2. Економічна сутність страхування

Стр.–вид цивільно-правових відносин щодо захисту майн. інтересів громадян та ю.осіб у разі настання певних подій (стр.випадків), визначених договором стр.або чинним законод., за рахунок грошових фондів, що форм.шляхом сплати громадянами та ю.особами стр.платежів (стр.внесків, стр.премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. Стр.– це ек.відносини, в яких беруть участь як мінімум дві сторони. Одна сторона (суб'єкт) – це стр.організація, яку називають страховиком. Страховик виробляє умови страхування (зокрема, зобов'язується відшкодувати страхувальникові збиток при стр.події) і пропонує їх своїм клієнтам – ю.особам (підпр., організ., установам) і ф.особам (окремим приват.громадянам). Якщо клієнтів влаштовують ці умови, то вони підписують договір стр.встановленої форми і одноразово або регулярно в перебігу узгодженого періоду платять страховикові страхові премії (платежі, внески) відповідно до договору. Інша сторона (суб'єкт) стр.ек.відносин – це ю.або ф.(окремі приватні громадяни) особи, звані страхув. Страхув.визнаються ю.особи та дієздатні ф.особи, які уклали із страховиками договори стр.або є страхув.відповідно до законод.Укр.При настанні стр.випадку, при якому страхувальникові завданий збитку (ек.або його здоров'ю), страховик відповідно до умов договору виплачує страхувальникові компенс., відшк. З аналізованих визначень виходить, що страховик і страхувальник регулюють стр.ек. відносини спец.договором.У світовій практиці він отримав назву поліс – док., що засвідчує укладення стр.договору і що містить зобов'яз.страхов.виплатити страхувальникові при настанні стр.події визначену умовами договору суму гр.(стр.компенс. або відшк.).Договір стр.-письмова угода між страхув.і страхов.,згідно з якою страховик бере на себе зобов'яз.у разі настання стр.випадку здійснити стр.виплату страхув.або ін.особі, визначеній у договорі стр. страхувальником, на користь якої укладено договір стр.(подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхув.зобов'яз. сплачув. стр.платежі у визначені строки та виконувати ін.умови договору.Договір стр.може містити і інші умови, визначувані за угодою сторін, і повинен відповідати загальним умовам дійсності операції, передбаченим законод.Укр.

3. Загальна характеристика відносин перестрахування. Методи перестрахування

Ризик, який передається називають перестраховим ризиком. Процес, пов'язаний із передачею ризику в перестрахування, називається цесія або цедирування ризику.

Страховик, який безпосередньо працює із страхувальником щодо прийняття на страхування ризику, а потім передає його повністю або частково в перестрахування іншому страховику, називається прямий страховик, перестрахувальник або цедент.

Перестраховик (цесіонарій) – це страховик, який прийняв у перестрахування ризики. Перестраховик приймає на себе зобов’язання відшкодувати страховику відповідну частину виплаченого страхового відшкодування. В свою чергу перестраховик може передати частину взятих на себе ризиків третьому страховику і т.д.

Таку операцію прийнято називати ретроцесією, а перестраховика, який передав ризик в ретроцесію, – ретроцесіонером.

Тантьєма являє собою комісійну винагороду цедента з прибутку перестраховиків за вдалий відбір ризиків, при цьому беруться до уваги інтереси перестраховика, і це дає йому можливість отримати прибуток.

На перестраховому ринку існує принцип взаємності (ресіпросіті). Смисл цього принципу полягає в тому, що операції з передачі та прийому ризику за певний проміжок часу повинні бути врівноважені. Іншими словами, якщо прямий страховик передає в перестрахування ризик на суму 100 тис. грн., то замість він повинен отримати ризиків приблизно на таку ж суму.

За методами передачі ризиків у перестрахування і оформленням правових взаємовідносин

Факультативне (необов’язкове) перестрахування.

При укладанні договорів перестрахування на факультативній основі сторонам надається незалежність: цеденту – у вирішенні питання щодо передачі (часткової чи повної) певного виду ризику та умов цієї передачі, а перестраховику – у прийнятті чи відхиленні такої пропозиції.

До факультативного перестрахування страхові компанії вдаються досить часто у таких випадках:

- ризик настільки великий, що виходить за межі (ліміти) діючих перестрахових договорів;

- ризик не підпадає під умови існуючих договорів;

- компанія, що передає ризик, вважає за необхідне перестрахувати частину відповідальності за наявності й власного утримання.

