Тема 4. Педагогічна інтуїція як ресурс соціально-педагогічної діяльності.

За З. Фрейдом, інтуїція – прихований, неусвідомлюваний першопринцип творчості, за Р. Грановською – це прорив підсвідомості у свідомість, або отримання результату шляхом, при якому проміжні етапи не усвідомлюються, за А. Ухтомським - логіка і аргументація тільки здоганяють інтуїцію, хочуть відтворити, перевірити, визначити її смисл. Кожне з цих визначень вказує на певні характерні прояви її природи.

Звертаючись до багатьох наукових джерел щодо особливостей прояву інтуїції у педагогічній діяльності можна відмітити основні складові цієї проблеми, які пов’язують, по - перше, з творчістю педагога, по-друге, з конструктивною діяльністю педагога, по-третє, з педагогічною імпровізацією та індивідуальним стилем педагогічної діяльності.

Отже, перш за все, треба визначитися, за якими характеристиками вона проявляється у процесі педагогічної діяльності взагалі і в процесі творчої діяльності педагога зокрема, по-друге, чи можна погодитися з науковцями, які стверджують, що інтуїтивний підхід (стихійний, необґрунтований) у прийнятті педагогічних рішень повинен поступитися науковому, логічному, чітко усвідомленому?

Аналізуючи різні наукові дослідження щодо механізму прояву інтуїції в будь-якій діяльності, не тільки педагогічній, можна визначити низку його характеристик. Так, наприклад, Р.Грановська розглядає інтуїцію як ключове поняття проблеми творчості і вказує на такі основні характеристики її прояву.

1. Інтуїцію пов’язують з безпосереднім осяянням, з отриманням результату шляхом влучного споглядання, тобто шляхом провідного каналу сприймання довкілля (слуху, зору тощо).

2. Спостерігають безпосередність інтуїтивного пізнання, його досягнення без роздумів, на відміну від опосередкованого логічного мислення.

3. Сприймають достовірність як очевидність, впевненість у правильності результату, що не підкріплений умовиводами.

Крім того, дослідниця відмічає ще дві важливі обставини, по-перше, осяяння достатньо для споглядання істини, але не достатньо для того, щоб довести її іншим, необхідні певні докази. По-друге, для запуску інтуїтивного процесу необхідно мати великий обсяг попередньо накопичених знань, отже, тривала і поглиблена робота в конкретній області виступає необхідною, але не достатньою умовою інтуїтивного осяяння.

В. Біблер пов’язує сучасну формальну логіку з проявом інтуїції і характеризує її таким чином: а) бачення «очима розуму» суті речей; б) безпосередність переходу від незнання до знання ( відсутність певних ланок ланцюга роздумів); в) самоочевидність виникнення знання, яке, в свою чергу виступає як знання про істинність цього знання; г) робота підсвідомості (« я не знаю, як я досяг цього знання, я не усвідомлюю, що зробив…»). При чому, стверджує автор, інтуїція скрито містить елементарну модель логіки творчості, правда у спотвореній, зміненій формі.

Як домінуючий фактор сприймає роботу інтуїції В.Козін, який вбачає в ній лідера по відношенню до логіки. Він стверджує, що інтуїція – стратег, логіка – тактик, інтуїція – генералізатор, логіка – спеціаліст, інтуїція – головнокомандуючий, логіка – солдат, інтуїція – директор підприємства, логіка – технолог, інтуїція задає генеральну лінію, логіка – вирішує як це робити і коли. Проте, саме у взаємодії, робить висновок дослідник, логіки – як лінійного фактору мислення та інтуїції – як узагальнюючого фактору – можливе найбільш ефективне досягнення результату.

