27. Демократичні традиції в історії українського державотворення.

28. Громадянське суспільство та правова держава.

Громадянське суспільство – це сукупність неполітичних відносин, галузь спонтанного самопрояву інтересів і волі вільних індивідів і їх об’єднань, захищена законами від регламентації їх діяльності з боку державної влади. Головне в громадянському суспільстві – взаємодія суспільства і держави. Чим більше воно розвинуте, тим більше розвинута демократія.

Правова держава тільки тоді може вважатися такою, коли її "підкріплено" правом на всіх стадіях її життєдіяльності: правотворчій, правозастосовній, правоохоронній, правовиховній. Важливим принципом правової держави є поділ влад, який передбачає оптимальний поділ сфер діяльності, поділ функцій і компетенцій між основними органами державної влади — законодавчої, виконавчої, судової, забезпечення їхнього демократичного функціонування в межах законів, гармонійних взаємовідносин особистості, держави, суспільства. Найвища з трьох влад — законодавча. Демократичні вибори членів законодавчого органу (парламентарів, народних депутатів), можливість їх відкликання в установленому законом порядку створюють умови для контролю з боку народу за діяльністю законодавчої влади. Призначення виконавчої влади — реалізація тих законів, які прийняті законодавчим органом. Призначення судової влади — бути арбітром, вирішувати юридичні суперечки, впроваджувати правосуддя, яке може здійснюватися тільки судом.

Надзвичайно важливим принципом правової держави є також принцип юридичної взаємовідповідальності держави й особи Обмеження прав та свобод людини закріплені конституційно і виявляються в конкретних законах. Форми відповідальності держави перед особою різні. До них належить і звітність виконавчих органів перед законодавчими, і референдуми, які б оцінювали роботу або пропозиції уряду, і надання повної й вірогідної інформації громадянам з усіх питань, за винят­ком тих, що становлять державну таємницю.

29.Форми державного правління та форми державного устрою.

Досить поширеною є класифікація держави за формою державного правління. Під формою державного правління слід розуміти організацію верховної державної влади, її структуру, правовий статус та субординацію вищих органів, порядок їхньої діяльності. Основними сучасними формами правління є: парламентська республіка, президентська республіка, конституційна монархія. Основу концепції парламентської республіки становить ідея рівноваги влад (законодавчої, виконавчої, судової). На чолі республіки стоїть посадова особа (президент), яку обирає парламент. Уряд формується двопалатним парламентом, перед яким він несе політичну відповідальність. Президентська республіка — це також республіканська форма правління, що базується на ідеї поділу влад. На чолі такої держави стоїть президент, якого обирають загальним голосуванням. Уряд призначається особисто президентом і не відповідає перед парламентом. Парламент має всю повноту законодавчої влади і не залежить від президента. Конституційна монархія нині існує тільки у вигляді парламентської монархії — такої форми правління, коли посада глави держави (монарх) передається у спадок одночасно з наданням найвищого феодального титулу. Законодавча влада за цієї форми правління зо­середжена у двопалатному парламенті, виконавча — в уряді. Монарх у парламентській монархії не має конституційних повноважень вирішувати важливі державні.

Не менш поширена класифікація держави за формою державного устрою. Адміністративно-територіальний устрій є і формою державного устрою: унітарною чи федеративною. Унітарна форма — це така форма державного устрою, за якої в країні функціонують єдині вищі органи влади й управління, а держава поділяється лише на адміністративно-територіальні одиниці (Італія, Польща та ін.). Федеративна форма — це така форма устрою держави, за якої відбувається добровільне об'єднання державних утворень, що мають високу політико-правову самостійність і власний адміністративно-територіальний поділ.