1)Збірка і.Франка «Коли ще звірі говорили».

2)Твори для дітей Григора Тютюнника.

1) Збірка казок Івана Франка під назвою „Коли ще звірі говорили” перший раз вийшла ще у 1899 р., друге видання з'явилось у 1903 році. До цієї збірки Франко додає передмову, в якій писав: „Оці байки, що зібрані в тій книжечці, то старе народне добро... Вони найбільше відповідають смакові дітей від 6 до 12 літ, заставляють їх сміятися і думати, розбуджують їх цікавість та увагу до явищ природи.”

В своїй збірці „Коли ще звірі говорили” Іван Франко вдало використовує художні засоби вживані в народних казках про тварин, зокрема традиційне змалювання рис тварин: зажерливості вовка, хитрості лиса, незграбності ведмедя, упертості осла тощо. Письменник ще більше підкреслив ці характерні особливості тварин, майстерно розкриваючи їх через вчинки або розмови персонажів.

Як синиця хотіла море спалити. Фарбований Лис. Мурко і Бурко. Три міхи хитрощів. Війна між Псом і Вовком. Лисичка-кума. Лисичка і Журавель. Королик і Ведмідь. Ворона і Гадюка. Заєць та Ведмідь.Лис і Дрозд. Вовк - старшина. Заєць та іжак. Як лисиця сама себе перехитрила. Лисичка і Рак. Осел і Лев.

Лисичка і Рак

Здибалася Лисичка з Раком. Стала собі, глядить на нього, як він помаленьку лізе, а далі давай над ним насміхатися.

— Ну, та й швидкий же ти, нема що мовити! Правдивий неборак! А скажи мені, Раче-небораче, чи то правда, що тебе раз у великодну п’ятницю по дріжджі посилали, а ти аж за рік у великодну суботу з дріжджами прийшов та й ті насеред хати розілляв?

— Може, коли й правда була, — каже Рак, — а тепер дуже на брехню подобає.

— Овва! Значить, ти тепер прудкіший зробився?

— Прудкіший чи не прудкіший, а тобі на кпини не здатний. Коли хочеш знати, який я прудкий, то давай побиймося об заклад, що я швидше від тебе до того корчика добіжу.

— Що? що? що? — дивувалася Лисичка. — Ти хотів би зо мною об заклад бігати?

— Не тілько побіжу, а ще й тобі о один скок випередки дам і швидше тебе при меті буду, — мовить Рак.

Побилися вони об заклад. Стала Лисичка о один скок поперед Рака, а Рак учепився їй кліщами за хвіст. Рушила Лисичка, біжить щодуху, аж курява здіймається. Добігла до мети та й кличе:

— А де ти, Раче?

Нічого не чути.

— Ну, Раче, де ти там? — ще раз кличе Лисичка та й обернулася хвостом до мети.

Отоді Рак пустився від її хвоста та й каже:

— Та осьде я! Давно вже жду на тебе аж троха поза мету забіг.

Лисичка і Журавель

Лисичка з Журавлем у велику приязнь зайшли, навіть десь покумалися. От Лисичка і кличе Журавля до себе в гості.

— Приходи, кумцю! Приходи, любочку! Чим хата багата, тим і погощу.

Іде Журавель на прошений обід, а Лисичка наварила кашки з молочком, розмазала тонесенько по тарілці та й поставила перед кумом.

— Живися, кумочку, не погордуй! Сама варила.

Журавель стук-стук дзьобом — нічого не спіймав.

А Лисичка тим часом лиже та й лиже кашку, аж поки сама всеї не з’їла. А коли кашки не стало, вона й мовить:

— Вибачай кумочку, більше не маю вас чим гостити.

— Спасибі й за те, — пісним голосом промовив Журавель. — А ти б, кумонько, до мене завтра в гості прийшла!

— Добре, кумочку, прийду, чому не прийти, — мовить Лисичка.

На другий день приходить Лисичка, а Журавель наварив м’яса, бурячків, фасольки, картопельки, покраяв усе те на дрібні шматочки, зложив у високе горнятко з вузькою шийкою та й поставив на столі перед Лисичкою.

— Живися, кумонько! Не погордуй, люба моя, — припрошує Журавель.

Нюхає Лисичка — добра страва! Встромляє голову до горнятка — не йде голова! Пробує лапою — годі витягнути. Крутиться Лисичка, заскакує відти й відти довкола горнятка — нічого не порадить. А Журавель не дармує. Дзьоб-дзьоб у горнятко та й їсть собі шматочок за шматочком, поки всього не виїв.

— Вибачайте, кумонько, — мовить, випорожнивши горнятко, — чим хата багата, тим і рада, а більше на сей раз нічого не розстарав.

Розсердилася Лисичка, навіть не подякувала за гостину. Вона, бачите, думала, що на цілий тиждень наїсться, а тут прийшлося додому йти, облизня спіймавши. Відтоді й зареклася Лисичка з журавлями приязнь водити.

