1)Колискові і жартівливі пісні.

2)Твори для дітей і.Багмута.

Колискові пісні – ліричні пісенні твори, які виконуються матір’ю (рідним батьком чи іншими членами родини) над колискою дитини для того, щоб її приспати. Це один з найдавніших жанрів народної словесності, що сягає корінням міфологічного періоду творчості. Спостереження доводять, що не лише образно тематичною структурою, а й інтонаційно-ритмічною будовою вони споріднені із замовляннями. В минулому подібні пісні виконувались не тільки, щоб приспати дитину, а привернути до неї або відвернути від неї дію певних духовних сил, оберегти від зла. Більш сучасну групу текстів умовно можна назвати побутовою. Це твори, в центрі яких не стільки саме дитина і магічна дія слова на її ріст, здоров’я, щастя, а скоріше світ, в якому дитина живе – її дім, родина. Центральним у цій групі колисанок є образ матері. Вони сповнені мріями, думками матері про майбутню долю дитини. Оскільки єдиним слухачем є дитина, яка лише починає розуміти окремі слова і реалії дійсності, то у колискових використовується тільки найпростіша загальновживана лексика, у них нема складних поетичних прийомів і тропів. Основним виразником колискової пісні є мелодія, яка навіває дитині сон. Мати і дитя – це найпрекрасніший образ із загальнолюдської скарбниці духовності. Чуттєвий зв’язок, що з дня народження існує між матір’ю та дитям, дістає вірне відбиття у зворушливо щирих і безпосередніх колисанках. Всю любов, ніжність, бажання бачити своє дитя щасливим, розумним, здоровим, матір вкладає в невибагливі рядки і простеньку мелодію, організовану ритмом гойданням колиски. У багатьох колискових мотив присипляння пов’язаний з ще однією напівміфологічною істотою – котом. Кіт у слов’янських культах займає вагоме місце, він символ оберегу дому (спить на печі; стереже спокій; не відходить далеко від дому, завжди повертається). Монотонний тихесенький наспів і пестливі слова мають заспокоїти, приспати дитя, тому м’якесенькими лапками підступає до мальованої колисочки пухнастий, волохатий, муркотливий котик, голуби приносять на крилечках сон-дрімоту, і фантастичні Сонко і Дрімота в колискових піснях діють як люди, що цілком відповідають дитячому світосприйнятті. Ходить сон коло вікон

Жартівливі пісні — фольклорні і літературні пісенні твори гумористичного чи сатиричного змісту. Зустрічаються в усіх видах української фольклорної лірики — від календарно-обрядової до історичної і танцювальної, але найбільше у родинно-побутовій і пісенних мініатюрах (коломийки, частівки). Ж.п. своїм змістом охоплюють усі сфери життя — родинного і громадського, відзначаються яскравою і розмаїтою поетикою, наставленою на комічний ефект через форму викладу (діалогічно-монологічну, антитезу), через використання прийомів: зображення від супротивного, іронічна самопохвала, гіпербола, літота тощо. Ж.п. є виявом винятково багатої, витвореної тисячоліттями сміхової культури українців, яка живила репертуар скоморохів, мандрівних студентів, творчість багатьох письменників, серед них — інтерпретатора народного гумору С.Руданського. Політичні режими в Україні заганяли гумористично-сатиричні пісні на громадські теми у підпілля. За більшовицького режиму тематику Ж.п. було обмежено майже виключно родинно-побутовою сферою, в такому діапазоні і видавались їх збірники. Тому збирання, видання і дослідження Ж.п. на громадські теми є актуальною проблемою сучасної фольклористики.

По гриби ходила Зіна,

Принесла трави корзину.

Приспів:

Ай-ай-ай! Ай-ай-ай!

Ай-ай, ай-ай, ай-ай-ай!

Утікав, злякавшись, Федя

Від картонного ведмедя.

Приспів. , Приспів.

Йшов Андрійко по провулку, Чаєм нас вгощала Поля

Почепив на шляпу булку І поклала в чашку солі.