49. Небилиці як жанр унт

Небилиці – це твори усної словесності, у яких витворений своєрідний незвичайний , абсурдний світ зі свідомо «вивернутою» реальністю. - абсурдність (алогізми) - принцип зумисної деформації реальності. Функції небилиць до кінця не з’ясовані. Висловлюється припущення, що небилиці існували, щоб одурити духів.

50.Легенди як жанр унт

Легенди – малосюжетні фантастичні оповіді міфологічного, апокрифічного чи історико-героїчного змісту з обовязковою спрямованістю на вірогідність зображуваних подій та специфікою побудови сюжету на основі своєрідних композиційних прийомів( метаморфози, антропоморфізації предметів і явищ природи тощо) Їм притаманні: - драматизм - стійкість і завершеність сюжету

Леге́нда—жанр літератури і фольклору. Малосюжетна фантастична оповідь міфологічного, апокрифічного чи історико-героїчного змісту з обов'язковою спрямованістю на вірогідність зображуваних подій та специфікою побудови сюжету на основі своєрідних композиційних прийомів (метаморфози, антропоморфізації предметів, явищ природи тощо). Усне народне оповідання про чудесну подію, що сприймається як достовірне. Легенди дуже близькі до переказів, відрізняються від них найбільше тим, що в основі їх — біблійні сюжети. На відміну від казок, легенди не мають традиційних початкових і прикінцевих формул, усталеного чергування подій. Лише подеколи у них є спільне з казками: початкові формули — «було це давно», «колись давно-давно»; фантастичний зміст, але такий, що трактується як диво, творене незвичайними людьми. Легенди починаються з викладу змісту і закінчуються висновком, повчальним підсумком. Їх сюжети переважно одно- або малоепізодні. Композиційна і сюжетна неусталеність легенд, вільна форма зумовлюють часту імпровізацію оповіді, контамінацію епізодів і мотивів. Теми, сюжети і персонажі легенди — розмаїті.

51. Народні оповідання загальна хар-ка

Народні оповідання – це розповіді про події сучасного або недавнього часу, учасником або спостерігачем якої був оповідач, тому найчастіше розповідь від першої особи, особлива емоційність і докладність викладу, чітко виявляється власна оцінка зображуваних подій. Ознаки : недавній або теперішній час, строга прикріпленість до місцевої історичної, суспільної, побутової реальності; відсутність надприродних персонажів та подій; оповідач – учасник або очевидець. Класифікація: - історичні оповідання ( доби козаччини, національних рухів 17-18, рухів першої пол.20 ст., періоду встановлення радянської влади, оповідання післявоєнної доби, сучасні події) - суспільно-побутові( заробітчанські. Емігрантські, солдатські, життя інтелігенції, студентів та ін.) - родинно-побутові(про кохання, дошлюбні взаємини; родинне життя; фатальні випадки, життя неповних сімей). 52. Бувальщини – головні ознаки

Бувальщини –усні оповіді про сучасні події,які не виходять хронологічно за межі того, що міг бачити чи чути від безпосереднього учасника оповідач, в яких розповідається про надзвичайні дивовижні явища, надприродні істоти тощо. Від народних оповідань відрізняються фантастичним компонентом, але є установка на достовірність (паранормальні явища). Найпоширеніші сюжети: - оповіді про представників чорної та білої магії - випадкові чи спеціальні зустрічі з померлими родичами - зв'язок людей із «нечистою силою» - пошук скарбів чи збагачення надприродним чином

55. Пареміографія, визначення поняття, основні Пареміографія – це частина фольклору, яка об’єднує найкоротші жанри, що в образніій формі відтворюють явища і реалії дійсності : прислів’я, приказки, та їх жанрові різновиди : вітання, побажання, прокльони, прикмети, порівняння, каламбури, тости. 56. Прислів*я – довершений за змістом вислів, який становить інтонаційно та граматично завершене судження, у формі складного речення з двочленною структурою (Береженого Бог береже, а козака шабля стереже – приказка: Береженого Бог береже.) Приказка – є елементом ширшого судження, зворот, що влучно хар-є людину, її вчинки, явища життя і т.д.