32.Громадянське суспільство, його сутність та умови становлення.

Громадя́нське суспі́льство — система інститутів поза межами державних та комерційних, яка забезпечує самоорганізацію та розвиток населення; це сукупність громадянських і соціальних інституцій і організаційних заходів, які формують базис реально функціонуючого суспільства на противагу і доповнення виконавчих структур держави (незалежно від політичної системи).

Необхідною умовою ефективного функціонування громадянського суспільства є вільна особистість. Її характеризує, зокрема, високий рівень індивідуальної автономії стосовно суспільства взагалі й державної влади особливо. Така особистість є самоцінною та самодостатньою силою. Їй властиві здатність взаємодіяти з іншими особистостями в ім’я загальних цілей, інтересів, цінностей, а також здатність підпорядковувати свої приватні інтереси і способи їх досягнення загальному добру, вираженому в правових нормах. Для формування нового громадянського суспільства необхідні певні інституціональні передумови, насамперед мінімум демократичних прав і свобод, ринкова економіка, які створюють можливості як для свободи особи, так і для самоорганізації громадян.

33.Діалектика взаємозвязку політики та економіки.

Співвідношення економіки і політики є ключовим у розумінні характеру суспільного ладу, визначальним щодо наслідків економіч­ної та політичної діяльності . Від правильного і збалансованого їхнього взаємозв'язку залежить економічний потенціал суспільства, добробут населення, рівень розвитку демократичних процесів, а в цілому —життєздатність суспільно-політичної та економічної системи. Неправильне розуміння співвідношення економіки і політики є однією з причин хибної економічної політики і, як наслідок цього, — економічної кризи, зниження життєвого рівня населення, хроніч­ного дефіциту товарів народного споживання, інфляції. Все це відбувається, по-перше, в результаті того, що однобічна орієнтація на економічні фактори, недооцінка, приниження ролі політичної дії при­зводить до пасивності влади, до посилення некерованих, стихійних процесів у суспільному організмі. По-друге, зневажливе ставлення до вимог економіки, віра у всесилля політичних рішень і гасел позбавляють політичне керівництво необхідної об'єктивної основи і, таким чином, перетворюють його в царство суб'єктивізму і свавілля. Належне співвідношення економіки і політики наука визначає через поняття "економічна політика". Економічна політика — це свідома, цілеспрямована діяльність державних органів, політичних партій та суспільних організацій в економічній сфері, що здійснюється в інтересах суспільства. Відповідно до її впливу на економіку економічна політика буває трьох видів. По-перше, вона може відповідати об'єктивному процесу функціонування і розвитку економіки, а тому стимулювати її. По-друге, економічна політика може діяти всупереч об'єктивним процесам функціонування і розвитку економіки, перешкоджати, гальмувати і навіть створювати кризову ситуацію. По-третє, економічна політика, визначаючи основні напрямки, шляхи і методи розвитку економіки, може стимулювати одні методи розвитку економіки і обмежувати, блокувати інші.

34. Економічна політика та необхідність переходу до ринкових відносин в Україні.

Економічна політика — це свідома, цілеспрямована діяльність державних органів, політичних партій та суспільних організацій в економічній сфері, що здійснюється в інтересах суспільства.

Економічна політика держави має кілька завдань: здійснювати регулю­вання економіки в інтересах соціальних груп, які мають політичну владу;

зв'язувати, зрівноважувати економічні інтереси як тих соціальних груп, які мають політичну владу, так і тих, які не мають її; забезпечувати функціонування всієї соціально-економічної системи в цілому (грошовий обіг, енергетика, будівництво, екологічні проблеми, інфраструктура); нала­годжувати й розвивати взаємовигідні економічні зв'язки з іншими країнами, захищаючи економічні інтереси власної країни.

Особливості історичного розвитку в СРСР призвели до створення ко­мандної економіки або, як прийнято говорити, командно-адміністративної системи управління. Ця система, що проіснувала протягом десятиліть, ста­ла головною причиною застою, а потім і кризи, в яку потрапила радянська економіка у 80-ті роки.

Альтернативою командно-адміністративної системи управління еко­номікою, яка себе повністю дискредитувала, є ринкова економіка. Життєздатність та результативність ринкової економіки доведена світовим досвідом. Узагальнення цього досвіду дозволяє зробити висновок, що рин­кова система — це могутній засіб підвищення ефективності виробництва. Товарно-грошові відносини — провідний регулятор економічного життя в умовах будь-якого розвинутого виробництва.

Перехід до ринкової економіки в Україні в інтересах кожної людини — така економіка дозволить створити умови для заохочення творчості, ініціативи кожної людини, а також економічні стимули для високопродук­тивної праці.

35. Соціально-класова обумовленість політики.

В політології соціальна політика розглядається як особливий напрямок діяльності суб'єктів соціально-політичного життя, спрямований на забезпе­чення сприятливих умов і засобів існування індивідів, на реалізацію життєво важливих соціальних потреб та інтересів людей і соціальних спільнот. Соціальна політика — це діяльність владних структур, інших суб'єктів соціально-політичного життя, що знаходить свій вияв в управлінні соціальним розвитком суспільства, у здійсненні заходів для за­доволення матеріальних і духовних потреб його членів та в регулюванні процесів соціальної диференціації суспільства. Основною метою соціальної політики є досягнення в суспільстві рівноваги, стабільності, цілісності й динамізму.

Говорячи про соціально-класову обумовленість політики слід зазначити, що ідея пріоритетів інтересів народу, суспільства повинна приволювати над інтересами держави.

36. Місце і роль національних відносин у політичному житті суспільства.

Національність — це належність людини до певної етнічної (від грецької «етнос» — народ») спільності. Нація — це найбільш розвинута етнічна спільність. Вона складається протягом тривалого історичного періоду в результаті поєднання, «змішу­вання» представників різних племен та народностей. Сам факт існування у світі понад двох тисяч етнонаціональних спільнот свідчить про те, що між ними складаються певні відносини. Національні відносини — це відносини між суб'єктами етнонаціонального розвитку — націями, народностями, національними групами та їхніми державними уста­новами. Проблема національних відносин займає важливе місце в полі­тичному житті багатонаціональної країни. І це зрозуміло, оскільки немає жодного принципового питання, яке можна було б вирішити без огляду на національний склад населення. Національні відносини — складна соціально-політична категорія, одна зі специфічних форм соціальних відносин. Безпосередньо до сфери політики належать такі питання національних відносин, як національне самовизначення, поєднання національних та загальнолюдських інтересів, рівність прав націй, створення умов для вільного розвитку національних мов та культур, підготовка й представництво національних кадрів у структурах влади і ряд інших пи­тань. Оскільки політика — це діяльність у сфері відносин між великими соціальними групами, то, по суті, всі аспекти взаємовідносин націй і народностей носять політичний характер.