Варыант 6

1. Козацьке звичаєве право. Крім власних органів управляння, в Січі функціонувало також власне козацьке право, яке було не писаним законом, a «стародавнім звичаєм, словесним правом і здоровим глуздом». Якщо загалом на території України на той час діяли різні джерела права («Руська правда», Литовські статути, акти королівської влади, Магдебурзьке право), то на Запорозькій Січі найважливішого значення набуло козацьке звичаєве право, яке фундувалося на засадах колективізму, побратимства і взаємодопомоги.

На підставі звичаїв і традицій чітко регламентувалися права й обов'язки старшин. Норми козацького права стверджували ті суспільні відносини, що склалися серед козацтва. Вони закріплювали військово-адміністративну організацію Запорозької Січі, установлювали правила військових дій, діяльність судових органів, порядок землекористування, укладання договорів, визначали види злочинів і покарань. Козацьке право визнавали зарубіжні держави, а козаки всіляко захищали його, побоюючись, що писане право може обмежити козацькі вільності.

2. У другій чверті XVIII ст. розпочалася кодифікація права України, для якої були серйозні причини. У той час на території України діяла велика кількість найрізноманітніших джерел права, норми яких нерідко дублювали чи суперечили одна одній, що створювало певні труднощі для їх застосування. Ще більш ускладнилась обстановка у зв’язку з поширенням в Україні (спочатку в окремих районах, а згодом і по усій території) російського законодавства. Мало значення й те, що українські феодали прагнули зрівнятися у правах із російським дворянством.

Кодифікація українського права розпочалася за ініціативою старшинсько-шляхетської верхівки, яка бажала зміцнення власних прав, а також відновлення автономного статусу України в складі Російської імперії. Ідея кодифікації була підтримана російським урядом, який плекав надію наблизити правову систему України до Російської. 28 серпня 1728 р. вийшов царський указ «Решительные пункти гетьману Даниле Апостолу» — акт, який став основою створення першої кодифікаційної комісії, що працювала 15 років. Результатом її роботи став збірник — «Права, по которым судится малороссийский народ», що побачив світу 1743 р. Структура збірника була досить чіткою. Вона складалася з передмови та ЗО розділів, які поділялися на 531 артикул і 1714 пунктів.

За своєю суттю новий збірник був кодексом феодального права. Козацька старшина добилася включення до нього певних дворянських привілеїв, а також таких цивільних і кримінально-правових норм, які посилювали захист основ феодального ладу, розширювали можливості кріпосницької експлуатації.

Разом із тим, у збірнику обґрунтовувалося право Лівобережної України на самоврядування, що суперечило політиці російського абсолютизму. Це призвело до ревізії та перегляду збірника. Хоча «Права» юридично не одержали офіційного затвердження, але норми, включені до нього, реально діяли, що свідчило про стійкість основ українського права.

У 1750-1758 рр. за дорученням гетьмана К. Розумовського кандидат у члени Генерального військового суду Ф. Чуйкевич розробив, в якому послідовно проводилась ідея правового закріплення інтересів старшинсько-шляхетської верхівки, обґрунтовувалась необхідність . відновлення в Україні станових судів, застосування ними «исконной» (тобто столітньої) давності володіння як засобу здобуття прав власності на землю, а також остаточного вирішення справ Генеральним військовим судом без наступного їх перегляду Сенатом.

Тій же меті — зміцненню привілеїв панівного класу — слугувала приватна кодифікація В. Кондратьєва, який у 1764 р. склав збірник під назвою «Книга Статут й прочие права малороссийские», що був посібником для суддів-практиків.

У другій половині XVIII ст. кодифікаційні роботи, що проводились в Україні, тісно пов’язувалися з діяльністю створеної у 1767 р. Катериною II комісією з розробки нового проекту Уложення. Полярні інтереси різних станів, а також автономістська позиція більшості депутатів від України, що одержала найчіткіше вираження у виступах депутата від шляхти Лубенського полку Г. Полетики, призвели врешті-решт до припинення роботи цієї комісії.

У той же час за дорученням президента Малоросійської колегії П. Румянцева, групою, яку очолив секретар колегії і член Генерального суду 0. Безбородько (майбутній канцлер Росії) у 1767 р., було складено «Экстракт малороссийских прав». «Экстракт…» — це збірник норм державного, адміністративного і судового права, у яких доводилася необхідність відновлення автономії України. Збірник складався із вступу, 16 розділів і додатків у вигляді копій найважливіших юридичних актів (судових інструкцій 1730 р. та дані про чини 1765 р.). «Экстракт…» багато в чому суперечив політиці самодержавства, спрямованої на ліквідування особливостей управління в Україні, тому його було поховано у архіві Сенату.

У 1786 р. у зв’язку з ліквідацією автономії України та введенням губернського адміністративно-територіального поділу чиновники малоросійської експедиції Сенату розробили новий збірник, за основу якого було взято «Экстракт…» а також інші акти, прийняті у 1767-1786 рр. Новий збірник був названий «Экстракт из указов, инструкций й учреждений» і містив норми як українського права, так і російського законодавства. Затверджений Сенатом він був розісланий у місця України для практичного застосування.