3. Літературна мова як вищий щабель розвитку мови. Поняття мовної норми. Види норм.

Літературна мова - це унормована, регламентована, відшліфована

форма існування загальнонародної мови, що обслуговує найрізнома-

нітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські

установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей.

Вона вважається найвищою формою існування мови. Літературна мова

характеризується такими ознаками:

^ унормованістю;

^ уніфікованістю (стандартністю);

•^ наддіалектністю;

Мовна норма - уніфіковані, традиційні, найбільш поширені, сві-

домо фіксовані стандарти реалізації мовної системи, обрані в процесі

суспільної комунікації.

Мовна норма є ознакою літературної мови.

Літературна мовна норма - усталені, загальноприйняті правила,

регламентації, взірці вживання мовних засобів у писемній і усній формі

спілкування. Виділяють такі форми норми:

1)Орфоепічні - регулюють правила вимови 2)Акцентологічні - регулюють розстановку наголосів у літ. мовах 3)Словотворчі – керують процесом твор. слів 4)Графічні – рег. написанням слів у відповідності з укр. алфавітом 5)Орфографічні - впорядковують правильність напис. слів 6)Пунктуаційні – допом. розставляти розділові знаки. 7)Лексичні – рег. вживання слів відповідно до значень зафіксованих у словниках. 8)Граматичні – впорядковують правильні творення й вживання морфологічних форм,а також побудову словосп. й речень 9)Стилістичні – регулюють вибір слова чи синтаксичної конструкції відповідно до умов спілкування і стилю викладу.

4. Стилі сучасної української літературної мови. Особливості наукового стилю української мови.

Однією з ознак літературної мови є наявність розгалуженої системи стилів. Стиль – це різновид мовлення, що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання мовних засобів.

В українській літературній мові традиційно виділяють п’ять функціональних стилів: 1) офіційно-діловий; 2) науковий; 3) публіцистичний; 4) художній; 5) розмовно-побутовий, також виокремлюють епістолярний та конфесійний стилі мовлення.

Розмовний стиль. Сфера використання – усне повсякденне спілкування в побуті, у родині, на виробництві.

Художній стиль. Найбільший і найпотужніший стиль укр. мови, його можна розглядати як узагальнення і поєднання усіх стилів. Широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі, освіті. Крім інформаційної, покликаний виконувати насамперед естетичну функцію.

Публіцистичний стиль. Сфера використання – громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність.

Офіційно-діловий стиль – функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, в управлінській діяльності.

Науковий стиль. Сфера використання – наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта.

Основне призначення – викладення результатів досліджень про людину, суспільство, явища природи, обґрунтування гіпотез, істинності теорій, класифікація і систематизація знань.

Основні ознаки:

ясність (понятійність) і предметність тлумачень;

логічна послідовність і доказовість викладу;

точність і лаконічність висловлювань тощо.

Основні мовні засоби спрямовані на інформування, пізнання, вплив і характеризуються:

великою кількістю наукової термінології;

наявність схем, таблиць;

оперування абстрактними, переважно іншомовними словами тощо