- •VI. Фотосинтез
- •6.1. Планетарне значення фотосинтезу
- •6.2. Основні етапи розвитку уявлень про процес фотосинтезу
- •6.3. Фізико-хімічна суть фотосинтезу
- •6.4. Листок як орган фотосинтезу
- •6.4.1. Мофологічна будова листка
- •6.4.2. Фотосинтетичні пігменти, їх хімічні й фізичні властивості
- •6.5. Первинні процеси фотосинтезу. Світлова стадія
- •6.5.1. Організація і функціонування 1 та 2 пігментних систем.
- •6.5.2. Електронтранспортні ланцюги фотосистем
- •6.5.3. Механізм участі у процесі перетворення сонячної енергії
- •6.5.4. Фотоліз води
- •6.5.5. Фотосинтетичне фосфорилювання
- •6.6. Темнова стадія. Метаболізм вуглецю при фотосинтезі
- •6.6.1. Цикл Кальвіна. С3 – шлях фотосинтезу
- •6.6.2. Цикл Хетча-Слека. С4-шлях фотосинтезу
- •6.6.3. Інші шляхи перетворення вуглецю при фотосинтезі
- •6.6.4. Фотодихання
- •6.7. Системи регуляції фотосинтезу
- •6.7.1. Регуляція фотосинтезу на рівні фотосинтетичного апарату
- •6.8. Фотосинтез і обмін речовин у рослинній клітині
- •6.8.1. Біосинтез полісахаридів, амінокислот, білків, ліпідів, фітогормонів, полісахаридів
- •6.9. Транспортування метаболітів
- •6.9.1. Транспорт асимілятів і його регуляція у листковій пластинці
- •6.9.2. Паренхімний транспорт асимілятів
- •6.9.3. Флоемний транспорт фотоасимілятів
- •6.10. Залежність інтенсивності фотосинтезу від світла
- •У світлолюбних (1) і тіньовитривалих (2) рослин.
- •6.11. Вплив інших факторів на інтенсивність фотосинтезу
- •6.12. Генетика фотосинтезу. Міжвидова і внутрішньовидова мінливість фотосинтезу
- •Методи визначення інтенсивності фотосинтезу
- •Фотосинтез як основа продуктивності сільськогосподарських рослин
- •6.15.Загальна біологічна продуктивність рослин
- •6.15.1. Світлокультура сільськогосподарських рослин
- •6.15.2. Залежність фотосинтезу і газообміну фітоценозу від режиму фар
- •Падіння сонячних променів
- •6.15.3. Шляхи підвищення інтенсивності й продуктивності фотосинтезу у посівах
- •6.16. Кругообіг вуглекислого газу і кисню
- •Питання для самоконтролю
6.15.Загальна біологічна продуктивність рослин
Кількість нагромадженої у процесі фотосинтезу речовини залежить від співвідношення між інтенсивністю фотосинтезу та інтенсивністю дихання. При досягненні рівноваги між інтенсивністю цих процесів спостерігається компенсаційна точка, яка найчастіше простежується при недостатньому освітленні рослин або при підвищеній температурі, що супроводжується дефіцитом води у рослині. Стан рослин, при якому виникає компенсаційна точка, є несприятливим для росту і накопичення врожаю. У рослини у такий період спостерігається стан бездіяльності – “простою”. При значному посиленні факторів, що викликають компенсаційну точку, крива фотосинтезу опускається нижче компенсаційної точки і створюється негативний баланс органічної речовини, тобто на дихання її витрачається більше, ніж синтезується. При усуненні цих факторів баланс стає знову позитивним.
Урожай рослин за певний період часу або за весь життєвий період є різницею між кількістю синтезованої і витраченої на дихання органічної речовини. Це є загальна продуктивність рослинного організму, або біологічний урожай, що визначається за формулою:
Уб = Іф - (Дт + Дф),
де: Уб – біологічний урожай; Іф – інтенсивність фотосинтезу; Дт – темнове дихання; Дф – фотодихання.
Практично чисту продуктивність фотосинтезу, що характеризує приріст органічної речовини за певний проміжок часу, віднесений до одиниці фотосинтезуючої поверхні, розраховують за формулою Кідда-Веста-Гріггса:
де: Фчп - чиста продуктивність фотосинтезу; В2 – В1 – приріст біомаси за проміжок часу Т; 1/2 (Л1 + Л2) - середня величина площі листків на початку і у кінці періоду визначення.
Ця величина непостійна і залежить від виду та сорту рослин, умов вирощування і коливається у межах 4–16 г/м2добу.
Для людини більш цінною є та частина врожаю, що може бути використана як продукт харчування або сировина для промислової переробки. Вона називається господарсько цінною частиною врожаю.
Залежність між господарсько цінною частиною врожаю і біологічним урожаєм можна виявити з такого рівняння:
Уг = Уб – Мб,
де: Уг – урожай господарсько цінної частини врожаю; Уб – біологічний урожай;
Мб – урожай біологічної маси, що не використовується.
Якщо у це рівняння підставити значення Уб, то Уг дорівнюватиме:
Уг = Іф– (Дт + Дф + Мб).
З рівняння видно, що підвищити господарський урожай можна шляхом посилення фотосинтетичної діяльності рослини, зменшенням нераціональних витрат на дихання частини вегетативної маси, яка не використовується. У сучасних сортів пшениці й кукурудзи господарський урожай становить 0,5 біологічного.
Формування господарсько цінної частини врожаю відбувається головним чином у генеративний період. Тривале зберігання максимально високого рівня інтенсивності фотосинтезу у цей час є головним фактором продуктивності. Але дослідження свідчать про те, що часто на пізніх етапах спостерігається зниження фотосинтезу.
Останнім часом у питаннях підвищення продуктивності рослин покладаються надії на оптимізацію донорсько-акцепторних відношень між утворенням і використанням асимілятів у рослині.
Є підстави вважати, що конкуренція за асиміляти – досить поширене явище і властиве багатьом вищим рослинам. Досить активним споживачем асимілятів є коренева система. З появою нових споживачів, наприклад ранніх пагонів, може погіршитися забезпеченість коренів вуглеводами. Коренезабезпеченість (відношення маси коренів до наземної маси рослин) зменшується з часом росту і розвитку рослини. Важлива роль коренів у здійсненні регуляції фотосинтетичної функції добре ілюструється досить простими дослідами.
При видаленні частини кореневої системи гальмується фотосинтез. Гальмується інтенсивність фотосинтезу і при її охолодженні. При цьому надходження асимілятів до кореневої системи теж зменшується. Посилене надходження асимілятів до кореневої системи сприяє кращому забезпеченню фотосинтетичного апарату елементами мінерального живлення.
При формуванні генеративних органів виникає конкуренція за асиміляти, яка вирішується на користь генеративних органів, тому що стратегія рослин спрямована на забезпечення максимального коефіцієнта розмноження. Зменшити конкуренцію за асиміляти і цим подовжити фізіологічно активний стан рослин можна шляхом спрямованого керування розподілом асимілятів.
Завдяки селекції виведені більш продуктивні сорти, що мають велику господарсько цінну частину рослини. Це привело до різкого скорочення кількості асимілятів, які надходять до кореневої системи. Останнє може ще більше посилюватися в умовах високого агрофону, котрий, як відомо, сприяє насамперед відносному збільшенню наземної маси і зменшенню коренезабезпеченості рослин. Все це зменшує стійкість рослин до несприятливих факторів навколишнього середовища під час вегетації.
