96. Конституційні (юридичні) ознаки унітарної держави України.

Унітарна держава — устрою, за якого територія держави поділяється на адміністративно-територіальні (області, провінції, департаменти), а в деяких випадках у складі території можуть буті утворення. Тобто унітарна держава — єдине централізоване утворення, до складу якого не| інші держави. Звідси розрізняють дві форми унітарних держав — просту і складну

У простій унітарній державі утворюються лише адміністративно-територіальні одиніці складній, поряд з адміністративно-територіальними одиницями, існують і певні автономні територіальні утворення (яскравий приклад - Україна) *

Залежно від ступеня централізації розрізняють централізовані, децентралізовані та відносна централізовані унітарні держави

У централізованих унітарних державах усі ланки адміністративно-територіального поділу призначаються "зверху" представниками уряду або президента, які одноособово здійснюють управління на місцях (управителі в Болгарії, воєводи у Польщі)

У децентралізованій унітарній державі управління в межах адміністративно-територіальних одиниць здійснюють виборні представницькі органи або посадові особи, яких обирає населення

Основними рисами унітарної держави є:

=територія такої держави, що являє собою єдине ціле, яке поділяється на адміністративно- територіальні одиниці,

=приймається і діє одна Конституція, І існує єдине громадянство;

=наявність єдиних законодавчих, виконавчих і судових органів

Все це сприяє організаційно-правовим передумовам для посилення впливу центральної влади на всій території країни. В деяких випадках до складу унітарних держав можуть входити одна або кілька територіальних одиниць, що користуються особливим статусом державних утворень (наприклад, автономії).

97. Конституційні засоби вдосконалювання й гармонізації міжнаціональних відносин у країні.

Нині виділяються такі аспекти національної політики територіальний, демографі^ економічний, соціальний, культурний, соціолінгвістичний, конфесійний. психологічниЩ Також виділяється 4 основних блоків взаємопов'язаних напрямків державної національної! політики. Це

=Сприяння національно-культурному розвитку народів,

• Сприяння формуванню рівноправності громадян і народів на національний розвиток,

=Запобігання міжетнічних, в тому числі етнополітичних і етнотериторіальних, конфліктів і кризове управління цими конфліктами,

=Підтримка співвітчизників, які проживають за межами України

Теоретично рівноправність народів означає відмову від поділу на титульні та нетитульні народи, національна меншина чи більшість та інші протиставлення. У строго термінологічному сенсі рівність народів означає відмову від практики Закріплення в тій чи іншій, в тому числі і в чисто символічною, формі різного статусу національних суб'єктів Національна політика тільки в тому разі стане консолідуючим фактором, якщо буде відображати все різноманіття інтересів народів України, в тому числі і самі головні, може бути, етнокультурні. При реалізації національної політики у духовній сфері необхідно реалізувати суспільством і державою наступні завдання

=Формування і поширення ідей духовної єдності, дружби народів, міжнаціональної злагоди, культивування російського патріотизму;

=Поширення знань про історію та культуру народів, шо населяють Україну,

=Збереження історичної спадщини, розвиток національної самобутності традицій взаємодії слов'янських, татарських, кавказьких та інших народів України в українському національно- культурному просторі, створення в суспільстві атмосфери поваги до їх культурних цінностей,

=Забезпечення оптимальних умов для збереження та розвитку мов усіх народів України, використання української мови як загальнодержавної,

=Зміцнення і вдосконалення національної загальноосвітньої школи як інструменту збереження та розвитку культури і мови кожного народу, поряд з вихованням поваги до культури, історії, мови інших народів України, світовим культурним цінностям,

=Облік взаємовпливу національних звичаїв, традицій і обрядів релігії, підтримка зусиль релігійних організацій у миротворчій діяльності