22.Особливості клінічних проявів спадкових хвороб

Хоча спадкові захворювання, як і будь-які інші хвороби, мають свої характерні риси, жодну з наведених нижче особливостей не можна розглядати як щось абсолютне: тільки наявність характерних рис у цілому дозволяє запідозрити спадкову патологію у пацієнта

1. ТЕРМІНИ РОЗВИТКУ СПАДКОВИХ ХВОРОБ

Більшість спадкових хвороб розпізнаються в перинатальному і ранньому дитячому віці. Як правило, перші симптоми захворювання діагностуються з народження або незабаром після нього. Наприклад, деякі спадкові синдроми, що супроводжуються вадами розвитку (ущелина губи або піднебіння, додаткові пальці на кисті і стопі, відсутність кінцівки, дефекти передньої черевної стінки, пупкова грижа, неперфоровані анус і т.д.), можуть бути запідозрені з моменту народження дитини.

Однак перші клінічні прояви спадкового захворювання можуть виявлятися і в більш пізніх вікових групах. 25% всіх генних хвороб розвиваються внутрішньоутробно. Приблизно до 3 років проявляється ще 50% генних хвороб. Разом з тим відомі спадкові захворювання з пізніми термінами прояви (хвороба Альцгеймера, хорея Гентінгтона).

2. ПРОГРЕДІЄНТНІСТЬ ТА ХРОНІЧНИЙ ХАРАКТЕР СПАДКОВИХ ХВОРОБ

Прогредієнтністю називається перебіг захворювання з постійним погіршенням загального стану і з наростанням негативних симптомів у пацієнта. Для багатьох спадкових хвороб характерно поступове наростання їх тяжкості в міру розвитку патологічного процесу.

Для спадкових хвороб, що починаються в будь-якому віці, характерний хронічний перебіг. Багато форм спадкових хвороб були виявлені при обстеженні пацієнтів з хронічним перебігом захворювання. Генетичною основою прогредієнтності і хронічного перебігу спадкових хвороб є, як правило, два феномена: 1) безперервність функціонування патологічного гена, що приводить до порушення нормального функціонування клітин, тканин і органів; 2) відсутність продукту мутантного гена, що обумовлює розвиток декомпенсованих станів. Ступінь хронізації та прогредиентности для одного і того ж захворювання може розрізнятися

3. ЗАЛУЧЕННЯ БАГАТЬОХ ОРГАНІВ І СИСТЕМ

Практично для всіх форм спадкової патології характерна множинність уражень. У першу чергу це обумовлено плейотропною(множинною) дією гена, тобто його здатністю контролювати розвиток різних ознак організму

4. СІМЕЙНИЙ ХАРАКТЕР СПАДКОВИХ ЗАХВОРЮВАНЬ

Для великого числа спадкових захворювань характерні повторні випадки аналогічної патології у членів однієї сім'ї. На відміну від інфекційних захворювань розподіл хворих за статтю і в поколіннях при спадкових захворюваннях здійснюється згідно менделевским закономірностям. Водночас наявність захворювання тільки у одного з членів родоводу (спорадичний випадок) не виключає спадкового характеру цієї хвороби. Подібна ситуація може бути обумовлена: 1) наявністю нової домінантної мутації (сталася як в аутосомній, так і Х-хромосомі одного з батьків); 2) явищем неповної пенетрантності домінантного гена; 3) гетерозиготним носійством обох батьків; 4) наявністю рецессивной Х-сцегшенной патології

5.СПЕЦИФІЧНІ СИМПТОМИ СПАДКОВИХ ХВОРОБ

Наявність рідкісних специфічних симптомів або їх поєднань у рольного дає підставу думати про спадкової або вродженої природі його захворювання. Наприклад, у дитини з ущелиною неба наявність симетричних «ямок» або фістул на слизовій нижньої губи дозволяє думати про аутосомно-домінантному синдромі Ван дер Вуда; наявність широкого 1-го пальця на кистях і стопах у дитини з прогресуючою розумовою відсталістю наводить на думку про аутосомно -домінантному синдромі Рубінштейна-Тейр і т. д. У деяких випадках симптоми прояву генів, що не мають якого-небудь клінічного значення, є опорними при постановці діагнозу. Наприклад, виявлення насічок на мочці (вуха у дитини з макроглосія і розбіжністю прямих м'язів рківота є вирішальним для постановки діагнозу синдрому Беквита-Відемана і, отже, виправданого вибору адекватної терапії

6. «РЕЗИСТЕНТНІСТЬ» СПАДКОВИХ ХВОРОБ Говорячи про резистентності (від лат. resistentia - протидія, опір) спадкових хвороб до лікування, в першу чергу потрібно мати на увазі відносність даної клінічної характеристики. З одного боку, ця клінічна особливість пояснюється тим. що у багатьох випадках виправити первинні ланки патогенезу захворювань, навіть якщо відомий первинний продукт мутантного гена, не завжди вдасться. (Проте ця стійкість не абсолютна) . З іншого боку, явище «резистентності» пов'язане з тим, що симптоми спадкових захворювань часто приймаються за власне захворювання. Цим пояснюється безуспішність використання стандартних схем, підходів і методів терапії. Наприклад, лікування екземи, яка є шкірним проявом , виявляється лікуванням симптому, в той час як для даного захворювання розроблені надійні методи профілактики та терапії, засновані на закономірностях його патогенезу.