- •1. Характерні риси первіснообщинного ладу:
- •2. Населення трипыльськоъ культури
- •3. Рабовласницькы дедржави на території України
- •4. Давні слов'яни. Розселення східних слов'ян в VI-IX століттях.
- •5. Утворення середньовічної держави на Русі (IX - кінець X ст. Ст.).
- •6. Розквіт Київської держави (к. Х - пер. Пол. Хі ст. Ст.).
- •7. Причини та початок розроблення Київської Русі (др. Пол. Хі - пер. Пол. Хіі ст. Ст.).
- •8. Політичний лад та економічний розвиток Київської Русі.
- •9. Утворення та розквіт Галицько-Волинської держави
- •10. Українські землі під владою Великого князівства Литовського і Польщі. Унії та їх наслідки.
- •11. Виникнення та військовий устрій українського козацтва.
- •12. Запорізька Січ - вільна козацька республіка.
- •13. Причини, характер, рушійні сили та початок нацю-визвольної війни під проводом б. Хмельницького
- •14. Воєнні дії наіонально-визвольної війни у 1649-1653 рр.
- •15. Формування і розвиток української державності в ході національно-визвольної війни 1948-1654 рр.
- •16. Характер Переяславської угоди. "Берехневі статті" 1654 р.: умови і правове знання.
- •17. Конституція Пилипа Орлика. Її положення.
- •18. Політика Петра і щодо України в першій чверті хviii ст.
- •19. Розвиток сільського господарства України в др. Пол. Хviii ст.
- •20. Юридичне оформлення кріпосного права в Україні в др. Пол. Хviii ст.
- •21. Розвиток промисловості і торгівлі України в др. Пол хviii ст.
- •22. Ліквідація автономного устрою України Катериною іі.
- •23. Соціально-економічний розвиток українських земель у складі Росії в пер. Пол. Хіх ст.
- •24. Соціально-економічний розвиток українських земель у складі Росії в др. Пол. Хіх ст.
- •25. Кирило-Мефодіївське товариство. Його програмні положення.
- •26. Український національний рух 60-80 рр. Хіх ст.
- •27. Національний рух на західноукраїнських землях в пер. Пол. Хіх ст.
- •28. Національний рух на західноукраїнських землях в др. Пол. Хіх ст.
- •29. Виникнення українських політичних партій на рубежі хіх-хх ст. Ст.
- •30. Національний рух в роки революції 1905-1907 рр. Та в період столипінської реакції.
- •31. Початок Першої світової війни. Українська проблема на міжнародній арені.
- •32. Лютнева революція в Росії. Створення цр. Проголошення автономної України.
- •33. Ііі Універсал цр. Прголошення унр.
- •34. IV Універсал цр: історичні умови прийняття та його значення.
- •35. Внутрішня та звонішня політика уряду п. Скоропадського.
- •36. Директорія унр: внутрішня та зовнішня політика.
- •37. Зунр: історичні умови створення, її внутрішня і зовнішня політика.
- •38. Причини поразки та історичне значення української національно-демократичної революції 1917-1920 рр.
- •39. Економічний розвиток України в добу непу (1921-1929 рр.).
- •40. Політичне становище Радянської України в період непу (1921-1928рр.).
- •41. Політика коренізації та культурне відродження в Україні в 20-і - 30-і роки хх ст.
- •42. Колективізація та голод 1932-1933 рр. В Україні.
- •43. Сталінські репресії в Україні в 30-х рр.Хх ст.
- •1928-1931Роки.
- •1932-1936Роки.
- •1937-1938Роки.
- •44. Українські землі в 1939-1941 рр.
- •45. Напад фашистської Німечинни на срср. Поразка радянських військ на території України.
- •46. Фашистський окупаційний режим на території України.
- •47. Рух Опору в роки Другої світової війни на території України.
- •48. Визволення Україїни від фашистських загарбників і відновлення радянської влади.
- •49. Відбудова народного господарства України в повоєнний період.
- •50. Операція "Вісла". Рух Опору на західноукраїнських землях др. Пол. 40-х - пер. Пол. 50-х рр. Хх ст.
- •51. Радянізація західних областей України у повоєнний період.
