28. Економічна сутність, склад і джерела доходів дбу, їх характеристика.

Доходи бюджету — це частина централізованих ресурсів, що використовуються з метою виконання відповідних функцій держави.В Україні, згідно з Бюджетним кодексом, відповідно до методів залучення коштів, доходи бюджету класифікуються за такими розділами:

податкові надходження:

• податки на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості (податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб);

• всі податки, збори, обов’язкові платежі (загальнодержавні);

• внутрішні податки на товари та послуги (ПДВ, акцизний податок, плата за ліцензії на певні види господарської діяльності);

• податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції (ввізне та вивізне мито);

• інші податки;

неподаткові надходження:

• доходи від власності і підприємницької діяльності (частина прибутку (доходу) господарських організацій, що вилучається до бюджету,

• адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу

• інші неподаткові надходження (надходження коштів від реалізації конфіскованого майна, додаткові збори на виплату пенсій);

власні надходження бюджетних установ (плата за послуги, що надаються бюджетними установами).

доходи від операцій з капіталом:

надходження від реалізації державних запасів товарів;

надходження від продажу основного капіталу (споруди, обладнання, кораблі, літаки, безгосподарне майно, скарби, дорогоцінні метали і каміння); надходження від продажу землі і нематеріальних активів;

офіційні трансферти. Ця група доходів включає в себе безоплатні, безповоротні платежі,.

37.Сутність Магдебурського права: історія та причини виникнення

У Західній Європі в Х ст., в Італії та Нідерландах в ХІ ст. широко розгорнулася боротьба міст за визволення з-під влади сеньйорів. Дуже часто комунальний рух приймав характер відкритих збройних повстань міських жителів під гаслами комуни – міської незалежності (Мілан, Бове, Кельн та ін.). Відкрита боротьба майже всюди поєднувалась з викупом у сеньйорів окремих повинностей, прав або муніципальної незалежності в цілому. В деяких містах, на півдні Франції, викуп був переважним засобом звільнення міста (Марсель), хоча і тут він поєднувався з більшим або меншим відкритим супротивом (Ліон).

У ХІІІ ст. у німецькому місті Магдебург склалась одна з найбільш відомих систем феодального права. Цією системою юридично закріплялись права і свободи городян, їх право на самоуправління.

Магдебурзьке право носило універсальний характер, тобто трактувало різноманітні види правовідносин: діяльність міської влади, суду, його компетенцію і порядок судочинства, питання загальної власності «в межах міста», порушення володіння, захоплення рухомого майна, встановлювало покарання за різноманітні види злочинів. Особливе місце займали норми, що регулювали торгівлю і ремесла, діяльність цехів і купецьких гільдій, порядок оподаткування.

Магдебурзьке право надавало місту юридично закріплене право на самоуправління і власний суд, право земельної власності і звільнення від більшої частини феодальних повинностей. Поступово це право було сприйняте багатьма містами Східної Німеччини, Східної Прусії, пізніше – Сілезії, Чехії, Угорщини, Польщі і Литви з ХІV ст., а потім перейшло в Галичину та Білорусію (ХVІ ст.), де його називали німецьким правом.

Дещо по-іншому в ХІ – ХІІ ст. проходило набуття самоуправління в містах Англії. В Англії не відбувалось такої наполегливої боротьби між містами і сеньйорами, як на континенті.

Міста, що більшою частиною розташовані на королівській землі, у більшості отримували право на самоуправління і щорічно сплачували королю фіксовану грошову суму. Міські привілеї, вигідні в першу чергу міській верхівці, фіксувались у спеціальних хартіях. Вони сприяли росту ремесла і торгівлі, відповідно зміцнювали положення всіх громадян міста. Податки і повинності все більше набували грошового характеру. Військова служба лицарів уже в ХІІ ст. часто замінювалася грошовим внеском. Повинності селян також стали часто замінятись грошовими платежами. Як бачимо, повної незалежності міста Англії не мали.

Тільки найбільш розвинені міста Північної і Середньої Італії, які шляхом підкорення найближчих дрібних міст і сільських територій змогли стати містами-державами (республіками), повністю не залежали від своїх колишніх сеньйорів. Це було новою, найбільш прогресивною на той час формою держави. Вони стали могутніми центрами розвитку товарно-грошових відносин, сприяли процвітанню італійських портових міст – Венеції, Генуї, Пізи.