Вариант 11

1. Право власності на землю в часи Гетьманщини пройшло певну еволюцію. Розрізнялося умовне землеволодіння (рангове - на час служби, або "до ласки войськової" - для кормління) та безумовне - вільне право володіти, розпоряджатися і користуватися (дарувати, заставляти, купувати, продавати, заповідати, обмінювати). Окрім названого, набути приватну власність можна було "займанщиною" (самозахоплення), захопивши у боржника, одержавши від гетьмана чи царя. З'являється також іпотека - застава землі (нерухомості) під довгострокову позику. Зобов'язальні дії обов'язково відбувалися і оформлювалися в суді.

Державне фінансове право передбачало продаж державного майна, земель, здачу в оренду, іпотеку, збір податків (подвірне, подушне, рангове, чиншове, подимне, стація, рації, порції, показанщина, ральцеві гроші, чинш), а також мито з промислів, торгівлі, оренд (індукти - за експорт, евекти - за імпорт товарів).

2. У козацько-гетьманській державі протягом 110 років її існування діяла громіздка і розгалужена судова система, яку можна розділити на три групи: державні (козацькі) суди; станові суди; спеціальні суди.

Структура державних судів поділялася на центральні та місцеві судові установи. До центральних судових органів Гетьманщини належали: Суд гетьмана (або гетьманського правління) - найвища інстанція, рішення якої оскарженню не підлягало; Генеральна військова канцелярія розглядала колегіально (гетьман з генеральною старшиною) апеляції з важливих карних та цивільних справ і збиралася неперіодично; Генеральний військовий суд вважався вищим судом у державі, його очолювали два генеральні судді і на засідання залучалися генеральні старшини - розглядав переважно земельні спори та цивільні тяжби, а також апеляції у карних справах. Місцеві козацькі суди складалися з суду сільського отамана (незначні карні та цивільні справи козаків і селян), сотенних судів (сотник, писар, підсудки та городовий отаман) та полкових судів (полковник, полкові суддя, старшина, писар, значкові товариші).

До групи станових судів належали міські суди для міщан, які поділялися на магістратські (магдебурзькі) і ратушні (мейські), де суд здійснювала міська адміністрація - бурмістр, війт, райці, лавники, писар та представники козацької старшини. Для селян існували сільський суд війта і домініальні (панські) суди. Для духовенства і мирян у церковних та родинно-шлюбних справах діяли духовні, або церковні, суди - протопопів, єпархіальні, єпископські і суд Київської митрополичої консисторії.

До групи спеціальних судів належали цехові, ярмаркові, митні, мирові, третейські, совісні та національні (єврейські, грецькі). Вони розглядали суто специфічні, групові чи корпоративні спори і діяли на засадах загального судочинства.

Судовий процес був однаковий, явний, безпосередній та усний. Процесуальні сторони називалися чолобитник (позивач) і позваний (відповідач). Всі правоздатні виступали у суді індивідуально. Пан представляв підлеглих, чоловік - дружину, неповнолітніх і хворих - батьки або опікуни. Патрони, куратори і повірені виконували роль адвокатів, слідчі (інстигатор, вижі, возні) - роль прокурорів. Процес починався скаргою (позовом) у письмовій формі до суду. Далі велося досудове слідство і здійснювався суд - розправа. Вона мала в основному обвинувачувально-змагальний характер, але у тяжких кримінальних справах застосовувалося інквізиційне слідство. Доказова процедура передбачала виступи свідків, присягу, надання особистих свідчень, речових доказів, результатів огляду місця злочину, трупу, зняття побоїв, допити на муках. Вирок виносився більшістю голосів, усно, а потім записувався в актовій книзі суду. Невдоволений рішенням міг подати апеляцію (протестацію) протягом 10 днів, заявивши про наміри відразу після вироку. Вирок виконував кат або возний.

Варыант 12

1. Джерела та основні риси права. Основними джерелами права були: правовий звичай; міжнародні договори (з Річчю Посполитою – Зборівська 1649 р. та Білоцерківська 1651 р. угоди тощо); гетьманське законодавство (універсали (укази), рескрипти (постанови), ордонанси (накази), листи (вказівки), ордери (розпорядження), інструкції, декрети (закони); Конституція П. Орлика (1710 р.); норми російського законодавства (укази царів, прикази, колегії тощо), які поширюються з кінця ХVІІ ст.; норми церковного права; норми магдебурзького права; III Литовський Статут (1588 р.). Підзаконними вважалися акти Генеральної військової канцелярії, Генерального військового суду.