- •52. Зміни в політичній сфері в період хрущовської "відлиги"
- •53. Реформи в економіці України в період хрущовської "відлиги".
- •54. Дисиденстський рух в Україні в др. Пол. Хх ст.
- •55. Повсякденне життя українців в 1965-1985 рр.
- •56. "Косигінські" реформи ті їх наслідки для України.
- •57. Україна в період перебудови в срср (1985-1991 рр.).
- •58. Історичні умови проголошення незалежності України.
- •59. Державотрочні процеси в Україні в 90-х рр. Хх ст. - на поч. Ххі ст.
- •60. Конституційний процес в Україні. Прийняття Конституції України 1996 р.
- •61.Економічне становище України на поч. Ххі ст.
- •62. Пріорітети зовнішньої політики України на поч. Ххі ст.
21. Розвиток промисловості і торгівлі України в др. Пол хviii ст.
Одночасно з остаточним закріпаченням селянства у другій половині XVIII ст., як і в усій Російській державі, на Лівобережжі та Слобожанщині у надрах старої феодально - кріпосницької системи, яка розкладалася, формувалися нові капіталістичні відносини.
Зростала кількість промислових підприємств - суконних, парусно-полотняних, шкіряних, цегельних, винокурних, пивоварних, миловарних, скляних, шовкових та ін. Як видно з даних ревізії 1782 р., на Лівобережжі тоді було 2836 “заводів”, серед яких 87% (2666) становили винниці. Більшість цих підприємств були дрібними, кустарними, але деяка частина мала характер великих підприємств – мануфактур із значним поділом праці і примітивною механізацією. Усього на Лівобережжі і Слобожанщині налічувалося 200 мануфактур у початковій формі, а в розвинутій формі близько 40. Власники мануфактур були поміщики, казна, купці та заможні козаки. Розвивалися суконні мануфактури. Серед них найбільшою була посесійна Путивльська мануфактура, заснована ще в 1719р. Робітниками, яких у 1797 р. тут налічувалося понад 9000 осіб чоловічої статі, були переважно посесійні селяни. Наприкінці XVIII ст. Путивльська мануфактура щороку виробляла близько 200 тис. аршинів сукна. Значне місце в суконній промисловості займали вотчинні і посесійні суконні мануфактури — Батуринська, Ряшківська (в Прилуцькому повіті) і Салтівська ( біля Вовчанська на Слобожанщині).
У другій половині XVIII ст. був розширений і продовжував працювати, хоч і з деякими перервами, один з найбільших у Росії Шосткінський пороховий завод, що належав казні. Спочатку тут працювали солдати і приписні селяни. Але наприкінці XVIII ст., щоб збільшити обсяг вироблюваної продукції, адміністрація почала застосовувати й вільнонайману працю. У 1764р. у Києві було відкрито казенний збройовий завод “Арсенал”, на якому працювали як робітники-рекрути, так і наймані робітники. Завод виробляв лафети, зарядні ящики, ремонтував гармати і виконував інші роботи для армії. Продовжувалося видобування солі на Бахмутських і Троських солекопальнях.
З’явилися мануфактури по виробництву шовку-сирцю і шовкових товарів. У 1774 р. засновано казенний шовковий завод у слободі Новій Водолазі на Слобожанщині. У 1788 р. з Білорусі в Катеринослав було переведено мануфактуру по виробництву сукна і панчіх. Ця Катеринославська казенна мануфактура виготовляла як шовкові, так і бавовняні та конопляні панчохи.
У Києві і Ніжині купці заснували в 60-х роках XVIII ст. дві шовкові мануфактури, в яких працювали вільнонаймані робітники.
Останніми роками XVIII ст. під Києвом на місці згорілого монастиря була збудована Межигірська казенна фаянсова мануфактура, яка в 1801 р. дала першу продукцію. На ній працювали приписні селяни.
У 1789 р. був відкритий завод із ремонту зброї у Кременчуку, на якому теж працювали приписні селяни і, крім того, вільнонаймані робітники.
У 1795 р. почалися роботи по будівництву Луганського чавуноливарного заводу, який мав виплавляти чавун, виробляти гармати і ядра для військ, що діяли на півдні. Перший чавун завод дав у 1799 р.
