- •1. Українська мова – державна мова в Україні. Державна мова й мови національних меншин.
- •3. Літературна мова як вищий щабель розвитку мови. Поняття мовної норми. Види норм.
- •5. Стилі сучасної української літературної мови. Офіційно-діловий стиль, його найважливіші риси.
- •7. Поняття культури мовлення. Основні комунікативні ознаки мовлення (багатство, чистота, виразність та доречність мовлення).
- •8. Особливості усної форми мови. Орфоепічні норми. Словесний і фразовий наголос. Милозвучність мовлення.
- •11. Технічні правила оформлення рукописних та машинописних текстів. Оформлення списку літератури. Правила цитування.
- •12. Технічні правила оформлення рукописних та
- •15. Службова бесіда. Правила ведення службової бесіди.
- •16. Власне українська та іншомовна лексика у професійному мовленні. Доцільність використання у фаховому мовленні іншомовної лексики.
- •17. Історія становлення і розвитку української термінології. Основні термінологічні словники.
- •18. Терміни та професіоналізми у професійному мовленні. Виробничо-професійна, науково-термінологічна лексика. Номенклатурні назви в професійному мовленні.
- •19. Багатозначні слова і контекст. Системність лексики української мови (синонімія, антонімія), специфіка виявлення системності у термінології. Особливості вживання термінів-синонімів.
- •21. Явище суржику. Шляхи і методи запобігання появи та подолання суржику в мовленні фахівця.
- •24. Особливості використання граматичних форм прикметників та займенників у професійному мовленні. Використання форм ступенів порівняння прикметників. Вживання присвійних прикметників.
- •1. Проста форма вищого ступеня порівняння твориться за допомогою суфіксів -іш- або -ш- .
- •2. Документ як специфічний текст. Поняття про документ. Типи документів. Вимоги до тексту документів.
- •3. Формуляр-зразок. Реквізити, їхня характеристика, норми дотримання.
- •4. Норми дотримання і порядок розміщення основних реквізитів (реквізити „дата”, „адресат”, „адресант”, „назва документа”, „підпис”).
- •1. Об 'єктивність.
- •2. Стандартність.
- •3. Логічна послідовність.
- •7. Розпорядчі документи. Наказ (визначення, види та основні вимоги до оформлення, склад реквізитів).
- •9. Документи з кадрово-контрактних питань. Резюме (визначення, види та основні вимоги до оформлення, склад реквізитів).
- •10. Документи з кадрово-контрактних питань. Заяви (визначення, види та основні вимоги до оформлення, склад реквізитів).
- •11. Документи з кадрово-контрактних питань. Контракт (визначення, види та основні вимоги до оформлення, склад реквізитів).
- •15. Довідково-інформаційні документи. Довідка (визначення, види та основні вимоги до оформлення, склад реквізитів).
- •17. Довідково-інформаційні документи. Акт (визначення, види та основні вимоги до оформлення, склад реквізитів).
- •19. Довідково-інформаційні документи. План роботи (визначення, види та основні вимоги до оформлення, склад реквізитів).
- •20. Довідково-інформаційні документи. Протокол. Витяг з протоколу (визначення, види та основні вимоги до оформлення, склад реквізитів).
- •22. Особисті офіційні документи. Доручення (визначення, види та основні вимоги до оформлення, склад реквізитів).
- •24. Оформлення тексту наукової роботи (титульна сторінка, бібліографія, нумерація сторінок).
- •29. Візитна картка як атрибут ділової людини, її характеристика, реквізити та особливості використання.
19. Багатозначні слова і контекст. Системність лексики української мови (синонімія, антонімія), специфіка виявлення системності у термінології. Особливості вживання термінів-синонімів.
Багатозна́чність сло́ва — наявність у одного і того ж слова різних значень відповідно до різних контекстів, коли слово може переосмислюватись. Значення багатозначних слів часто залежить від контексту. Як правило, основне, перше значення, в словниках подається першим. Однак в тій чи іншій мовленнєвій ситуації основним може стати і будь-яке значення багатозначного слова. Наприклад: 1. Не натоптуй мені, щойно замела, витри краще ноги. 2. Якщо постаратися, у цю валізу ще купу речей можна натоптати.
До однозначних слів належать переважно терміни.
