3. Категоріальне значення людського виміру конституційного права. Людина й громадянин у системі категорій конституціоналізму.

За змістом категорії людина і громадянин є багатоаспектними. Найважливіший з цих аспектів теорія конституціоналізму пов'язує з правовим становищем особи.

Основою суспільства є людина. Саме людина визначає поняття суспільство, оскільки без людей суспільство не може існувати. Разом з входженням у суспільство людина вносить і свою природничо-соціальну якісність. Отже організуючий аспект життєдіяльності людей, зароджується на рівні суспільства. Відтак організоване суспільство ґрунтується на засадах самоорганізації людей. Власне наявність такого суспільства є підґрунтям створення цивілізованої держави як основної форми організації суспільства. Держава виступає як політико-правова організація суспільства, яка є якісно новим етапом розвитку суспільства, характерною ознакою існування держави. Властивою для держави категорією є громадянин, статус якого визначається позитивним правом. Однак, позитивні права громадян, у тому числі основні права і основні обов'язки, закріплені в конституції держави, виражають природничо-правове начало, тобто ґрунтуються на правах людини. Пріоритетність людини як найвищої соціальної цінності є змістом другого розділу Конституції України, що має назву "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина". Інтересам людини, захистові її прав і свобод підпорядкована чітка організація державної влади та місцевого самоврядування. Держава відповідає перед громадянами за свою діяльність.

4. Категорія публічної влади. Види влади й форми її інституціонализації (основні інститути).

Влада - це можливість впливати на поведінку інших людей. Засоби впливу бувають різними: прохання, промовлене на вухо пошепки, або ніж, приставлений до горла. В умовах підприємства таким "ножем" може бути погроза звільнення.

Публічна влада — це влада, виділена з товариства і яка не збігається з населенням країни. Це вольове відношення між людьми з приводу організації їхньої сумісної діяльності, вироблене на основі спільного інтересу.

Поширеним є розуміння публічної влади як ширшого поняття, ніж державна, адже остання є саме видом публічної влади, до якої входять, наприклад, влада народу та органів місцевого самоврядування. Державна влада дійсно спирається в своїй побудові на своєрідну «публічну» основу, адже здійснюється та виступає від імені суспільства, є представником його волі. Але вона не єдиний різновид публічної влади. Тому окремі державознавці називають державну владу публічною владою особливого роду. Але так чи інакше, державна влада — це влада публічна, у зв'язку з чим її треба розглядати як здатність або можливість здійснювати управління, керівництво суспільством.[4]

5. Предмет конституційного права як галузі правової системи.

Основним предметом регулювання конституційного права України є суспільні відносини, які виникають і діють в процесі здійснення влади народом України. Такі відносини опосередковуються правовими нормами, які складають зміст найважливійших джерел КП. Предмет КП опосередковує собою чотири групи суспільних відносин. 1) Відносини, які складають основоположні засади народовладдя, суверенітету народу. Суверенітет народу – це природне право народу бути верховним і повновладним на своїй теритрорії. Суверенітет буває реальним і потенційним

2) Відносини які опосередковують будівництво, устрій держави як організації влади народу і для народу. Влада – необхідний спосіб організації суспільства, процесів, що відбуваються в ньому, в тому числи за рахунок авторитарних методів, які передбачають нав»язування волі суб»єкта влади, застосування в разі потреби примусу. 3) Відносини, які опосередковують основоположні засади функціонування держави. Головним з них є гуманізм, демократизм, розподіл влад, виразом якого механізм противаг, взаємного контролю гілок влади, їх врівноваженності. 4) Відносини, що визначають характер зв»язків між державою і конкретною особою. Це: а) відносини громадянства б) відносини фундаментальних прав України в) відносини гарантій реалізації прав і свобод г) відносини, що випливають із факту відповідальності держави перед особою і навпаки.