Інтуїцію як вид знання, специфіку якого обумовлює спосіб його придбання (пряме споглядання істини), та як інтуїтивне безпосереднє пізнання обґрунтовує М.Літвінова і доводить його переваги по відношенню до розсудливого, що опирається на логічний апарат визначень, силогізмів, доказів. Переваги вона вбачає у наступному: 1) можливість побороти обмеженість відомих підходів до розв’язання задачі і вийти за межі звичних, що підтримуються логікою і здоровим глуздом, побачити задачу в цілому; 2) інтуїтивне знання подає предмет, що пізнається цілісно, одразу дозволяє обійняти всю повноту можливостей, при чому розмаїття сторін предмета пізнається на основі цілого та із цілого, тоді як розсудливе знання має діло тільки з його частинами, з яких прагне скласти ціле; 3) інтуїтивне знання має абсолютний характер, бо осягає предмет по суті, розсудливе має відносний характер, бо складається тільки із символів; 4) в інтуїції має місце творча змінюваність, плинність дійсності, тоді як у загальних поняттях розсудливого знання містяться лише нерухомі, загальні положення речей; 5) інтуїтивне знання – вищий прояв інтелектуальної єдності, оскільки, в акті інтуїції розум одночасно і мислить, і осягає.

Далі дослідниця розглядає роботу інтуїції у творчості, яка, на її погляд, може бути представлена як одна із фаз в механізмі творчості, що слідує за логічним пошуком і вимагає як наступної вербалізації, так, можливо, і формалізації інтуїтивного рішення. Аналізуючи різні механізми її дії, вона звертається до різних точок зору щодо її прояву, а саме: 1) сфера інтуїції – це понадсвідомість людини, для пояснення природи якої використовується поняття енграм (слідів в пам’яті суб’єкта), трансформація і рекомбінація яких створюють нейрофізіологічну основу; 2) проявляється також у сфері підсвідомості, де відбувається відбір різних варіантів рішень, ефективність дії підсилюється особливою мотивацією; 3) як механізм самоорганізації, самопобудови візуальних і мислених образів, ідей, уявлень, думок, так інтуїція представляється з точки зору синергетики; 4) інтуїція виступає у ролі образного предметного мислення (з точки зору Ж. Піаже), що характеризує дологічну його стадію розвитку, яку підтримує К.Юнг, вважаючи її материнським підгрунттям, на якому зростають мислення і почуття як раціональні функції; 5) реалізація підходу щодо співставлення мислення і інтуїції як двох ділянок на шкалі свідомості сприяє розумінню процесу умовиводу, тобто інтуїція подібно мисленню генерує рішення, протікаючи несвідомо; 6) психофізіологічний механізм інтуїції ( з точки зору Р.Грановської) проявляється за допомогою роботи обох півкуль мозку, або домінуванням однієї з них, що забезпечує особливості її прояву.

Що стосується проблеми сутності творчого мислення як миттєвого знаходження розв’язання задачі в процесі наукової діяльності, то її досліджував А. Налчаджян. Висуваючи гіпотетичне положення щодо механізмів інтуїтивного пізнання, то він, по-перше, не піддає сумніву наявність існування процесів підсвідомого і свідомого мислення, по-друге, процес мислення витікає з проблемної ситуації, в якій індивід відчуває психічну неврівноваженість, бажаючи її позбутися, по-третє, при розв’язанні складного завдання, усвідомлюваний попередній аналіз завжди залишається не повним внаслідок практичної невичерпності можливих комбінацій елементів проблемної ситуації і задачі. Цей факт спричиняє до інтуїтивного передбачення і «осяяння» свідомості. Інтуїтивне «осяяння» розуміється ним як якісно інше явище у порівнянні з переходом від однієї логічної сходинки до другої. Отже, дослідник робить висновок, що у всіх випадках відмови від попереднього аналізу на рівні свідомості, здійснюється подальше доповнення аналізу на рівні підсвідомості, тобто процес мислення продовжується на підсвідомому рівні. Крім того, підсвідомі психічні процеси занадто своєрідно проявляються в повсякденному свідомому житті, наприклад, таким шляхом як забарвлення емоційним фоном, обламками ідей, що виникли у сфері свідомості самі по собі, помилковістю дій (описками, помилками тощо), які вивчав З. Фрейд.

