- •VI. Фотосинтез
- •6.1. Планетарне значення фотосинтезу
- •6.2. Основні етапи розвитку уявлень про процес фотосинтезу
- •6.3. Фізико-хімічна суть фотосинтезу
- •6.4. Листок як орган фотосинтезу
- •6.4.1. Мофологічна будова листка
- •6.4.2. Фотосинтетичні пігменти, їх хімічні й фізичні властивості
- •6.5. Первинні процеси фотосинтезу. Світлова стадія
- •6.5.1. Організація і функціонування 1 та 2 пігментних систем.
- •6.5.2. Електронтранспортні ланцюги фотосистем
- •6.5.3. Механізм участі у процесі перетворення сонячної енергії
- •6.5.4. Фотоліз води
- •6.5.5. Фотосинтетичне фосфорилювання
- •6.6. Темнова стадія. Метаболізм вуглецю при фотосинтезі
- •6.6.1. Цикл Кальвіна. С3 – шлях фотосинтезу
- •6.6.2. Цикл Хетча-Слека. С4-шлях фотосинтезу
- •6.6.3. Інші шляхи перетворення вуглецю при фотосинтезі
- •6.6.4. Фотодихання
- •6.7. Системи регуляції фотосинтезу
- •6.7.1. Регуляція фотосинтезу на рівні фотосинтетичного апарату
- •6.8. Фотосинтез і обмін речовин у рослинній клітині
- •6.8.1. Біосинтез полісахаридів, амінокислот, білків, ліпідів, фітогормонів, полісахаридів
- •6.9. Транспортування метаболітів
- •6.9.1. Транспорт асимілятів і його регуляція у листковій пластинці
- •6.9.2. Паренхімний транспорт асимілятів
- •6.9.3. Флоемний транспорт фотоасимілятів
- •6.10. Залежність інтенсивності фотосинтезу від світла
- •У світлолюбних (1) і тіньовитривалих (2) рослин.
- •6.11. Вплив інших факторів на інтенсивність фотосинтезу
- •6.12. Генетика фотосинтезу. Міжвидова і внутрішньовидова мінливість фотосинтезу
- •Методи визначення інтенсивності фотосинтезу
- •Фотосинтез як основа продуктивності сільськогосподарських рослин
- •6.15.Загальна біологічна продуктивність рослин
- •6.15.1. Світлокультура сільськогосподарських рослин
- •6.15.2. Залежність фотосинтезу і газообміну фітоценозу від режиму фар
- •Падіння сонячних променів
- •6.15.3. Шляхи підвищення інтенсивності й продуктивності фотосинтезу у посівах
- •6.16. Кругообіг вуглекислого газу і кисню
- •Питання для самоконтролю
6.12. Генетика фотосинтезу. Міжвидова і внутрішньовидова мінливість фотосинтезу
У вивченні проблеми фотосинтезу найбільше уваги на сьогодні надається вивченню генетичних відмін у активності фотосинтетичного апарату і пошуку шляхів її підвищення селекційно-генетичними способами. Дослідження фізіологічних характеристик культурних сортів різної продуктивності (переважно пшениці) та їхніх диких видів однозначно показали, що підвищення господарсько цінної продуктивності сільськогосподарських культур, досягнуте селекцією, відбулося не за рахунок активізації роботи фотосинтетичного апарату, а в основному внаслідок кращого розподілу асимілятів протягом онтогенезу і більш ефективного використання їх у процесі росту репродуктивних і запасаючих органів.
Швидкість фотосинтезу винятково стійка і слабко варіює у близькоспоріднених груп рослин. Існують генетично зумовлені особливості у організації енергосистем хлоропластів, які визначають можливу максимальну активність їх роботи.
Найбільш чіткі відміності інтенсивності фотосинтезу у С3 і С4-рослин.
Доведено, що фотосинтетичний апарат С3-видів у системі цілої рослини працює набагато менше своїх потенційних можливостей, тому що його активність обмежується попитом на асиміляти. Вимірювання світлових кривих фотосинтезу посівів різних культур при вирощуванні у оптимальних умовах показали, що швидкість поглинання СО2 при однакових характеристиках фотосинтетично активної радіації практично однакова для видів із С3-типом фотосинтезу. Для С4-рослин вона має свою закономірність (рис. 46).
Рис. 46 - Світлові криві фотосинтезу різних культур:
1 – райграс; 2 – кукурудза; 3 – пшениця; 4 – картопля (за Гуляєвим Б. та ін. 1989).
Методи визначення інтенсивності фотосинтезу
Інтенсивність фотосинтезу характеризується кількістю СО2, що засвоюється одиницею листкової поверхні за одиницю часу. Звичайно цей показник виражають у мг СО2 на 1 дм2 за 1 год. Залежно від виду рослин і фази їх розвитку, інтенсивність фотосинтезу коливається у межах від 5 до 25 мг СО2/дм2год.
Існує два визначення поняття фотосинтезу: дійсний і той, що спостерігається. Фотосинтез, що спостерігається, можна визначити за зменшенням концентрації СО2 або зростанням О2 в ізольованій камері, куди поміщено рослину. При визначенні дійсного фотосинтезу, крім визначення зміни газового складу ізольованої камери, визначають також витрати на дихання, тобто до знайденої експериментальної величини додають ту кількість СО2, яка могла б бути виділена листком у темряві. Але подібні розрахунки не наближають до оцінки “дійсного фотосинтезу” з таких причин: по-перше, при затіненні листка виключається не тільки “недійсний фотосинтез”, але й фотодихання; по-друге, так зване темнове дихання насправді залежить від світла.
Крім газометричних методів, існує багато інших, що дають можливість визначити інтенсивність засвоєння вуглецю рослинами. Серед них найбільш поширеними є радіометричне визначення фотосинтезу, визначення чистої продуктивності фотосинтезу, манометричний метод і деякі інші.
