12. Технічні правила оформлення рукописних та

машинописних текстів. Рубрикація текстів.

Рубрикацією називається членування тексту на певні складові частини, графічне відокремлення однієї частини від іншої, а також використання заголовків, нумерації тощо. Рубрикація постає зовнішнім вираженням компози¬ції ділового папера. Ступінь складності рубрикації зале¬жить від обсягу, тематики, призначення документа, його спрямування. Найпростішим виявом рубрикації виступає поділ на абзаци, при цьому такий поділ збігається з від¬повідними смисловими частинами тексту.

Абзацом називається відступ управо у початковому ряд¬ку, з якого починається виклад нової думки у тексті, а також фрагмент тексту між двома такими відступами.

Типовий абзац охоплює три частини:

1) зачин (у ньому формулюється мета абзацу, тобто повідомляється, про що йтиме мова);

2) основна частина або фраза (міститься основна ін¬формація);

3) коментар (підбивається підсумок повідомленого^ всього того, про що говорилося в абзаці).

Слід пам'ятати, що середня довжина абзацу повинна дорівнювати 4—6 реченням. В окремих різновидах документів (службова записка; акт та ін.) зустрічаються абзаци, що складаються з одного речення. Але і в цьому разі абзац складає внутрішньо замкнене смислове ціле.

З метою правильного і нормативного сприйняття й опра¬цювання документа його складники або рубрики нумеру¬ються. Наявні дві системи нумерації — традиційна й нова.

Традиційна рубрикація ірунтується на використанні зна¬ків різних типів — римських та арабських цифр, великих та малих літер. Така рубрикація суттєво доповнює абзацне членування тексту (нумерування тез, пунктів, правші). Це значною мірою залежить від змісту, обсягу, складу доку¬мента. Система використання різних позначень повинна характеризуватися логічною будовою:

А.Б.В.ГД...

І. II. III. IV. V...

1.2.3.4.5...

1) 2) 3) 4) 5)...

а) б) в) г) ґ)...

Рубрики, що більші своєю ємністю за абзац, можуть утворювати: параграф (

), главу, розділ, частину. Вони також нумеруються. Під час рубрикації тексту слід врахо¬вувати такі вимоги:

1рубрики нумерувати за умови наявності хоча б двох однорідних елементів перерахування;

2однорідні засоби нумерації застосовувати до одно¬типних частин;

3правил пунктуації дотримуватися при будь-яких комбінованих способах нумерації;

4використовувати лаконічні, однозначні заголовки.

Нова система нумерації грунтується на використанні

тільки арабських цифр, що розміщуються у певній послі¬довності. Застосовуючи нову систему рубрикації, слід вра¬ховувати:

1після номера частини, розділу, пункту, підпункту обов'язково ставиться крапка;

2номер кожного складника тексту документа вклю¬чає номери вищих ступенів поділу:

розділи — 1.; 2.; 3.;

номери підрозділів включають в себе також номери розділів — 1.1.; 1.2.; 1.З.;

номери пунктів містять номер розділу, підрозділу, пунк¬ту-1.1.1.; 1,1.2.; 1.1.3.

Використання цієї системи нумерації дозволяє не ви¬користовувати словесних найменувань і заголовків до час¬тин документа.

Основні технічно-пунктуаційні правила рубрикації те¬ксту документа:

а) для позначення частин переліку використовуються:

Вищий рівень членування — великі літери (А, Б, В та ін.) та римські цифри (I, II, III тощо).

Середній рівень членування — арабські цифри (1, 2, З тощо).

Нижчий рівень членування — арабські цифри з дужками (1) 2) 3) та ін.) та малі літери з дужками (а) б) в)'і т. ін.);

б) після малих літер та арабських цифр з дужками не ставиться крапка, а після великих літер та римських цифр ставиться крапка — а); 1); А.; І.;

в) при рубрикації з дужками частини тексту відокрем¬люються або комами, або крапками з комами — 1)...; 2)... Крапка ставиться в кінці рубрики (1.; 2.) при оформленні без дужок;

г) великі літери розпочинають текст рубрик, оформ¬лених літерами і цифрами з крапками (І. С... II. П...), малі вживаються після рубрик, оформлених цифрами і літера¬ми з дужками (1) и...; 2) б...).

13. Технічні правила оформлення рукописних та машинописних текстів. Орфографічні й технічні правила переносу. Загальноприйняті та індивідуальні правила скорочування слів та словосполучень. Правила написання цифр та символів.

Частини слів з одного рядка в другий слід переносити за складами: гай-ка, зо-шит, книж-ка, ко-ло-дязь, паль-ці, са-дів-ник, Хар-ків.

При цьому:

1. Не можна розривати сполучення літер дж, дз, які позначають один звук. Отже, переносити можна лише так: ґу-дзик, хо-джу. Якщо дж, дз не становлять одного звука (це буває, коли д належить до префікса, а ж або з —до кореня), то їх слід розривати: над-звичай-ний (а не на-дзвичайний), під-жив-ляти (а не пі-дживляти).

