37.Основні концепції походження держави.

Існує декілька концепцій походження держави.

Теологічна концепція пояснює виникнення держави, а також всі її рішення, діями і санкціями божественної волі. На монарха покладені основні обов'язки з поширення вчення Божого, з покарання ворогів, що творять зло, і зі створення умов для благочестивого життя людей.

Патріархальна концепція розглядає державу як продукт сім'ї, яка розрослася до розмірів держави, при цьому влада правителя тлумачиться як влада батька в сім'ї, а відносини між підданими і володарями - як сімейні відносини.

Договірна концепція засновується на тому, що виникненню держави передує природній стан суспільства і людини, який характеризується необмеженою свободою. Тільки, після укладення суспільного договору безмежна свобода була введена в розумні межі шляхом створення держави як організації, покликаної забезпечити баланс різних суспільних інтересів, права і свободи особистості.

Психологічна концепція виходить з того, що держава існує через наявність у людини психологічних потреб жити в межах організованого суспільства, у відчутті необхідності колективної взаємодії або через схильність більшості до підпорядкування.

Класова (марксистська) концепція трактує державу класову за походженням (з'являється разом з поділом суспільства на класи) і за суттю (орган класового панування: орган пригнічення одного класу іншим).

Теорія завоювання (насильства) розглядає походження держави як результат завоювання сильними племенами слабких. Аналогічним чином тлумачиться і походження класової експлуатації. Для підтримки порядку і придушення опору знадобилося створення державних органів і прийняття законів. Подібне тлумачення держави було обгрунтоване австрійським політичним соціологом соціал-дарвиністського напряму А.Гумиловичем.

Расова концепція спирається на постулат, що існують вищі і нижчі раси, а держава необхідна для забезпечення панування перших над іншими. Сучасні дослідники відкинули цю теорію.

Органічна концепція проводить аналогію між державою і живим організмом як у структурі, так і в функціях. Всі елементи держави взаємопов'язані і доповнюють один одного. Порушення цієї гармонії призводить до хвороби всього організму і навіть до його смерті. Цей погляд на державу обгрунтував англійський соціолог Т.Спенсер.

Іригаційна концепція пов'язує походження держави з необхідністю побудови великих зрошувальних систем. Цей підхід використовується для пояснення історії країн Стародавнього Сходу.

Спортивна концепція, отримавши розвиток у працях іспанського філософа Х.Ортеги-і-Гассета, виводить генезис держави з поширення спорту. Система фізичного виховання в Спарті, на його думку, сприяла виникненню сильної армії і в підсумку - держави. Олімпійські ігри стали фундаментом процесу об'єднання давньогрецьких міст і виникнення держави.

38.Міжнаціональні конфлікти: причини виникнення та шляхи розвязання.

Важливою функцією національної політики є розробка ефективних шляхів і методів вирішення міжнаціональних конфліктів, їх прогнозування та запобігання їм. Міжнаціональний конфлікт, з одного боку, є специфічним конкретно-етнічним виразом загальносоціальних суперечностей, а з іншого — власне національним (тобто етнічним) конфліктом, хоч і детермінованим соціальними суперечностями. Доведення суперечностей до конфлікту є дуже небезпечним, оскільки в ньому сконцентрована велика руйнівна сила. Пояснюється це передовсім тим, що намагання кожної зі сторін — учасниць конфлікту — “дістати перемогу” неминуче наштовхується на протидію протилежної сторони. Суть науково обгрунтованої національної політики в Україні — постійний баланс загальнодержавних, загальнолюдських інтересів усіх народів і етнічних груп, які тут проживають. Проте в національній політиці будь-якої багатонаціональної держави можливі і вияви націоналізму. За всієї багатоманітності конкретних виявів він має чітку ознаку: визнання власної національної винятковості та протиставлення своєї нації іншим. Націоналізм — це намагання забезпечити панівне становище своєї нації, задовольнити її інтереси без урахування інтересів інших народів або навіть за рахунок їхнього обмеження. Ясна річ, що націоналізм одних може тільки породжувати націоналізм інших. У національній політиці слід чітко розрізняти підвищення національної самосвідомості й націоналізму. Підвищення національної самосвідомості — це природний і закономірний наслідок економічного і культурного прогресу народів. Національне життя не визнає насилля. Як не можна штучно пришвидшити хід етнічного розвитку людства, зігнати нації до однієї “купи”, так не можна штучно зводити паркан між націями, консервувати відмінності між ними.

