19. Перспективи інтеграційного розвитку у пострадянському просторі.

Что касается ближайших и более отдаленных перспектив дальнейшего развития интеграционных процессов в постсоветском пространстве, то, несмотря на то, что в настоящее время в наибольшей мере по пути интеграции продвинулись Россия и Белоруссия, ядром модели формирования единого экономического и иного пространства в рамках СНГ мог бы стать, очевидно, не «союз двух», а скорее «союз четырех» в составе России, Белоруссии, Казахстана и Киргизии, к которому присоединился Таджикистан, а в ближайшее время его членом, возможно, станет и Армения.

Дело в том, что создание такого «союза пяти», а возможно и «шести», будет во многом олицетворять многонациональный и многоконфессиональный состав СНГ. И решение многих интеграционных проблем в рамках такого союза могло бы лечь в основу для выработки стратегии интеграции с участием остальных стран Содружества.

Что касается двустороннего Договора о Сою-зе России и Белоруссии, то наши партнеры по СНГ, даже партнеры по «союзу четырех» — Казахстан и Киргизия — не готовы присоединиться к нему, тогда как остальные страны Содружества пока не готовы присоединиться и к «договору четырех» (за исключением Таджикистана). Так, например, Президент Киргизии А.Акаев, говоря о том, что интеграционный процесс не может быть скоропалительным и требует серьезной подготовки, усматривает в двустороннем договоре России и Белоруссии некоторое «забегание вперед», а президенты Украины, Казахстана и Узбекистана считают, что он не только тормозит интеграционные процессы, но и ставит под угрозу само существование СНГ.

Учитывая, что многие страны Содружества не готовы еще присоединиться ни к «союзу двух», ни к «союзу четырех», продуктивной на нынешнем этапе является более гибкая в рамках многоуровневой системы интеграции формула участия стран СНГ в дальнейшей координации их политики. Речь идет о том, что одни члены Содружества могли бы участвовать в создании совместных органов и в их деятельности на правах ассоциированных членов, а другие, в случае одобрения, руководствовались бы одними статьями и в то же время не подчинялись рекомендациям других статей договора, которые по каким-либо причинам не соответствуют их интересам.

20. Становлення інтеграційних процесів.

Новим явищем післявоєнного економічного та політичного життя стали інтеграційні процеси. Саме слово інтеграція означає зближення, зрощення, з'єднання. Тенденції до економічної інтеграції намітилися ще з початку XIX століття.

Першою віхою на шляху до європейської інтеграції було утворення в 1951 р. Європейського об'єднання вугілля і сталі, членами якого стали Італія, Франція та країни Бенілюксу. В 1957 р. ці ж країни підписали договір про створення Європейського економічного співтовариства або "Спільний ринок", з 1992 р. — Європейський Союз (ЄС)). Пізніше до ЄЕС увійшли також Велика Британія, Данія, Ірландія (1973), Греція (1981), Португалія й Іспанія (1986), Австрія, Швеція та Фінляндія (1995). Мета організації — поступове усунення всіх обмежень між країнами-учасницями щодо вільного пересування осіб, капіталів, послуг. Передбачалося також зближення законодавчих норм країн-учасниць, уніфікація податкових систем. Однією з головних причин активізації інтеграційних процесів була необхідність поглиблення міжнародного поділу праці. Важливими чинниками, що сприяли розвитку економічної інтеграції, були досягнення науково-технічної революції, становлення та зміцнення прав людини як державного й суспільного пріоритету. 

Таким чином, європейська інтеграція у формі "Спільного ринку" була породжена об'єктивними умовами економічного розвитку вільної ринкової економіки. Вона сприяє розвиткові виробництва в цілому і кожного члена-учасника економічного об'єднання зокрема. А тому є життєвою і необхідною.