11. Технічні правила оформлення рукописних та машинописних текстів. Оформлення списку літератури. Правила цитування.

Список використаної літератури оформляється за алфавітом, указується прізвище, ініціали автора; якщо книжка написана декількома авторами, то перераховуються або всі прізвища (за таким порядком, в якому вони вказані в книжці), або лише прізвище та ініціали першого автора, після чого роблять приписку "та ін. "; повна і точна назва роботи, яка не береться в лапки; підзаголовок, який уточнює назву (якщо він вказаний на титульному аркуші); дані про повторне видання; назва збірника, часопису (якщо це стаття), назва міста видання книжки в називному відмінку (для міст Києва, Харкова, Москви вживаються скорочення: К., X., М.); назва видавництва (без лапок); рік видання (без слів "рік" або скорочення "р"); кількість сторінок із скороченням "с". Наприклад:

Молдованов М. І., Сидорова Г. М. Сучасний діловий документ: Зразки найважливіших документів українською мовою. —К: Техніка, 1992. - 399 с.

Пещак М. М. Стиль ділових документів XІVcm.. - К..: Наукова думка 1979. - 267 с.

Суторміна В. М., Федосов В. М., Рязанова М. С. Фінанси зарубіжних корпорацій: Навчальний посібник. -К..: Либідь, 1993. - 247 с.

Томан І. Мистецтво говорити. -К..: Політвидав України, 1986. - 223 с.

Кожна група відомостей відокремлюється одна від одної знаком крапка і тире (.-)

Бібліографічний опис роблять мовою документа.

Документи, які мають більше трьох авторів, описують за назвою, а у відомостях про відповідальність наводять прізвища чотирьох авторів (якщо їх чотири) або трьох з припискою "та ін." (якщо їх п'ять і більше). Наприклад:

Податкова система України: Підручник /В. М. Федосов, В. М. Опарін, Г. О. П'ятаченко та ін.; За ред. В. М. Федосова. -К..: Либідь, 1994. - 464 с.

Финансовые расчеты предприятий: Справочник / В. Ф. Близнец, Т. И. Василевская, Т. И. Буколова и др.; Под общ. ред. М. И. Ткачук. - Минск, Высшая школа, 1993. - 336 с.

У відомостях про твори, опубліковані в окремих збірниках праць, подаються такі дані: прізвище автора (якщо він вказаний); повний заголовок твору; найменування видання, в яшму міститься цей твір; номер тома і номери сторінок, на яких надрукований твір. Наприклад:

Сухомлинський В. О. Біля джерел життєвого ідеалу. - Вибрані твори, т. 3. - К..: Вища школа, 1977. - С 218 - 225.

Відомості про багатотомні видання:

Большой энциклопедический словарь: В 2-х т. -М.: Советская энциклопедия, 1991.

Російсько-український словник: У 3-х т. Вид. друге, випр. /Ред. С. I. Головащук, Л. А. Коробчинсъка, М. М. Пилинсъкий. -К..: Наукова думка, т. 1, 1980. - 846 с; т. 2, 1981. - 924 с; т. 3, 1981. - 884 с.

Відомості про збірки статей, матеріали конференцій слід подавати так:

Республіканська науково-практична конференція "До нової України - шляхом реформ". Секція економіки. Доповіді. 14-16 березня 1992р. -К..: НМКВО, 1992. -192 с.

Якщо на титульному аркушеві відсутнє прізвище автора (або авторів), то запис даних про книжку починають з назви книжки, після чого вказують прізвище редактора та його ініціали, які ставлять перед прізвищем, і решту елементів під прізвищем автора. Наприклад:

Словник-посібник економічних термінів: Рос, -укр. -англ. / За ред. Т. P. Кияка. - К..: Видавничий дім "KM "Academia", 1997. - 264 с.

Український правопис / АН України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Інститут української мови. - 4-е вид., випр. й доп. - К..: Наукова думка, 1993. - 236 с.

Відомості про статті, які опубліковані в збірниках, журналах та інших періодичних виданнях, повинні містити: прізвище та ініціали автора статті; заголовок статті, після якого йде повна назва джерела, в якому знаходиться стаття (книжки чи збірника), за викладеними вище правилами, а для періодичних видань - назва журналу або газети, рік випуску, номер журналу, сторінки, а для газет - число і місяць. Наприклад:

Іщук С. І. Географічні аспекти розвитку промислового комплексу Української РСР // Економічна географія. - К.., 1991. - Bun. 43. - С. 3-9.

Панчишин А. Залежність від злиднів// Час. -1999. - 19-26лютого.

Миронюк О. М. Культура мови в Японії//Культура слова. - Bun. 27. -К..: Наукова думка, 1984. - С 57-62.

Якемчук P. Україна і Європейський Союз // Сучасність. - 1997. -№ 10. -С 95-99.

Якщо у рефераті використано лише якусь главу, розділ чи параграф із книжки, то у списку літератури це слід записати так:

Формування і розвиток культури Української народності // Українська народність: Нариси соціально-економічної і етнополітичної історії / АН УРСР. Ін-т історії; Редкол.: Ю. Ю. Кондуфор (відп. ред.) та ін. - К., 1990. - Розд. 8. - С 235-302.

Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору варто наводити цитати.

Науковий етикет вимагає точного відтворення цитованого тексту, без найменшого спотворення змісту джерела.

Загальні вимоги до цитування такі:

а) текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз “так званий”;

б) цитування має бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Допускається пропуск слів, речень, абзаців за умови, якщо це не спотворює авторського тексту; такі пропуски позначаються трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, в кінці). Якщо перед вилученим текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

в) кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на джерело;

г) при непрямому цитуванні (переказі, викладенні думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів. Посилатися при цьому треба на джерело непрямого цитування, наприклад: (цит. за: …);

д) цитування не повинно бути ні надмірним, ні недостатнім, бо в обох випадках це може вплинути на рівень дипломної (курсової) роботи: надмірне цитування створює враження її компілятивності, а недостатнє – знижує наукову цінність викладеного матеріалу;

е) якщо необхідно виявити власне ставлення до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання;

є) якщо виникає необхідність виділити в цитаті деякі слова, зробити якесь застереження, то одразу після цього ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора дипломної (курсової) роботи, а весь текст застереження береться у круглі дужки. Наприклад: (курсив наш. – В.С.), (підкреслено нами. – В.С.).