4.1.2 Розгляд та затвердження документації про надання земельної ділянки та видачу державних актів.

Технічну документацію зі складання державного акта розробляють державні та інші землевпорядні організації на основі технічного завдання, яке видає районний (міський) відділ (управління) земельних ресурсів Держкомзему України. До технічної документації зі складання державного акта обов’язково додається справа щодо підготовки рішення про передачу земельної ділянки у власність або користування.

Перенесення в натуру (на місцевість) чи відновлення всіх поворотних точок меж земельної ділянки здійснюють геодезичними методами з прив’язкою їх до пунктів державної геодезичної мережі. За результатами виконаних робіт складають технічний звіт.

Технічна документація зі складання державного акту на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою включає:

1. Виписку з рішення відповідної ради або державної адміністрації про надання у постійне користування, передачу у власність або продаж земельної ділянки, договір відчуження земельної ділянки.

2. Заяву власника землі або землекористувача про складання державного акта.

3. Технічне завдання на розробку технічної документації зі складання державного акта.

4. Висновок державного органу земельних ресурсів Держкомзему України про наявні обмеження на використання земельної ділянки.

5. Висновок органу су справах будівництва і архітектури про наявні обмеження щодо використання земельної ділянки.

6. Журнал польових вимірювань.

7. Кадастровий план земельної ділянки.

8. Збірний кадастровий план суміжних землевласників і землекористувачів.

9. Відомість обчислення площі земельної ділянки.

10. Відомість обробки теодолітного ходу та вирахування координат поворотних точок меж земельної ділянки.

11. Експлікація земельних угідь згідно з формою „6-зем”.

Державну реєстрацію актів, що посвідчують право приватної власності на землю або право постійного користування нею, здійснюють районна, міська, селищна, сільська рада. Забезпечення реєстрації покладається на органи земельних ресурсів.

У випадку припинення права власності чи користування земельною ділянкою документ, який посвідчує це право, повертається до архіву державного органу земельних ресурсів, де зберігається другий примірник цього документа.

4.2 Формування сервітутних відносин

Частиною першою статті 98 Земельного кодексу України встановлено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Тобто, правом земельного сервітуту є належним чином оформлене право певної особи на користування або на володіння і користування чужою земельною ділянкою, тобто тою, що не належить цій особі на праві власності, праві постійного користування чи праві оренди, для задоволення її потреб, які не можуть бути задоволені в інший спосіб.

На даний час сервітутні земельні відносини регулюються нормами Земельного (глава 16), Цивільного (глава 32) та Лісового(стаття 23) кодексів.

Слід відмітити, що формування правового забезпечення сервітутних земельних відносин здійснювалося в рамках проведення кодифікації різних галузей законодавства – земельного, цивільного та лісового.

Статтею 100 ЗК та частиною першою статті 402 ЦК визначено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

При цьому зауважуємо, що встановлення земельного сервітуту законом та заповітом стало можливим з 20.06.2007, з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Цивільного кодексу України» від 27.04.2007 № 997-V.

З 01.01.2002 до 20.06.2007 встановлення сервітут встановлювався виключно договором або рішенням суду.

Згідно з підпунктами 1, 12 і 13 пункту 27 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2011 № 703, укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно, чи його дублікат; заповіт, яким встановлено сервітут на нерухоме майно; закон, яким встановлено сервітут на нерухоме майно відносяться до документів, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

В контексті питання, порушеного у даних методичних рекомендаціях, варто звернути увагу на договори, якими передбачається встановлення сервітуту.

Так, законодавство не встановлює спеціальних вимог щодо форми договору про встановлення земельного сервітуту. Втім за загальним правилом стосовно форми правочинів, передбаченим статтями 206 та 208 ЦК, для такого договору є обов’язковою дотримання письмової форми. Нотаріальне посвідчення договору сервітуту може бути вчинене за бажанням сторін (стаття 209 ЦК).

При розгляді питання стосовно можливості проведення державної реєстрації земельного сервітуту слід також враховувати, що згідно з частиною першою статті 100 ЗК сервітут може бути встановлений на користь власника (володільця) сумісної земельної ділянки, або будь-якій іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Важливо також, що відповідно до частин четвертої та шостої статті 403 ЦК сервітут не підлягає відчуженню, але зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.

Підстави припинення сервітуту визначені статтями 406 ЦК та 102 ЗК. Звертаємо увагу на те, що зміна власника земельної ділянки стосовно якої встановлено сервітут, не тягне за собою припинення сервітуту.