Багатозначність слова виникає у процесі розвитку мови. Наприклад, в укр. мові «вік» залежно від контексту може означати:
1) століття [Мудреці про жінок: "Царство жінки – це царство ніжності, тонкості і терпіння". Віки і тисячоліття світової історії осяяні мудрістю та любов'ю, чарівністю та красою Вас - берегинь домашнього вогнища та продовжениць людського роду.];
2) життя кого-небудь [«Батько кінчає свій вік, а син починає» (Коцюбинський)];
3) період часу, епоху [«У дитячі любі роки Я любила вік лицарства» (Леся Українка)];
4) довгий час [«Тому сидіти доведеться, гляди — і цілий може вік» (Котляревський)];
5) ступінь у розвитку людини [«З того віку дитячого поперед усього пам'ятаю нашу хату білу» (Марко Вовчок)];
6) у сполученні з часткою «не» — в значенні «ніколи» [«Раз добром нагріте серце, вік не прохолоне» (Шевченко)];
7) ствердження «завжди» [«Потім хвилі морські голоситимуть вік надо мною» (Леся Українка)].
Слова, які відрізняються одне від одного звуковим складом, але означають назву одного поняття з різними відтінками в його значенні або з різним стилістичним забарвленням, називаються синонімами. Наприклад, говорити, балакати, казати, розмовляти, гомоніти.
Розрізняють синоніми семантичні та стилістичні.
Семантичні синоніми відрізняються відтінками у значенні, наприклад, давній, старий, колишній.
стилістичні синоніми - це слова, однакові за значенням, але різні за стилістичними відтінками, наприклад, сміятися - стилістично нейтральне слово; реготати, хіхікати - розмовні слова; скалити - зневажливе слово. Встановити значення синонімів можна лише у словосполученні, сполученні слів чи реченні.
Антонімами називаються слова, які належать до однієї й тієї ж частини мови і мають протилежні значення: високий – низький, день – ніч, говорити – мовчати, рано – пізно.
Антоніми виражаються тією саомю частиною мови й позначають однорідні явища, тобто явища одного плану.
Багатозначні слова вступають в антонімічні відношення окремими своїми значеннями: тихий - гучний (голос); тиха - вітряна (погода); тихе - розбурхане (море); тихе - неспокійне (життя).
За стуктурою антоніми бувають:
- різнокореневі (власне лексичні): великий - малий;
- однокореневі (словотвірні): надія - безнадія, логічний - алогічний, відчинити - зачинити, спокій - неспокій.
Слова з не- лише тоді антонімічні, коли ця частка творить нове слово з новим значенням: правда - неправда (брехня), друг - недруг (ворог).
В антонімічні відношення можуть вступати також фразеологізми: далеко - під носом, працювати - бити байдики.
Антоніми бувають загальновживані (постійні) і контекстуальні.
Загальновживані антоніми мають протилежне значення й поза контекстом (сум - радість); контекстуальні ж набувають протилежного значення тільки в контексті внаслідок переносного вживання слова. Наприклад, у вислові Не бійтесь заглядати у словник: це пишний яр, а не сумне провалля (М.Рильський) завдяки контексту сприймаються як антоніми пари слів (пишний - сумний, яр - провалля).
На антонімії будується такий стилістичний засіб, як оксиморон (оксюморон), коли свідомо поєднують протилежні за змістом поняття, які разом дають нове уявлення: без надії сподіваюсь, солодкий біль, небезпечна безпека, дзвінка тиша, живий труп, бідний багач, щасливе горе тощо.
Антоніми в будь-якій термінологічній системі творять елементарні мікрополя, у межах яких реалізуються відношення протилежності як однієї із суттєвих ознак системності термінології, а гіпонімічні парадигми передають родо – видові відношення між термінами, зв’язки частини й цілого, суміжності у просторі або часі.
Синонімічні відношення у термінолексиці визначаються загальноприйнятими критеріями: тотожністю або близькістю основних значень. Негативність явища полягає у неповних відношеннях між значною кількістю термінів – синонімів, що призводить до розладу взаємовідповідностей з позначуваними поняттями, зайвої плутанини, що ставляться до терміна
Важливим засобом урізноманітнення мовлення є використання синонімів (від грецьк. synonymia — однойменність), тобто слів, у яких значення повністю чи частково збігаються, як-от: метелиця, заметіль, сніговиця, завірюха, хуртовина; байдужий, апатичний; двоєдушний, дволичний, лицемірний; акцент, наголос, наголошування; асоціація, об’єднання, товариство, спілка.