Переваги факультативного перестрахування полягають в наступному:

- у можливості вибору для компанії-цедента якомога сприятливіших умов перестрахування (розміщення ризику в кількох перестрахових компаніях, вибір найкращих пропозицій);

- у використанні цедентом перестрахування в тих випадках, коли відповідальність справді може зашкодити фінансовій стійкості страховика або коли він має розширити свою діяльність у сфері несприятливих для нього страхувань.

Недоліки факультативного перестрахування полягають в наступному:

- без згоди перестраховика перестрахувальник не може змінити умови страхування;

- великі витрати з оформлення факультативного перестрахування, особливо в разі неодноразової факультативної пропозиції;

- тривалість оформлення факультативного перестрахування впливає на можливість укладання договору або навіть відмови від нього;

- вивчення кожного ризику і часте проведення перестрахування дає певну інформацію конкурентам про андеррайтерську політику компанії-цедента;

- неможливість автоматичного поновлення факультативного покриття;

- цедент повинен передати частину ризику до укладання договору із страхувальником, через це цесіонарій в короткий термін повинен детально проаналізувати ризик, що приймається на страхування.

Сутність облігаторного (обов’язкового) перестрахування полягає в тому, що між учасниками перестрахових відносин укладається довгостроковий договір перестрахування, відповідно до якого страховик-цедент зобов’язаний передавати, а перестраховики зобов’язані приймати всі ризики у перестрахування (наприклад, усі поліси щодо вогневих ризиків, ризик зі страхування устаткування тощо), характер і розмір яких чітко визначений умовами договору перестрахування.

Договір облігаторного перестрахування передбачає в якості однієї з умов – передачу в перестрахування лише таких часток ризику, страхова сума яких вища за заздалегідь обумовлену величину власної участі цедента.

Переваги облігаторного перестрахування полягають в наступному:

- дає змогу збільшити обсяги страхових операцій, збирає більшу частину перестрахової премії у професійних перестраховиків світу;

- рівномірному розподілі ризиків (перестраховик упевнений у тому, що ризики як більш, так і менш сприятливі, будуть розподілені рівномірно);

- автоматичності приймання ризиків, що потребує значно менших витрат, пов’язаних з обробкою ризиків, скороченні часу на андеррайтинг;

- можливості розвитку довгострокових відносин між сторонами;

- гарантії підтримки перестраховика, яка надає більшої свободи цеденту щодо проведення страхових операцій, розширення бізнесу.

Недоліком облігаторного перестрахування є те, що коли ризик, який підлягає перестрахуванню, не підпадає під умови облігаторного договору або страхова сума за ризиком перевищує ліміт відповідальності за договором, тоді може виникнути потреба в додатковому договорі факультативного перестрахування.

Перестрахові платежі за облігаторним перестрахуванням визначаються у відсотку від суми страхових платежів, отриманих страховиком при укладанні первинного договору страхування.

Облігаторне перестрахування є дешевшим за факультативне.

До змішаного перестрахування відносять факультативно-облігаторне та облігаторно-факультативне перестрахування.

За факультативно-облігаторного перестрахування (або відкритого покриття) страховик має право передати в перестрахування визначені види ризиків за своїм вибором, а перестраховик зобов’язаний прийняти пропоновані йому ризики. Іншими словами, факультативність стосується прямого страховика, а облігаторність – перестраховика. В даному випадку перестраховик має великий ризик того, що до його портфеля попадуть найнебезпечніши ризики. Тому перестраховик при прийнятті ризиків на факультативно-облігаторній основі особливу увагу звертає на прямих страховиків та їх ділову репутацію. Факультативно-облігаторне перестрахування в основному використовується за кордоном, де значно вища страхова культура взаємовідносин.

Облігаторно-факультативне перестрахування передбачає обов’язковість для страховика та факультативність для перестраховика. Перестраховик може відібрати для прийняття ризики на власний розсуд і таким чином у певному сенсі контролювати політику страховика. Це може призвести до дисбалансу страхового портфеля прямого страховика, оскільки створює необхідність в пошуку додаткових можливостей розміщення ризиків. Тому облігаторно-факультативне перестрахування не знайшло значного розповсюдження.