Узагальнюючи вищесказане, автор, робить висновок, що під час інтуїтивного осяяння, яке є складним багатокомпонентним процесом, при отриманні рішення проблеми скачок здійснюється не всією психікою в цілому, а лише свідомістю. Доповнення аналізу на підсвідомому рівні, який протікає чи паралельно із свідомим аналізом чи автономно, здійснюється на основі попередньо свідомих або підсвідомо виробленим прийомів мислення, що складають логічний фундамент інтелекту індивіда. Процес переходу створених підсвідомо психічних структур у сферу свідомості відбувається на трьох рівнях: емоційному, логічному, особистісному ( на рівні самопізнання), які реалізуються не послідовно, а паралельно, особливо, коли нема зовнішніх і внутрішніх перешкод.

Аналіз розглянутих проблем буде не повним, якщо не звернутись до робіт Я. Пономарьова, який досліджував процеси творчого мислення, визначивши шість його рівнів: маніпулювання з речами, рішення досягається несвідомо; взаємодія з речами за участю мови; робота з образами при слабкій участі мови; робота з образами при активній участі мови; п’ятий і шостий рівень характеризується повним усвідомленням здійснюваної роботи. Процес мисленого рішення задачі в ході творчого пошуку здійснюється за чотирма фазами. На першій фазі відбувається усвідомлений аналіз структури задачі, будується план рішення і здійснюється його реалізація, все відбувається за рахунок минулого досвіду, висунення гіпотез, здогадок, їх оцінка і домінування п’ятого і шостого рівнів мисленої діяльності. На другій фазі – повністю неусвідомлена робота з домінуванням першого рівня мислення, тобто маніпулювання з речами при відсутності вербалізації і усвідомлення після чого може підключитися другий рівень мислення. Третя фаза характеризується частково неусвідомленою роботою при реалізації третього рівня мислення. Четверта фаза протікає усвідомлено із застосуванням п’ятого і шостого рівнів мисленої діяльності.

Чотири фази мають місце не завжди, тільки розв’язання творчих задач вимагає їх повного включення, наприклад, коли ціль визначається не в досягненні практичного результату, а у виявленні способу, яким цей результат буде отримано.

Розглянуті підходи щодо виявлення сутності інтуїції окреслюють контури проблеми, яка вбачається у визначенні сутності педагогічної інтуїції та її ролі у педагогічній діяльності взагалі і творчості зокрема.

Деякими аспектами цієї проблеми опікувалися В. Загвязенський та Р. Ахтанов, які при вивченні досвіду майстрів педагогічної праці звернули увагу на таку рису їх діяльності як згорнутість і безпосередність бачення педагогічного рішення. Вони уникають покрокової, поетапної методики постановки цілей, відбору змісту, вибору форм і методів педагогічного процесу, не використовують у розгорнутому вигляді алгоритми оптимального вибору. У них процедура рішення з’являється у згорнутому вигляді за допомогою своєрідного педагогічного чуття та уміння вгадувати без роздумів основну ціль та шлях її досягнення.

Відтак, в результаті проведеного ними аналізу, виділено деякі загальні особливості педагогічної діяльності і на її основі певні риси особистості педагога творчого спрямування, а саме: творча цілеспрямованість, гнучкість мислення, ініціативність, проблемне бачення, розвинута фантазія та інтуїція, імпровізаційна готовність, розвинутий артистизм.

На думку дослідників, є не обґрунтованою позиція авторів, які нехтують інтуїцією у прийнятті педагогічних рішень на користь логічному, науково обґрунтованому аналізу, оскільки, педагог часто працює в умовах неповної інформації, різноманітності та варіативності факторів, що визначають ситуацію. Підтвердженням цього положення є дослідження, проведені С. Гільмановим щодо виявлення сутності педагогічної інтуїції та механізмів її прояву. Він додержувався підходів, сформульованих Я. Пономарьовим, який визначає її сутність як усвідомлення особливим способом зафіксованого психікою стороннього продукту дії, після якого «інтуїтивні знання включаються у свідомо організований досвід». Щодо вивчення педагогічної інтуїції, С. Гільманов підійшов з боку визначення характеру розв’язання задач, які виникають в діяльності педагога.