Отже, на кінець XVIII ст. на Лівобережжі і Слобідській Україні мануфактурне виробництво зробило значний крок уперед. Більшість мануфактур були поміщицькими, вотчинними і казенними. Базувалися вони в основному на примусовій праці селян-кріпаків, державних приписних селян або посесійних селян-кріпаків, які були власністю підприємства. Разом з тим у цей період були й купецькі, капіталістичні мануфактури, що базувалися на вільнонайманій праці. Вільнонаймана праця проникла і в поміщицькі та казенні підприємства. А це було ознакою формування нового капіталістичного укладу.
Умови життя і праці робітних людей, особливо кріпосних, були надзвичайно тяжкими. Тривалість робочого дня практично не регламентувалася, залежала від волі підприємця й досягла 14-15 годин на добу. Приміщення були темними, холодними, вогкими. Приписні селяни здебільшого працювали лише за харч, оплата інших робітників залишалася мізерною. Неймовірна жорсткою була сваволя власників і адміністрації.
Товарно-грошові відносини проникали і в сільське господарство. У селах поширювалися ремесла і промисли, продукція яких у все більшому обсязі теж ішла на продаж. Невелика кількість селян, займаючись ремеслом і торгівлею, зокрема чумакуванням, збагачувалася, ставали заможними, нагромаджували капітали, засновували підприємства, використовуючи в них найману робочу силу, насамперед бідних селян. Отже, почався процес формування на селі капіталістичних відносин, свідченням чого було поглиблення розшарування селянства на бідних і багатих.
Зростаючий суспільний поділ праці, поступове відокремлення ремесла й промисловості від сільського господарства, міста від села, збільшення кількості міського населення зумовлювали дальший розвиток товарно-грошових відносин, внутрішнього ринку, внутрішньої і зовнішньої торгівлі.
Найважливішими торгівельними осередками були ярмарки, що відбувалися по кілька разів на рік у багатьох містах — у Києві, Харкові, Стародубі, Кролевці, Ніжині та ін. Ярмарки були своєрідними економічними центрами певних районів і відігравали значну роль у включенні України до всеросійського ринку. Навколо ярмарків групувалися місцеві торги, торжки й базари, що відбувалися по 2-3 рази на тиждень.
Україна дедалі глибше втягувалася в загальноросійську економічну систему, ставала частиною всеросійського ринку, що тоді швидко формувався. З Росії в Україну завозили залізо та залізні вироби, інструменти, хутра, цукор, тканини, полотно тощо, з України в російські міста — зерно, худобу, шкіри, скло, свічки, сукно, дзеркала та інші товари.
Зросла й зовнішня торгівля з Польщею, Туреччиною, Сілезією, Прусією, Італією, та іншими країнами.
Отже, в другій половині XVIII ст. на Лівобережній і Слобідській Україні розширювалося поміщицьке землеволодіння, юридично було оформлено закріпачення селян, розвивалися промислові підприємства, торгівля, посилювався товарно-грошовий обіг, формувався капіталістичний уклад. Разом із тим царський уряд, ведучи лінію на ліквідацію автономії України, підпорядкував українську економіку своєму впливові і своїй владі, виходячи з імперських інтересів, ігноруючи інтереси України. У час воєн, зокрема з Туреччиною, Україна була найближчим тилом для російських військ і мусила давати їм приміщення для постою, фураж, провіант, підводи. Уряд збільшував податки з населення України в царську казну. За XVIII ст. вони зросли в десятки разів. Російські чиновники, дворяни одержували від царя величезні площі земель в Україні. Царський уряд сприяв російським купцям і промисловцям у проникненні в Україну. Він надавав різні пільги російським купцям в Україні. Наприклад, їхні двори звільнялися від військових постоїв, за царським маніфестом 1784р. російські й іноземні купці дістали право на необмежену торгівлю в містах Південної України й Криму. Було заборонено вивозити за кордон багато товарів, вивіз мав здійснюватись тільки через російські порти.
А ще в 1754р. Єлизавета Петрівна своїм указом ліквідувала митні кордони між Україною і Росією, евекту й індукту, тобто вивізні та ввізні мита на Лівобережній Україні, від чого гетьманський скарб втрачав близько 50 тис. крб. річного прибутку.
