Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Shpori_Istoriya_Ukrayini_gotovuj.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
270 Кб
Скачать
☆

24. Соціально-економічний розвиток українських земель у складі Росії в др. Пол. Хіх ст.

19 лютого І 861 р. в Росії було відмінено кріпосне право.

У 1861-1866 рр. була здійснена реформа суду, утворено земства - органи самоуправління. У 1874 р. була проведена військова реформа, що замінила рекрутство загального військового повинністю і скоротила термін військової служби.

Ці реформи відкрили шлях для запізнілої індустріалізації. Прискорилось формування ринку вільної робочої сили. Але реформа проводилась в інтересах поміщиків. За землю селяни вносили компенсацію грошима або відробляли повинності. Виплачували гроші на протязі 48 років. Селяни заплатили на 50 % більше справжньої вартості землі.

Селяни в пошуках заробітку йшли на південь України, деякі знаходили працю на цукрових підприємствах Правобережжя і Харківської губернії. Виробництво цукру зростало швидко: з 26 тис. тон у 1865р., до 320 тис. тон у 1890р. В другій половині XIX ст. Україна була головним постачальником цукру на внутрішній ринок Російської імперії.

Виникають дві нові галузі - металургійна і вугледобувна.

У 1872 р. англійський інженер Джон Юз заснував перший металургійний завод у Катеринославській губернії, орієнтуючись на поклади вугілля в цьому регіоні. Завод став центром української металургії, навколо якого виникло місто Юзівка. Уже в 1880 р. Донбас займав перше місце у вуглевидобувній промисловості Росії, даючи 43% всього вугілля.

У 1881р. у Кривому Розі були відкриті багаті поклади залізної руди.

Збільшувалася мережа залізничних доріг. Перша залізниця Балта-Одеса (1865р.). У 1880р. довжина залізниць в Україні становила 3,2тис.миль (в усій Росії - 14тис.миль)

Вони з'єднували основні міста України: Київ, Харків, Одесу, Полтаву, Вінницю, Катеринослав, Миколаїв, Кременчук та промислові центри Донбасу і Кривого Рогу. У 90-і рр. були побудовані залізниці, які поєднували чорноморські порти з портами Балтійського моря.

Частка України у промисловому виробництві Російської імперії з 1854 до 1900р. зросла більш ніж удвічі - з 9,4 до 21%. Цим ситуація, що склалася в другій половині XIX ст., докорінно відрізнялася від першої половини XIX ст.

Розвиток промислового виробництва дав поштовх урбанізації. На початку XX ст. з 10 найбільших міст імперії 4 знаходилось в Україні - Одеса, Київ, Харків і Катеринослав.

Економічна політика Росії щодо українських земель полягала у нещадній експлуатації її природних і морських ресурсів, та гальмуванні розвитку окремих галузей, які могли б створити конкуренцію російським (наприклад - текстильна промисловість). Прокладання залізниць в Україні часто визначалося не економічними, а військово-стратегічними потребами. Саме тому наприкінці XIX ст. південна Україна поступово втрачає на світовому ринку роль одного з головних експортерів зерна, поступившись США, Канаді, Аргентині, іншим країнам залізнична мережа яких забезпечувала ефективніше і дешевше доставляння збіжжя до морських портів.

Україна постачала 26% всього імперського державного прибутку. Половина цієї суми не верталась в Україну, а йшла на покриття потреб інших частин імперії.

Індустріалізація і урбанізація дуже мало зачепили українців, які залишилися переважно селянською нацією. У 1897р. в містах проживало 16% населення і серед жителів міст українці становили лише третину. Вільної землі в Україні практично не було. Українське селянство мігрувало на схід, на Північ. Кавказ, в Казахстан, Середню Азію, Сибір. До першої світової війни у східні регіони Росії виїхало 2 млн. українських селян.

Суто українським явищем було переважання індивідуального селянського землеволодіння над общинним. Община була слабкою в Україні. Тут переважало спадкове індивідуальне землеволодіння. Середняків і заможних селян в Україні було значно більше, ніж в будь якій Європейської частині Росії. У великоросійських губерніях загальнопоширеним було общинне землеволодіння.

Село залишалося заповідником української етнічної самобутності: 88% селян в Україні були українцями, а 93% всіх українців були селянами.

Для українських селян росіяни уособлювали бюрократію і землевласників. Поляки переважали серед поміщиків Київщини, Поділля, Волині. Дрібну торгівлю і значну частину промисловості на Правобережжі контролювали євреї.

Після реформи І861р., внаслідок проведення політики царським урядом, зменшилась частина польського населення (заборонялось набувати нові землі, а також обмежувалось право успадкування для осіб польського походження).

Одночасно із зменшенням польської присутності на Правобережжі зростала імміграція російського населення на південь і схід України. Робочу силу в Донбас постачала Харківська, Курська, Воронезька, Орловська губернії. Іммігранти перевищували кількість корінних жителів в Одеській і Катеринославській губерніях і приблизно дорівнювали кількості корінних жителів у Таврійській, Київській і Харківській губерніях.

Переселенців з Росії приваблювала краща і стабільніша продовольча ситуація. Середній рівень заробітної плати був на 15% вище середньоросійського рівня, при цьому харчування і житло були порівняно дешевшими. На півдні і сході України росіяни становили 20-25% всього населення і 30-50% чисельності міських жителів. У південно-західному регіоні їхня присутність було порівняно незначною, за винятком Києва, де вони становили близько 20%. Однак найбільшою національною групою у багатьох містах були не росіяни, а євреї. На початку XXст. українці, росіяни та євреї становили більш-менш три рівні частини міського населення України. Якщо у до промисловий період політична доля підросійської України вирішувалась у польсько-російсько-українському трикутнику, то на початку XX ст. цей трикутник перетворюється на російсько-українсько-єврейський.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]