- •1. Загальне поняття міжнародної економіки.
- •Становлення та розвиток світового ринку.
- •4. Економічна сутність міжнародного поділу праці.
- •5. Поняття міжнародної кооперації та спеціалізації.
- •6. Субєкти міжнародних економічних відносин.
- •7. Становлення та структури сучасної Міжнародної економіки.
- •8. Світове господарство та його характерні риси.
- •9. Сучасні ознаки міжнародної економіки.
- •10. Механізми реалізації сучасних міжнародних відносин.
- •11. Сучасні тенденції міжнародних економічних відносин.
- •12. Форми міжнародних економічних відносин.
- •19. Перспективи інтеграційного розвитку у пострадянському просторі.
- •20. Становлення інтеграційних процесів.
- •21. Типи та етапи розвитку інтеграції.
- •22. Проблеми і перспективи економічних відносин України єс.
- •23. Сучасні тенденції та характер інтеграції.
- •24. Інтеграційні тенденції в південно-східній Азії.
- •25. Міжнародна торгівля в умовах глобалізації економічних процесів
- •26. Оновні інструменти регулювання міжнародної торгівлі
- •27. Меркантилістська теорія світової торгівлі.
- •28. Міжнародна тогрівля: теорія абсолютних переваг а.Сміта.
- •29. Міжнародна торгівля: Теорія порівняльних переваг д.Рікардо
- •30. Міжнародна торгівля: Теорія Хекшера-Оліна
- •32. Альтернативні теорії світової торгівлі
- •33. Митний тариф та його функції.
- •34. Нетарифні методи регулювання мт.
- •35. Фактори розвитку міжнародної торгівлі:
- •36. Регулювання світової торгівлі міжнародними організаціями
- •37. Демпінг – як метод нетарифної торгової політики
- •38. Роль правових режимів в регулюванні міжнародної торгівлі
- •39. Наслідки вступу України до сот
- •40. Загальна характеристика міжнародної торгівлі послугами
- •41. Форми міжнародного руху капіталу
- •42. Сутність міжнародного руху капіталу
- •43. Форми міжнародного руху капіталу
- •44. Роль прямих іноземних інвестицій
- •45. Сутність та особливості портфельних інвестицій
- •46. Сучасні особливості міжнародного руху капіталу
- •47. Державне регулювання міжнародного руху капіталів
- •48. Наслідки міжнародного руху капіталу
- •49. Види іноземних інвестицій та форма здіснення згудно законодавства України
- •50. Міжнародний кредит та його класифікація
- •51. Інструменти міжнародного кредитування.
- •52. Характеристика міжнародного фінансового ринку.
- •53. Проблеми зовнішньої заборгованості країн.
- •54. Поняття міжнародної міграції робочої сили.
- •55. Причини міжнародної міграції робочої сили
- •56. Етапи та особливості міжнародного руху робочої сили
- •57. Характеристика напрямків міграції робочої сили
- •60. Валютний курс
- •61. Основні риси міжнародної валютної системи
- •62. Характеристика сучасної валютної системи
- •63. Еволюція світової валютної системи
- •64. Макроекономічна роль платіжного балансу
- •65. Основні принципи складання платіжного балансу
- •66. Джерела інформації щодо складання платіжного балансу
- •67. Структура платіжного балансу
- •68. Роль тнк (транснаціональних корпорацій) у світогосподарських відносинах
- •69. Місце національних господарств в світовій економіці
- •70. Міжнародна конкурентоспроможність країн на світовому ринку
- •71. Маштаби та особливості міжнародного руху капіталів
- •72. Інвестиційний клімат в системі вивозу капіталів
53. Проблеми зовнішньої заборгованості країн.
Однією із складних міжнародних фінансових проблем виступає проблема заборгованості країн, що розвиваються. Надмірне залучення іноземних кредитів країнами, що розвиваються, при послабленні уваги до проблеми раціонального використання отриманих ресурсів, погіршення економічного стану більшості цих держав через світову економічну кризу 1980-1982 рр. тощо – все це різко загострило на початку 80-х років увесь комплекс проблем, пов’язаних із заборгованістю цих країн, створивши ситуацію “кризи боргів ”. Причинами кризи також стали – невеликі розміри внутрішніх заощаджень, від’ємне сальдо зовнішньоторговельних операцій; значний імпорт капіталі за відсутності власних ресурсів та інші.
До початку 70-х років сума боргу була відносно невеликою і представлена головним чином була кредитами іноземних держав та міжнародних фінансових інститутів (МВФ, СБ та регіональних банків розвитку). Більшість таких позик здійснювалася на пільгових умовах, з низькою відсотковою ставкою і використовувалась на реалізацію конкретних проектів розвитку та оплату імпорту інвестицій і товарів.
В кінці 70-х - на початку 80-х років становище змінилося, до процесу кредитування країн, що розвиваються, підключилися комерційні банки. Вони скористалися надлишком “нафтодоларів” країн-членів ОПЕК. Кредити надавалися для покриття дефіциту платіжних балансів і підтримки експортних галузей.
За даними Світового Банку нараховується 16 країн з високим рівнем заборгованості: Бразилія, Мексика, Аргентина, Венесуела, Польща.
За період з 1970 по 1996 роки зовнішній борг країн, що розвиваються, зріс з 68,4 млрд. дол. до 2,3 трлн дол. Тільки на обслуговування цього боргу витрати складали на початку 90-х років 169 млрд. дол.
Значна частина боргів набула репутації безнадійних. Виник “вторинний ринок боргів ”, на якому зі знижкою (30% номінальної вартості) оберталися банківські вимоги до боржників. Обсяг торгівлі борговими зобов’язаннями на початку 90-х років перевищив 100 млрд. дол.
Реструктурування боргів країн, що розвиваються, у 80-90-ті роки зменшило гостроту боргової проблеми. В останні роки значно поліпшилися показники обслуговування боргу в багатьох країнах Латинської Америки, Азії. Однак, боргова проблема ще залишається предметом занепокоєння в найменш розвинутих країнах, особливо африканських.
Залучення іноземного капіталу збільшує ресурси економічного розвитку, але зростання зовнішнього боргу породжує проблему його обслуговування, яка включає: амортизацію (виплату основної суми); виплату відсотків.
Зобов’язання по обслуговуванню зовнішнього боргу виконуються або за рахунок експортної виручки і скорочення імпорту, або шляхом нових позик за кордоном. Для вирішення проблеми заборгованості країни були вимушені брати нові позики, а також – звернутися за допомогою до стабілізаційної програми МВФ, умови якої включають 4 компоненти:
1) відміна або лібералізація валютного та імпортного контролю;
2) зниження обмінного курсу місцевої валюти;
3) жорстка внутрішня антиінфляційна програма (контроль за кредитами банків, за видатками державного бюджету, за дефіцитом державного бюджету, за ростом заробітної плати, зняття контролю за цінами);
4) стимулювання іноземних інвестицій і відкриття економіки країни світовому господарству.
Починаючи з 1994 року МВФ надає кредити Україні. За 1994-2001 роки були підписані проекти співробітництва Світового Банку і України на суму 6,4 млрд. дол., з них позики СБ – 4,8 млрд. дол.