39. Людина в системі суспільно-політичних відносин.

Сутність людини полягає в тому, що вона може сформуватися тільки в умовах суспільства. Історична практика переконливо свідчить, що людина вдосконалюється й самореалізується у процесі підключення до різних аспектів суспільних відносин. Ось чому й нині не втрачає актуаль­ності теза Арістотеля про те, що «людина є політична істота, якій природно призначено жити в суспільстві». Можливості впливати на процеси в суспільстві багато в чому залежать від політичної активності особи, її здатності знаходити канали участі в соціальній практиці, масштабності впливу та соціальній значущості ролей, які відіграє особа в соціальному й політичному житті. В реальній ситуації політичний вплив «пересічного» фомадянина на суспільно-політичні про­цеси залежить від таких основних чинників:

—соціальний статус (класова належність, професія, місце в професій­ній і соціальній ієрархії, ступінь життєвої зрілості);

—усвідомлення власних інтересів та їх співвідношення з інтересами соціальних груп, верств і класів;

— масштаби та значущість виконуваних соціальних ролей;

— політична активність та вміння вести політичну діяльність;

—наявні у суспільстві соціальні обмеження активності (групові при­вілеї, різноманітні цензи — майновий, освітній, національний, релігійний, тягар традицій тощо);

— рівень свідомості й політичної культури тощо.

40.Політична свідомість..

Політична свідомість — це духовне утворення, яке включає в себе політичні ідеї, погляди, уявлення, традиції, соціально-політичні почуття народу, що відбивають найбільш істотні економічні, соціальні, по­літичні та духовні інтереси людей, що мають бути реалізовані через інститути політичної системи. Політична свідомість завжди конкретно історична, вона відбиває інтереси конкретних людей в конкретній країні з певним рівнем економічного й духовного розвитку. Першим важливим компонентом політичної свідомості є політичні знання та сформовані на їхній основі типові політичні уявлення про різні аспекти політичного життя суспільства.Необхідно зауважити, що політичні знання та уявлення, як і політична свідомість в цілому, функціонують на двох рівнях: буденному та теоретичному. Буденна політична свідомість — це сукупність ідей, уявлень та знань, які виникають безпосередньо з буденної практики того чи іншого класу, соціальної верстви або групи людей чи окремих індивідів. Буденна політична свідомість характеризується чітко вираженими соціально-психологічними рисами: соціальними почуттями, настроями, емоціями, імпульсивністю, гостротою сприйняття політич­них процесів, подій та рішень. Більш високим рівнем політичної свідомості можна вважати політико-теоретичну свідомість. Вона являє собою сукупність ідей, уявлень, поглядів, знань та вчень, що виникають на основі наукового дослідження політичних відносин, процесів, інститутів, проникнення в їхню сутність, глибинні взаємозв'язки і суперечності, закономірності розвитку.