Група слів, об’єднаних синонімічними відношеннями, називається синонімічним рядом. Наприклад, для позначення форми державного устрою, побудованого на визнанні народу джерелом влади, на принципах рівності й свободи, використовується синонімічний ряд демократія, народовладдя, народоправство.
У складі синонімічного ряду одне слово є основним, стрижневим, його називають домінантою (від лат. dominans — панівний). Так серед синонімів боржник, дебітор, довжник домінантою є боржник, у ряду вішалка, вішак, вішало як стрижневе слово визначаємо слово вішалка. Домінанта у словниках синонімів подається першим як семантично наймісткіше, найуживаніше і стилістично нейтральне слово.
Як приклад відносних синонімів наведемо слова екземпляр — примірник. Вони збігаються у значенні “одиничний предмет з ряду тотожних, однорідних”: 100 примірників (екземплярів) посібника. Лише слово екземпляр вживається у значенні “представник якогось роду — тварин, рослин” (рідкісний екземпляр жоржини), в якому воно не замінюється словом примірник. Відносні синоніми інвентар і реманент об’єднуються значенням “сукупність предметів, необхідних для якоїсь галузі діяльності”, але словом реманент позначаються предмети, що використовуються лише в сільському господарстві.
Синоніми процент — відсоток збігаються у значенні “сота частка числа, яке приймається за ціле, за одиницю”. Тільки процент (причому переважно у формі множини) вживається у значенні “дохід, який одержують на кожні сто грошових одиниць капіталу або грошової суми, покладеної в ощадну касу або банк”.
Розбіжності у значенні спричиняють різну сполучуваність синонімів. Розглянемо, наприклад, синонімічний ряд водій — шофер. Слова заміняють одне одного, якщо йдеться про особу, яка працює на автомобільному транспорті: водій автобуса — шофер автобуса, водій вантажівки — шофер вантажівки, водій таксі — шофер таксі тощо. Слово шофер не може замінити слово водій, якщо йдеться про керування іншими засобами пересування, отже, єдино можливими є словосполучення: водій трамвая, водій тролейбуса, водій танка тощо. Різна сполучуваність може виявлятися у неоднаковому керуванні синонімів залежними словами, як-от: опановувати що, оволодівати чим, освоювати що.
Крім значення, синоніми можуть відрізнятися емоційним забарвленням, стилістичними особливостями (тобто закріпленістю за певними сферами чи ситуаціями спілкування). Наприклад, у значенні “чоловік стосовно своїх дітей” можуть вживатися слова батько і тато. Перше слово не має функціональних обмежень, друге використовується переважно у розмовно-побутовій мові. У синонімічному ряду зі значенням “негативна ознака кого-, чого-небудь; те, що є невигідним, незручним для когось” об’єднуються слова нейтральні (вада, недолік, хиба), книжні (дефект, мінус) та розмовні (ґандж, порок).
Семантико-стилістичні особливості синонімів обов’язково враховуються при їх використанні. Слова, що відрізняються відтінком розмовності, вживаються лише у невимушеному розмовному мовленні. У текстах офіційно-ділового та наукового стилю повинні використовуватися ті слова, які забезпечують нейтральність викладу і допомагають найточніше висловити думку
20. Явище лексичної омонімії. Міжмовна омонімія, її небезпека. Пароніми.
Омонімія, як лексико-семантичне явище, характеризується тим, що для позначення абсолютно різних предметів позамовної дійсності використовується один і той же форматив (матеріальне вираження словесного знака).
Омонімами (гр. – homos - однаковий, onyma - ім”я) називають слова, що звучать і пишуться однаково, але не мають нічого спільного у властивих їм значеннях.
Лава – 1) спосіб шикування;
2) пристрій для сидіння;
3) вулканічна маса;
4) вибій у шахті.
Основним критерієм розрізнення є те, що кожне переносне значення полісемантичного слова обов’язково так чи інакше пов’язане з його первинним значенням, оскільки розвинулось внаслідок подібності понять.