2. Апостроф і м’який знак при переносі не відокремлюються від попередньої літери: бур’-ян (а не бур-’ян), кіль-це (а не кіл-ьце), Лук’-ян (а не Лук-’ян), низь-ко (а не низ-ько).

3. Одна літера не залишається в попередньому рядку й не переноситься в наступний: ака-де-мія (а не а-кадемія), Ма-рія (а не Марі-я), олі-вець (а не о-лівець). Так само не можна поділяти на частини для переносу такі двоскладові слова, як або, моя, око, шия тощо.

4. При переносі складних слів не можна залишати в кінці рядка початкову частину другої основи, якщо вона не становить складу: багато-ступінчастий (а не багатос-тупінчастий), восьми-гранний (а не восьмиг-ранний), далеко-східний (а не далекос-хідний).

5. Не можна розривати ініціальні абревіатури, а також комбіновані абревіатури, які складаються з ініціальних скорочень цифр: АЕС, ЛАЗ-105, МАГАТЕ, МАУ, НТШ, УАПЦ.

6. У решті випадків, які не підходять під викладені вище правила, можна довільно переносити слова за складами: Дні-про й Дніп-ро, Оле-ксандра й Олек-сандра, се-стра й сест-ра. Це правило поширюється й на суфікси: бли-зький і близь-кий, видавни-цтво, видавниц-тво й видавницт-во, гали-цький і галиць-кий, росій-ський і російсь-кий, убо-зтво, убоз-тво й убозт-во, суспільс-тво й суспільст-во.

Багатозначнi числа розбиваються на класи по три цифри справа налiво i вiдокремлюються одна вiд одної промiжком в один знак. Чотиризначнi числа не подiляються на класи. Наприклад: 10 513; 1997.

Цифри, як арабськi, так i римськi, вiдокремлюються вiд слiв промiжком. Винятком є букви, що входять до складу словесно-цифрових позначень, якi пишуться разом або через дефic. Наприклад: будинок 76; до справи 34Б; стереопрогра¬вач "Дiана П406С".

Порядковi числiвники мають вiдмiнковi закiнчення, якi пишуться через дефiс. Наприклад: 1-ша лiнiя; 3-тє видання.

Якщо записаний цiлий ряд порядкових числiвникiв, то вiдмiнкове закiнчення ставлять тiльки пiсля останньої цифри. Наприклад: 1, 2 i 3-й томи.

Порядковi числiвники, що позначаються римськими цифрами, пишуться без вiдмiнкових закiнчень. Напри¬клад: ІІ гатунок; І курс.

Складнi прикметники, першою частиною яких є числiв¬ник, що позначається цифрою, пишуть без вiдмiнкових за¬кiнчень через дефiс. Наприклад: 2-ступеневий; 5-поверховий.

Числа до десяти рекомендується в текстах писати словами, а пiсля десяти - цифрами: п’ять комп'ютерiв; 156 студентiв.

Десятковi дроби вiдокремлюються комою. Наприклад: 2,5; 3,2.

Простi дроби пишуться двома способами:

1. Через косу риску. Промiжка мiж чисельником i зна¬менником не роблять. Цей спосiб рацiональнiший. Напри¬клад: 4/5; 2/3; 1/4.

2. Чисельник вiд знаменника вiддiляється горизонталь¬ною рискою. Наприклад: ; .

у змiшаних дробах цiле число вiддiляють вiд дробової ¬частини iнтервалом в один знак. Наприклад: 1 2/3; 5 .

Римськi цифри вiд слiв вiдокремлюють промiжком. Н ¬приклад: ХХ століття.

Знаки «номер» (№); «параграф» (§) i «градус» (0) вiдокремлю¬ють вiд цифри iнтервалом: № 25; § 17; 450. Проте знак «за Цельсiєм» (С) пишеться разом iз знаком «градус»: 36,60 С.

Символи «процент» (%), «хвилина» ('), «секунда» (") пи¬шуться разом iз цифрою: 110%; 30'; 30'20".

Знаки «номер», «параrраф», «процент», «градус» у мно¬жинi не подвоюються.

Арифметичнi знаки «плюс» (+), «мінус» (-), «множення» (х), «дiлення» (:), знак «дорiвнює» (=) вiдокремлюють від цифри промiжком в один знак. Вони записуються тiльки з цифрами, у тексті - словами.

Знак граничного вiдхилення (±) пишуть iз цифрою разом: ±0,43.

Мiж вiд'ємними та додатними величинами, якi означають крайнi межi, знак «тире» не ставиться. У цьому разi пишуть прийменники «вiд» i «до». Наприклад, температура повiтр пiднялася вiд - 5 до + 100С

Показники степеня та iндекси пишуть разом iз цифрою: 102; 255.

Географiчнi (математичнi) позначення пишуть скорочено.

Мiри довжини i ваги позначають вiдповiдно до метричної сис¬теми мip: км (кiлометр), м (метр), дм (дециметр), см (сантиметр), мм (мiлiметр), тн (тонна), ц (центнер), кг (кiлограм), г (грам), мг (мiлirpам), млрд (мiльярд), млн (мiльйон), тис. (тисяча).