41.Сутність та структура політичної культури

Політична культура — це специфічний, історично і класове зумовлений продукт життєдіяльності людей, їхньої політичної творчості, що відображає процес освоєння класами, націями, іншими соціальними спільностями й індивідами політичних відносин. Через відтворення, передачу з покоління в покоління та засвоєння попереднього політичного досвіду політична культура виступає у суспільстві як засіб діяльності людей у сфері політики для реалізації своїх класових, національних та групових інтересів. У загальному розумінні політична культура— це культура політичного мислення і політичної діяльності, ступінь цивілізованості характеру і способів функціонування політичних інститутів, організації всього політичного життя у суспільстві. Термін “політична культура” має багато тлумачень: система переконань, вірувань та почуттів, які надають порядок і значущість політичному процесу і забезпечують прийняття основоположних правил, що спрямовують поведінку в політичній системі; система переконань про мо­делі політичної поведінки і політичні інститути; модель орієнтації і поведінки в політиці; сукупність позицій, цінностей і зразків поведінки, що торкаються взаємовідносин влади і громадян; ідеологічне, надбудовне явище, особливий різновид культури, якість, спосіб духовно-практичної діяльності і відносин, що забезпечують відбиття, закріплення й реалізацію докорінних класових і суспільних інтересів тощо. Ось чому політичну культуру можна визначити як зумовлений попереднім політичним досвідом певний рівень політичної свідомості людей у суспільстві, їхнє вміння використовувати набуті політичні знання в практичній діяльності, а також способи політичних дій і політичної поведінки індивідів або суспільних груп. Політична культура знаходить свій вияв у діяльності держави, політичних партій, політичних рухів, суспільних організацій, трудових колективів, окремих громадян, у демократії, конституції, в системі правових норм, у ставленні до них громадян держави.

42.Функції політичної культури.

Політична культура виконує важливі функції в політичному житті суспільства. В науці під функцією розуміють роль, яку соціальний інститут або явище відіграють у житті суспільства. Пізнавальна функція політичної культури озброює людей знаннями, необхідними для успішної діяльності у сфері політики, для формування кожною людиною власної думки з питань політики й політичного життя. Важливого значення тут набувають знання політичних і правових норм, законів країни, політичних принципів, способів політичного управління суспільством, структури й функції політичної системи і т.п. Регулююча функція політичної культури виявляється в прямому або опосередкованому впливові на поведінку людей та організацій щодо сприйняття ними політичних подій, оцінки існуючих політичних систем та їх окремих елементів, політичних діячів, посадових осіб апарату управління, а також впливу на процес підготовки і прийняття політико-управлінських рішень і т.п. Виховна функція полягає в тому, що політична культура сприяє інтелектуальному розвитку особистості, розширенню його кругозору завдяки набутим політичним знанням Сутність комунікативної функції полягає в тому, що через політичні традиції, які домінують у суспільній свідомості і практиці, стереотипи політичної свідомості і поведінки передаються новим поколінням. Шляхом виховання й навчання, а також під впливом безпосередньої практики нові покоління сприймають існуючі еталони домінуючої політичної культури. Інтегративна функція полягає в тому, що політична культура стає опорою існуючої політичної системи, сприяє згуртованості всіх верств населення, створюючи таким чином широку соціальну базу системи влади правлячого класу, забезпечуючи підтримку функціонуючої політичної системи більшістю населення.

43.Проблема формування політичної культури сучасного українського суспільства.

Політична культура суспільства протягом історичного розвитку пристосовується до соціальних, у тому числі й до расових інтересів, носії яких посідають у політичній системі панівне становище. Під тиском історичних, економічних та інших факторів домінуюча політична культура зазнає певних змін, які не відбуваються швидко й автоматично, оскільки в даному випадку порушуються політичні цінності та уявлення, що глибоко вкорінилися в суспільстві. Перехід від авторитарної до плюралістичної демократичної політичної системи неможливий без радикального подолання старої політичної культури. Головною передумовою для здійснення такої роботи має стати створення в Україні системи демократичної політичної освіти населення із залученням найбільш компетентної і демократично налаштованої частини наукової, педагогічної та управлінської інтелігенції; системи, що вже існує в усіх демократичних державах. Створюючи таку систему, слід враховувати як досвід країн з розвинутою демократією, так і специфіку громадсько-політичного буття в Україні, що потребує реалізації в політичній освіті таких засад: — пропаганда національної і соціально-класової толерантності як єдиної можливості уникнути соціального вибуху і громадянської війни за умов тяжкої соціальної кризи;  — утвердження свободи (слова, пересування, совісті і т.д.) як абсолютної і неминущої цінності, в ім'я якої суспільство здатне пережити труднощі посттоталітарного розвитку; — руйнування психологічного стереотипу “завченої безпорадності”, зв'язаного з переконанням, що нормальне життя можливе тільки “десь там”, а ми приречені на жалюгідне периферійне животіння, залежне від благодійності багатого Заходу; — створення іміджу Української держави як спільного дому для всіх, хто в ньому живе, відкритого для всебічних контактів усім цивілізованим країнам, але насамперед —своїм найближчим сусідам, від миру в домі котрих залежить і мир у нашому власному домі.

