1.7. Державне управління в громадянському суспільстві

Цивільне суспільство являє собою систему самостійних і незалежних від держави зв'язків й інститутів, у рамках якої реалізуються приватні інтереси як індивідів, так і цілих колективів. Варто мати на увазі, що воно ніколи не будується на примусі й тому являє собою явище досить тендітне. Для того щоб цивільне суспільство сформувалося, потрібні особливі умови. По-перше, у людей повинні зложитися спільні інтереси. По-друге, ці інтереси варто усвідомити й підкріпити готовністю їх відстоювати. По-третє, юридична й економічна незалежність друг від друга повинна дозволяти людям приймати рішення вільно й самостійно. По-четверте, потрібне рівність прав громадян. Нарешті, по-п'яте, потрібна колективна воля до самостійного й відповідального рішення проблем, що виникають перед співтовариством.

Там, де складаються основи цивільного суспільства, можна говорити про громадське самоврядування.

Важливо підкреслити, що в основі взаємин між цивільним суспільством і державою лежить право. Саме воно покликано переборювати подання про те, що державне завжди вище особистого, що громадянин постійно зобов’язаний державі, а держава відповідає перед громадянином далеко не завжди, що держава – єдине джерело благополуччя й нормального життя. Недарма в тих місцях, де зложилося сильне цивільне суспільство й ефективне працює місцеве самоврядування, завжди можна виявити процвітаючу правову культуру.

Таким чином, цивільне суспільство характеризується своєю відособленістю від держави. Разом з тим воно вступає в певні взаємини з державною владою – це може бути співробітництво, конфлікт, конкуренція. Найбільшим сприянням цивільне суспільство користується в умовах демократії: при такому типі політичного режиму йому вдається узяти гору над державою, змушуючи того служити собі, оскільки демократична система припускає, що джерелом верховної влади є сам народ. Серед базових постулатів демократії можна перелічити наступні: визнання фундаментальної цінності й достоїнства кожної людини; рівність всіх громадян; визнання пануючої волі більшості, що виражає в ході вільних виборів, при неухильному захисті прав меншості; вироблення рішень на основі компромісу й консенсусу; наділення кожного індивіда максимально можливою волею, що обмежує лише волею навколишніх його людей.

Як відомо, грецьке слово «демократія» означає «влада народу». І хоча самі стародавні греки досить скептично ставилися до передачі владних важелів народним масам, у наші дні цей термін придбав сугубо позитивний зміст. Під прапорами демократії народні рухи, реформаторські партії й популярні лідери неодноразово кидали виклик авторитарним і диктаторським режимам. Скасування комуністичної системи, що відбулося в Радянському Союзі в 90-і роки XX сторіччя, також відбувалося під демократичними гаслами.

Демократичний режим являє собою систему методів і прийомів, за допомогою яких населення бере участь у здійсненні державної влади за допомогою прямій (коли громадяни, наприклад, на референдумі безпосередньо ухвалюють рішення щодо найважливіших питань громадського життя) і представницької демократії (коли народ реалізує свою владу через обирані їм представницькі органи), приймаючи рішення більшістю з урахуванням інтересів меншості.

Організація влади на основі прямої демократії сполучена з величезними труднощами. До них ставляться, наприклад, необхідність участі в роботі народних зборів переважної більшості громадян, обов'язковість прийняття рішень переважною більшістю повноправних громадян, фінансові витрати на проведення референдумів і т.д. У силу цих причин пряме народовладдя практично ніколи не існувало в його «чистому» виді. Навіть у тих суспільствах, державний лад яких був заснований на визнанні народу безпосереднім суб'єктом володарювання, демократична система завжди містила в собі елементи представництва.

Найбільш важливі питання прийняте вирішувати методами прямої демократії (методами прямих і загальних виборів або методом всенародного референдуму). В інших випадках використаються методи представницької демократії. У представницькій демократії можливе зловживання, коли одна особа й вирішує, що йому робити й саме робить так, як вирішило. Щоб уникнути зловживань прийнято використати метод поділу влади, коли одні люди вирішують, що народу потрібно (законодавча влада), а інші виконують волю народу (виконавча влада). Оскільки законодавча влада не може розписати абсолютно всі життєві ситуації, то між виконавчою владою й народом, або між різними громадянами можуть виникнути протиріччя. Для дозволу цих протиріч як у рамках закону, так й у рамках здорового глузду, можлива поява третьої – судової влади. Судова влада на практиці дозволяє виникаючі суперечки й протиріччя й приймає необхідні рішення.

І представницька, і пряма демократія мають слабкі й сильні сторони й не можуть задовольняти однаковою мірою всіх представників суспільства. Із цієї причини в багатьох країнах застосовують комбінацію цих методів. У цілому, чим більше група, у якій приймається рішення, тим більше представницький характер носить демократична процедура, тим більшою мірою рішення перекладається на плечі виборних делегатів.

Таким чином, ідеї демократії володіють розумами людства вже протягом багатьох сторіч і навіть тисячоріч. І на сучасному етапі розвитку суспільства при державному й муніципальному управлінні в Україні необхідно враховувати й сприяти організації процесів демократизації.

Питання й завдання для самоконтролю

1. Що відрізняє управління від інших видів людської діяльності?

2. Чому публічне адміністрування є однієї з форм управління?

3. У чому відмінність публічного адміністрування від управління в бізнесі?

4. У формах яких різновидів здійснюється публічне адміністрування?

5. Назвіть причини, що викликали виникнення державного й муніципального управління.

6. Охарактеризуйте суб'єкт, об'єкт і зміст державного й муніципального управління.

7. Опишіть загальні й різні сторони державного й муніципального управління.

8. У чому розходження державного управління й публічного адміністрування?

9. У чому відмінність муніципального управління від державного?

10. Назвіть основні принципи державного й муніципального управління.

11. Які основні елементи державного й муніципального управління?