Головним критерієм розрізнення багатозначності та омонімії виступає зміст слова, співвіднесеність його з дійсністю; наявність чи відсутність внутрішнього семантичного зв”язку між співзвучними словами. До омонімів належать тільки такі однакові за звуковим складом слова, між якими немає будь-якого внутрішнього значеннєвого зв’язку.
Існує також явище міжмовної омонімії - продукт взаємодії близькоспоріднених мов, сплутування однакових за звучанням слів, що позначають різні поняття у різних мовах. Це дало змогу називати міжмовні омоніми "фальшивими друзями перекладача", "підводними рифами у мовленні", "ключами, що відмикають зовсім різну дійсність". За словами 1. Фаріон, "...різність супроти однаковости звучання - це згущений вияв окремішности кожної мовної системи на тлі спільнослов'янських закономірностей; це можливість крізь однакову форму побачити зовсім инший зміст; це, врешті, звукова омана, яка ніби навмисне приховує національно-мовні смисли, що властиві тільки тому, а не иншому народові"
Міжмовна омонімія може стосуватися й віддалених від української мов. Найчастіше це зумовлює помилки під час перекладу текстів. Перекладачі залишають поза увагою окремі відтінки значень слів, напр., з англійської: accurate (точний), magazine (журнал), figure (цифра), dramatic (несподіваний, яскравий), decade (десятиріччя), formal (офі-ційний), nation (народ, країна), sabotage (диверсійний акт), popular (народний), з французької: artiste (художник) та ін. Звичайно, для того, щоб уникати таких помилок, треба знати предмет перекладу, досконало володіти мовою оригіналу та його лексико-граматичними особливостями у зіставленні з рідною, частіше звертатися до перекладного словника.
Пароніми — слова, досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Наприклад: білити і біліти; сильний і силовий, громадський і громадянський, дружний і дружній. Часто вони мають один корінь, а різняться лише суфіксом, префіксом чи закінченням. Незначна відмінність у вимові призводить до помилок, тому варто приділяти увагу вживанню малознайомих слів, додатково перевіряючи їхнє тлумачення.
За звуковим складом пароніми бувають:
однокореневі — відрізняються лише суфіксами або префіксами: земний «пов'язаний із землею, земною сушею» — земельний «пов'язаний із землекористуванням» — земляний «зроблений із землі» — землистий «з частками землі», «за кольором подібний до землі»;
різнокореневі — відрізняються одним-двома звуками: компанія «товариство» — кампанія «сукупність заходів»; ступінь «міра інтенсивності», «вчене звання» — степінь «добуток однакових співмножників
За лексичним значенням пароніми бувають:
синонімічні: повідь — повінь, крапля — капля, слимак — слизняк, привабливий — принадливий, хиткий — хибкий, плоский — плаский, барабанити — тарабанити, линути — ринути, притаїтися — причаїтися,
антонімічні: лепський — кепський, прогрес — регрес, експорт — імпорт, еміграція — іміграція, густо — пусто;
семантично близькі: крикливий — кричущий, церемонний «манірний, проханий» — церемоніальний «урочистий, за певним розпорядком», цегельний — цегляний, ніготь — кіготь, м'язи — в'язи, кіш «кошик» — ківш «черпак», кристал — кришталь;
семантично різні: газ — гас, глуз — глузд, орден — ордер, дипломат — дипломант, ефект — афект.
Пароніми, як і омоніми, у художній літературі та в побуті використовуються для створення каламбурів — жартівливої гри слів: — Сумніваюсь, чи ти козак чи кізяк, — засміявся задоволений своїм жартом Варчук (М. Стельмах). Страшніш від огненних геєн голодна хіть зажерливих гієн (Б. Олійник). Прийомний син барона був баран (Л. Костенко). Нечесну приватизацію в народі називають прихватизацією; донощиків, шо на вухо доносять, іменують Навуходоносорами (за ім'ям вавилонского царя Навуходоносора). Використання омонімів і паронімів як художніх та стилістичних засобів називається парономазією. Разом із тим треба пам'ятати, що звукова, а іноді й значеннєва близькість паронімів може призвести до сплутування їх: незгоди («відсутність взаємопорозуміння, розбіжність у поглядах») і знегоди («нещастя, труднощі»); факт («подія, явище») і фактор («умова, причина»); уява («здатність уявляти») і уявлення («розуміння, поняття»); зумовити («спричинити») і обумовити («зробити застереження») тощо.