Важливим джерелом права вважається Конституція П.Орлика (1710 р.). Значення Конституції полягає у поєднанні загальнодемократичних засад з козацькими традиціями Запорозької Січі. У шістнадцяти пунктах проекту, в дуже стислій формі, розкриті внутрішні і зовнішні питання життя України, зокрема про релігію, державні кордони, відносини з Кримом, Січ Запорозьку, незалежність України від Польщі та Росії. Країною має правити обраний гетьман, законодавчим органом має виступати Генеральна Рада, вищою судовою інстанцією – Генеральний Суд.

У другій половині XVIII ст. неодноразово робляться спроби кодифікацій українського права. Внаслідок діяльності кодифікаційних комісій з’явилися „Права, за якими судиться малоросійський народ” (1743), „Суд і розправа в правах малоросійських” (1750) Чуйкевича, „Книга Статут і прочії права малоросійські” (1764 р.) В. Кондрат’єва, „Екстракт малоросійських прав” (1767).

Цивільне право. У праві власності розрізнялося умовне землеволодіння (рангове - на час служби) та вільне право володіти, розпоряджатися і користуватися. З’являється іпотека - застава землі (нерухомості) під довгострокову позику. Суб’єктом права власності виступали головним чином фізичні особи (вільні люди), об’єктом власності - нерухоме та рухоме майно, а в кінці XVIII ст. - і особисто залежні люди - кріпаки.

Зобов’язальне право в Гетьманщині виникало із договорів та із деліктів. Найбільш розповсюдженими були договори: купівлі-продажу, позики, оренди, дарування, найму.

Успадковували майно як за законом, так і за заповітом. За законом могли успадковувати майно лише кровні родичі. Закон визначав законних та незаконних дітей. Деякі категорії незаконних дітей діставали право на спадок батька та на виховання і навчання за його кошти. Заповіт складався дієздатними особами без примусу. Позбавлялися права на спадок - іновірці, позашлюбні діти, доньки, що вийшли заміж без згоди батьків.

Шлюбно-сімейні відносини регулювалися переважно нормами канонічного права і передбачали: шлюб (укладення з 16 років (жінки) та 18 років (чоловіки), лише вінчаний у церкві при свідках, обов’язково при відсутності родинних зв’язків до 8 коліна та за згодою батьків чи опікунів); розлучення (священик при 2-х свідках давав розлучені листи у випадках: тривалої відсутності, хвороби, зради, безплідності; обов’язкова матеріальна відповідальність винної сторони).

Кримінальне право. Під злочином розумілася дія, яка спричинила збитки або шкоду окремим особам, церкві, державі. Об’єктом злочинних дій вважалися суспільний і державний лад, органи влади, здоров’я, майно і честь людини. Суб’єктами злочину визнавалися всі люди (вільні й невільні), які досягли 16 р. Класифікувалися злочини таким чином: державні (зрада); релігійні (чародійство); посадові злочини (хабарництво); проти суду (лжесвідчення); проти моралі (зґвалтування); військові (дезертирство); проти родини (перелюбство); проти особи (вбивство); проти честі (приниження гідності); майнові (грабіж). Покарання були основні (смертна кара (проста – повішення та кваліфікована – четвертування), тілесні покарання (биття киями) і додаткові (штрафи, вигнання, конфіскація, ув’язнення). Від страти звільняли психічнохворих, вагітних жінок, вроджених калік, малолітніх та перестарілих людей „доброї слави”.

Процесуальне право. Процес починався з подання заяви до суду. Процес мав змагальний характер. В Гетьманщині існував інститут адвокатури та попереднього слідства. Доказами в суді вважалися: особисте зізнання, виступи свідків, присяга, речові докази, результат огляду місця злочину, зізнання під час тортур. Вирок виносився більшістю голосів, усно, а потім записувався в актовій книзі суду. Невдоволений рішенням міг подати апеляцію протягом 10 днів. Вирок виконував кат або возний.