Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Публічне адміністрування.doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
988 Кб
Скачать
☆

1.6. Межі державного й муніципального управління

Державне й муніципальне регулювання суспільних відносин (відповідно в країні або в територіальному колективі) має свої межі. Самі загальні межі для втручання держави й муніципального управління в справи суспільства й територіального колективу встановлюють дві традиційні концепції: цивільного суспільства й природних прав людини. Уважається, що держава й муніципальні органи не повинні втручатися в сферу цивільного суспільства, регулювати відносини в цій сфері. Правда, по питанню, що таке цивільне суспільство, єдиної думки не існує. Іноді до цієї сфери відносять виробничі відносини, систему суспільних об'єднань, особисту волю людини, духовне життя та ін.

Державне й муніципальне регулювання, як уважається, не повинне стосуватися також природних прав людини. Під ними розуміються, як правило, особисті права, що належать людині від народження: право на життя, волю, власність, особисту недоторканність й ін. Однак природні права давно включені в тексти конституцій і стали позитивними правами. Вони захищаються державою, муніципальними органами, як і права громадянина. Природні права вважаються невідчужуваними, але на ділі навіть саме життя може бути «відчужена» по вироку суду: страта існує в багатьох країнах (у тому числі в США).

На практиці межі державного й муніципального управління обмежені, по-перше, характером об'єкта регулювання. Як говорилося, багато явищ взагалі не піддаються державному або муніципальному управління (наприклад, думка людини). По-друге, межі регулюванню ставить саме суспільство: його природне саморегулювання. Суспільство – складна система, що діє за правилами сінергетики. Втручання в природні процеси саморегулювання суспільства (наприклад, шляхом створення державною владою нового ладу на базі теоретичних висновків), соціальні експерименти, що змінюють самі основи людського існування, що зложилася суспільну мораль, ведуть до краху, як це показав досвід країн тоталітарного соціалізму. Отже, регулятивні міри, застосовувані в державному й муніципальному управління, повинні бути такими, щоб вони, з одного боку, не порушували природну саморегуляцію суспільства, а з іншого боку – дозволяли б виправляти недоліки стихійного розвитку.

По-третє, межі державному й муніципального управління ставлять реальні можливості суспільства (територіального колективу). Крах системи може відбутися й у тому випадку, якщо влада вольовими діями, не з огляду на можливості суспільства, десятиліттями перевищує припустимий поріг витрат на непродуктивну сферу (наприклад, на гонку озброєнь), знижуючи долю заробітної плати у вартості зробленого продукту. З таких позицій основний зміст управління (регулювання) складається в дотриманні необхідних пропорцій, у тім, щоб не переступити суспільно припустимий «поріг». Якщо ж поступок (благ), що перевищують реальні можливості суспільства задовольнити їх, домагаються соціальні шари, що становлять більшість або значну частину населення, то виробництво може виявитися нерентабельним, а це підриває життєзабезпечення суспільства, саме його існування в даній моделі. Починається «втеча капіталу» (закриття підприємств, переклад їх в інші країни), росте безробіття, підсилюється соціальна напруженість, падає рівень життя й т.д.

Нарешті, межі державному й муніципальному управління ставить суб'єктивний фактор: уміння «керівників» управляти. Для успіху необхідна добре продумана, налагоджена система державних і муніципальних органів, що діють в унісон. Їхня неузгодженість може привести до невдачі самих гарних починань. Потрібні правильно використовувані способи й методи управління, що дають кращий результат. Необхідний високий рівень загальної, політичної і юридичної культури працівників державного й муніципального управління, їх високі моральні якості, їхнє щире бажання служити народу, професіоналізм і навички менеджера, лідера.