Отже, було виділено чотири види рішень, які приймає педагог: імпульсивні (нічим не обґрунтовані, крім афективної реакції); стереотипні (дії за аналогією, слідування методичним вказівкам, повторення попередньо знайдених рішень); логічні (опосередковані роздумами, обґрунтуваннями логічного характеру); інтуїтивні (неусвідомлені, безпосередні, емоційно забарвлені, швидкі). Кожне рішення відносилося до певного типу: а) правильне, оригінальне (творче); б) можливе, правильне; в) невизначене, спірне; г) невірне. Результати досліджень показали, що серед проаналізованих рішень 47, 2% мають інтуїтивний характер, 27,9% - логічний, 24,9% - імпульсивний і стереотипний. Правильні рішення частіше зустрічалися серед логічних (69,3%), ніж серед інтуїтивних (51,6%), але оригінальні частіше зустрічалися серед інтуїтивних ніж серед логічних. Поглиблене вивчення діяльності 30 педагогів, яким притаманні творчі якості, показало, що у них висока кількість як інтуїтивних (62,2%) так і оригінальних рішень (59,7%).

Інша проблема, яка пов’язана з проявом інтуїції педагога під час діяльності, спостерігається у процесі передбачення. В цьому процесі задіяні й переплітаються (Л. Гриценко) дві діяльності: аналітично-відтворююча і конструктивно-синтетична, провідним механізмом якої і є інтуїція. Логічний аналіз, на думку автора, забезпечує виявлення об’єктивно існуючих шляхів і можливостей розвитку явища, а інтуїція - створення його цілісного образу. Отже, логіка забезпечує планування науково обґрунтованих цілей навчання, формування мотивації учіння, розробку завдань і відповідних дій учнів по оволодінню навчальним матеріалом, проектування дій контролю і корекції. Інтуїція, з точки зору дослідника, в такій конструктивній діяльності проявляється у вигляді «чуттєвої» та «інтелектуальної». Перша – це бачення істин за допомогою зовнішніх почуттів, достовірність знання приймається без аргументів. Така інтуїція трактується як різновид сприйняття. Друга – пряме осягнення розумом істини, не виведеної із інших істин шляхом доказу і без споглядання одними лише зовнішніми почуттями. Характерними ознаками кожного із видів інтуїції є: неусвідомленість і злитість з продуктом; цілеспрямованість рішень; емоційна забарвленість (емоційно-пізнавальна реакція на рішення). Далі, автор, розглядає ще деякі види інтуїції. Відтак, покладаючись на дослідження О. Тихомирова, розглядає репродуктивну (актуалізація готових знань і способів дій) і творчу інтуїцію (формування нових способів, знань, цілей), на дослідження В. Яковлєва, евристичну (одержання принципово нового наукового знання) і робочу інтуїцію (швидкість і неусвідомлений характер актуалізації потрібної інформації, її стиснення і згорнутість думок, уміння в єдиному інтегративному образі охоплювати всю область своєї діяльності).

Результати проведеного Л. Гриценко дослідження свідчать про наявність в конструктивній діяльності педагога двох рівнів інтуїції: репродуктивної – перший рівень; евристичної – другий рівень, крім того, з придбанням педагогічного стажу зменшується наявність евристичної інтуїції, збільшується – репродуктивної. Автор пояснює цей факт тим, що з досвідом педагог більше покладається на вже сконструйовані, апробовані способи дії попри новим, не відомим, які вимагають багато часу та зусиль. Педагогічний стаж також змінює характер репродуктивної інтуїції, вона стає більш «правильною», «адекватною», але педагогічний стаж не впливає на її розвиток ( мабуть тому, що відсутня певна установка на її використання). В результаті виявлено такі прийоми конструктивної діяльності педагога, механізм дії яких покладається на інтуїцію, а саме: інтуїція як емоційне передбачення; інтуїція як сприйняття (чуттєва інтуїція); інтуїція як уявлення (репродуктивна інтуїція); інтуїція як творче уявлення ( евристична інтуїція); інтуїція як розум; інтуїція як фронезис (практична мудрість).