2) Григір Тютюнник належить до числа письменників, які своїм чесним і трепетним словом будили совість і милосердя суспільства.У творах Григора Тютюнника, де головні герої – діти, поетика “ліплення” образу носить не стільки реалістичну, скільки автобіографічну основу. В нього самі твори є майже точним відбитком тієї дійсності, яку колись пережив автор і до якої ностальгійно хотів повернутися, внутрішньо переболіти нею ще раз.

Саме образ дитини – для нього найулюбленіший, очевидно, він був для письменника найоптимальнішою “матеріальною оболонкою” для втілення тих почуттів, що давали йому потужний внутрішній поштовх творити нову художню реальність. Дитина – чисте, довірливе, не зіпсуте зовнішніми суспільними чинниками створіння, саме образ дитини Тютюнник протиставляв злу. За своїми маленькими героями він ховав сам себе, свій біль, свою невтоленність і страждання на цій землі.

Образ дитини в Тютюнника – це і своєрідний морально-етичний критерій, крізь який він перепускає зовнішній, найчастіше чужий йому, несприйнятливий світ. Власне, скрізь у його творах постає складний дорослий світ, побачений зором дитини.

Усі маленькі герої Тютюнника виписані дуже реалістично, вони опиняються в конкретних життєвих ситуаціях, в достовірному, а не умовно змодельованому часопросторі.

Душа Ілька (“Сито, сито”) протестує проти жорстокості війни, адже у багатьох сім’ях чекають на повернення додому батьків з того пекла. А якщо сподіванки марні – трагедія і для їх дружин, і для дітей-сиріт. Хлопчик допомагає мамі “ворожити”, і від нього залежить, з чим піде солдатка – з надією чи відчаєм. Лагідний і довірливий від природи Ілько намагається вселити впевненість у зранене жіноче серце. Широко використано монологічні форми оповіді, зокрема внутрішні монологи, які глибоко розкривають індивідуальність героя.

Герой оповідання, Ігорко Човновий – учень ремісничого училища, напівсирота (батько загинув на війні Прозаїк наголошує на холодному й голодному існуванні Ігорка, використовуючи художні деталі у портретуванні, які відтворюють фізично екстремальні умови його існування: зашкарублі черевики, які треба обмотувати онучами й обв’язувати мотузками, щоб дійти до училища; велика шапка з печаткою “БУ” на лобі, під яку треба запинати материну хустку; потерта сіра шинеля, підперезана брезентовою ременякою. І постійне відчуття голоду, тривожно подражнюване запахами чужої їжі.

Васюта Скорик – антипод Ігорка Човнового. Характеристичні деталі портретування підтверджують це: від нього пахло “риб’ячими консервами і пригорілою шкуркою з парного молока” бо батько – завферми, а мати в лавці торгує; на голові офіцерський кашкет без кокарди, у манерах наслідує директора. Фізично був дужим, але боягузливим. Глузував над Ігорком з-за його шапки, хизувався своїми перемогами над дівчатками. У конфліктній ситуації, керований бажанням вислужитися перед адміністрацією училища і помстою Ігоркові зробив на нього наклеп, що цілком відповідало духу тієї людиноненависницької епохи.

Дорослі герої письменника часто схожі на великих дітей своєю беззахисністю. Дослідники творчості Григора Тютюнника стверджують, що майже скрізь у його оповіданнях складний дорослий світ побачений зором дитини.

В оповіданні “Перед грозою” письменникові вдалося на регістрах страждань виповісти світову тугу, передати відчуття крихкості.

Автор використовує тип оповідної структури, в якій йдеться про трагічну подію – смерть маленького хлопчика Василька, означуються злиденні сторони життя українського повоєнного села і розкривається людська вдача маленького українця, який на свої дитячі плечі звалив цілком дорослу відповідальність – самовідданий порятунок мами й маленької сестрички від голоду.

Перед читачем розгортаються події одного дня з життя героя. Автор не відтворює події в хронологічній послідовності, а починає з розв’язки: Василько не повертається додому з рибалки, попри тужливе очікування його мамою і сестрою.

Життєвий досвід Василька ще недостатній для розуміння, що марно докладати зусилля, аби спіймати рибу перед грозою – вона не клює Йому думалося про те, що сьогодні у їхній хаті не світитиметься, бо немає риби, щоб чистити. А завтра на снідання не буде юшки. Поля плакатиме, мати піде на роботу не ївши і повернеться увечері з жовтими набряклими ногами” .

Ця сумна картина спонукає його ввійти в річку в надії спіймати руками щуку, наражаючись на небезпеку. Всі свої вчинки цей маленький мужчина скеровує на те, щоб досягти блага для своїх рідних жінок: Саме в епізоді перебування Василька у річці письменникові вдалося передати філософську глибину осягнення вибору героя.

Кожен з дитячих персонажів Григора Тютюнника – окрема неповторна особистість. Саме завдяки цьому автор – прекрасний зразок для всіх, хто хоче засвоїти майстерність писати без фальші.Григір Тютюнник як один з найталановитіших прозаїків – шістдесятників, витворив власну художню філософію, задіявши естетику болю й страждання, щоб застерегти, вберегти від очерствіння людське існування, послабити згубний вплив антилюдської тоталітарної системи.

№30