Мiри площi та об'єму скорочують так:

км2 (квадратний кiлометр),

м2 (квадратний метр),

м3 (кубiчний метр),

см3 (кубiчний сантиметр).

У хiмiчних формулах iнтервал мiж цифрами i буквами не роблять. Наприклад: Н2О, Н2SO4.

14. Види усного спілкування за професійним спрямуванням. Жанри публічних виступів. Композиція мовлення.

Тема. Жанри публічних виступів Композиція мовлення.

1. Актуальність теми.

Переконливе, пристрасне слово – дійовий засіб організації стосунків між людьми в діловій сфері, могутній чинник виховання. Живе слово, особистий приклад – величезна сила. Поведінка оратора, його мова, жести, вигляд – усе це взірець для слухачів. Справжній промовець – неповторна індивідуальність. Проте ця особливість обдаровання не завжди дається людині від народження, а частіше виробляється впродовж усього життя і є результатом тривалої та наполегливої роботи над удосконаленням свого мовлення. Тому кожній людині потрібно працювати над собою для успішного публічного мовлення.

2. Навчальні цілі:

Знати композицію мовлення.

Вміти готуватися до публічного виступу.

3. Матеріали доаудиторної самостійної роботи.

3.1. Базові знання, уміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція).

Дисципліни Знати Уміти

Українська мова

Українська мова ( за професій-ним спрямуванням) Норми української літературної мови

Жанри і види публічних виступів Дотримуватись норм української мови

Визначати жанри і види публічних виступів

3.2. Зміст теми:

Залежно від змісту , призначення мети, способу проголошення виділяються такі найпоширеніші види публічних виступів: доповідь, промова, лекція, повідомлення, бесіда.

Підготовка тексту виступу.

Перш за все це тривалий процес нагромадження (збирання інформації із чітким окресленням кола тем, проблем, зацікавлень) на найближчий період перспективних нагромаджень. Інформаційний бум останнього десятиріччя та сучасні засоби електронного зв’язку надають можливість відносно легко й оперативно отримати потрібну інформацію, а комп’ютерні технології полегшують її обробку, класифікацію та зберігання.

Під час опрацювання слід навчитися зафіксувати інформацію для виступу за належним порядком (положення, постулати, гіпотези, хід міркування, аргументацію, приклади, порівняння, ілюстративний матеріал, цифрові дані, висновки).

Роблячи виписки із цитатами, іменами, цифрами, відповідними поясненнями, схемами, таблицями, доцільніше користуватися картками однакового формату. На них зазначають розділ науки чи тему, стосовно якої можна використати зафіксований матеріал.

Опрацьовуючи наукові джерела, які безпосередньо не стосуються обраного дослідження, але з якими варто ознайомитися для загального уявлення про стан вивчення проблеми, пишуть анотацію. Вона складається з опису бібліографічних ознак книги короткого викладу змісту, вказівок, кому адресовано це видання. Можна скористатися й готовою анотацією, якщо вона є в книзі. Стисло викласти інформацію можна в тезах. Вони являють собою коротко сформульовані головні положення тексту, авторські висновки та їх аргументування. Тезувати можна основні положення тексту, йдучи за розвитком авторської думки, цитуючи ключові фрагменти. А можна викладати основні положення твору власними словами, уникаючи громіздких цитат. Останній спосіб доцільний, бо активізує індивідуальне сприймання читача..

Більш розгорнутою формою тез є конспект, у якому стисло викладають найістотніше в змісті джерела чи його фрагмента. Але цей вид роботи потребує попереднього ускладнення плану й тез опрацьованого твору. Як і тези, конспект можна ускладнити двома способами, але пам’ятати, що в тезах лише формулюється думка, ідея чи теорія, тоді як у конспекті треба відбити її розвиток. Уміння раціонально зафіксувати та опорядкувати одержану інформацію сприяє її глибокому засвоєнню і свідчить про високу культуру розумової праці.

Вимоги до публічних виступів:

- умійте триматися перед аудиторією, “завоюйте” її протягом кількох хвилин; якщо цього не станеться налагодити контакт зі слухачами далі буде важко;

- ніколи не починайте виступ словами: “Я поганий оратор”, “Я не мав часу підготуватися як слід”, такі слова ніколи не викликають співчуття;

- не вживайте довгих речень, уникайте фраз типу “було проведено”, “було заплановано”;

- висловлюйтеся літературною мовою чітко й недвозначно, не переобтяжуйте мову іншомовними словами, професіоналізмами, термінами;

- говоріть помірно, нешвидко, робіть паузи, володійте відповідною інформацією;

- не відходьте від теми, не зловживайте подробицями.

Виділити найголовніше, наголосити на якійсь думці можна по-різному, а саме: змінити тональність голосу – це насторожить слухачів; стишити або, навпаки, посилити його; зробити паузу перед важливою інформацією, уповільнити темп, повторити важливе слово, думку.

Досвідчений промовець позначає в тексті місця, за рахунок яких він може скоротити час, якщо його мало, або, навпаки, розширити думку, коли це дозволяє ситуація. Лектор повинен добре готуватися до виступу й вірити в свої сили.