44. Політична соціалізація особи та її особливості в умовах України. Політична соціалізація - сукупність суспільних процесів, які впливають на політичну позицію людини. Політична соціалізація функціонує на кількох рівнях взаємодії людини й політичної системи(на соціальному рівні, соціально-психологічному рівні, внутрішньоособистісному рівні). Фактори впливу на процес політичної соціалізації особи: моральний та ідейно-політичний вплив суспільства в цілому (політичної системи, соціально-класової структури, політичної культури, засобів масової інформації, культури і мистецтва тощо), кожному індивіду притаманні певні біопсихічні характери­стики (темперамент, інтелект, воля тощо), рівень політичного розвитку та відповідний соціальний досвід особи, соціальний статус особи. Проблема політичної соціалізації людини загострюється при переході суспільства від одного стану до іншого. Українське суспільство переживає саме такий перехідний період. Нестабільність, невизначеність суспільних процесів, швидка зміна політичної, економічної ситуації — все це пред'являє жорсткі вимоги до людини. Формування нових норм і правил поведінки людини у суспільстві, створення нових типів організації вимагають тривалого часу. Для сьогоднішніх поколінь перехід від адміністративної до ринкової економіки оз­начає докорінну зміну способу життя: посилення мобільності й готовності до безперервного підвищення кваліфікації або зміни роботи й відповідної перекваліфікації, посилення інтенсивності праці, щоб мати достатній при­буток в умовах всезростаючої диференціації рівня життя різних верств і соціальних груп. В сучасних умовах здійснюється не лише соціалізація покоління, яке вступає в життя, а й ресоціалізація всього раніше соціалізованого населення.

45.Зростаюче значення людини та її участі у політичному житті суспільства.

Сутність людини полягає в тому, що її життєдіяльність являє собою заснований на матеріальному виробництві і здійснюваний у системі суспільних відносин процес свідомого, цілеспрямованого ставлення до навколишнього світу і до себе. Але сутність людини не існує сама по собі. Реально вона знаходить свій вияв у життєдіяльності всіх індивідів. Кожний індивід — це реальна, жива людина, реальна особистість, з усіма притаманними їй біологічними та соціальними особливостями.. Особистість — це соціальний суб'єкт, в якому знаходить свій вияв уся багатюща сутність людини. Сутність людини полягає в тому, що вона (людина) може сформуватися тільки в умовах суспільства. Можливості впливати на процеси в суспільстві багато в чому залежать від політичної активності особи, її здатності знаходити канали участі в соціальній практиці, масштабності впливу та соціальній значущості ролей, які відіграє особа в соціальному й політичному житті. В реальній ситуації політичний вплив “пересічного” громадянина на суспільно-політичні процеси залежить від основних чинників: Становище людини системі суспільних відносин у політології визначається поняттям “статус”. Статус — це певне місце людини в суспільній ієрархії, зумовлене її походженням, професією, віком, статтю, родинним станом. Розрізняють природний статус (соціальне походження, національність) і такий, що досягається (освіта, кваліфікація тощо). Людина має й особистий статус. Це — становище, якого вона досягає в первинній групі залежно від того, як вона оцінюється саме як людина. Кожна людина поєднує в собі кілька статусів (мати, дружина, службовець, член політичної партії та ін.). Статус тісно пов'язаний з політичною роллю особи, що означає су­купність прав та обов'язків людини. Політична роль — динамічний бік статусу, його функція, певна поведінка. Політичні ролі особистості багатоманітні: роль виборця, депутата, чле­на політичної партії, страйкаря, учасника мітингу тощо.