Наступна складова педагогічної діяльності, реалізація якої теж вимагає роботи інтуїції, це імпровізація, яка визначається як здатність педагога швидко і вірно оцінювати ситуацію, приймати рішення відразу, без розгорнутого логічного роздуму, покладаючись на знання, досвід та інтуїцію. Індивідуально - особистісний компонент імпровізаційної готовності (за Л. Берікхановою) передбачає специфічну діяльність вчителя, що опосередковує оперативність прийняття рішень і розвиток таких якостей особистості як інтуїція, уява, винахідливість. Отриманні результати проведеного нею дослідження свідчать про те, що об’єктивно необхідним засобом реалізації задуму вчителя є імпровізація, внутрішнім механізмом якої є педагогічна інтуїція. Удосконалення імпровізаційної діяльності вчителя, робить висновок автор, сприяє формуванню його індивідуального стилю.

Система прийомів, манера спілкування, способи розв’язання конфліктів, все це визначає індивідуальний стиль діяльності педагога, завдяки якому ми помічаємо особливості прояву інтуїції та характерні риси творчої реалізації.

Своєрідність педагога пов’язують з домінуванням у його мисленні логічних чи інтуїтивних структур, теоретичної чи цілком практичної направленості, ініціативно-організаторської чи виконавчої функції. В залежності від домінування цих чи інших провідних факторів індивідуальності педагога розглядають його тип, але жодна класифікація типів буде не повною, оскільки не можливо охопити все багатство якостей, рис, особливостей прояву діяльності, притаманних живій істоті.

Таким чином, узагальнюючи проведений аналіз, який, нажаль, також не охоплює всього розмаїття проблеми, можна дійти висновку, що педагогічна інтуїція, це особлива якість педагога, яка характеризується специфічним чуттям, проблемним баченням, тонким розумінням, творчим уявленням, чіткою пронизливістю, практичною мудрістю.

Характерними проявами педагогічної інтуїції, механізм якої в загальному вигляді запускає індивідуальний стиль діяльності педагога, до складу якого увійдуть:

• творчий стиль діяльності, який вбирає в себе всі складові як педагогічної діяльності так і особистісних якостей педагога, що виявляються у специфічному почерку та неповторній індивідуальності;

• педагогічне передбачення, яке складає основу конструктивної діяльності педагога;

• педагогічна імпровізація, яка сприяє здійсненню задумів педагога, під неухильним самоаналізом та самоконтролем.

Щодо інтуїтивного підходу (стихійного, необґрунтованого) у прийнятті педагогічних рішень та чи повинен він поступитися науковому, логічному, чітко усвідомленому, то, з нашої точки зору, вважається що обидва значущі, дієві, доцільні і доповнюють один одного в залежності від складності проблеми, яка вирішується та особистості, яка її вирішує.

Наукове вивчення природи інтуїції розкриває гносеологічний аналіз, проведений російськими науковцями В.Р. Іріною та А.О. Новиковим. Інтуїція розглядається ними як специфічний спосіб взаємодії чуттєвого і логічного пізнання. Отже, на їх думку, має місце інтуїтивне пізнання, основою якого виступає криптогноза (від грецької kryptos – потаємний, скритий, та gnosis – знання). Криптогноза трактується як свого роду закодоване знання, ключем від якого є інтуїція. Дослідник звертається до цього джерела в процесі наукової творчості, створюючи ідеї, прогнози, передбачення тощо. Обсяг цього джерела визначається двома факторами. По-перше, загальною сумою знань, що накопичено людством на даному етапі історичного розвитку, по-друге, сумою знань, якими володіє дослідник, а користування ним відноситься до специфічної сфери пізнання – до інтуїтивного пізнання. Дослідниками інтуїтивне пізнання визначається як сфера, де процес накопичення і перетворення знань здійснюється за допомогою різних форм інтуїції, що діють на рівні неусвідомленої взаємодії чуттєвого і логічного пізнання. Вони звертають увагу на те, що інтуїція як форма пізнавального процесу має два важливі аспекти, які створюють протиріччя і розмаїття трактовок інтуїції.

1. Інтуїція – це здатність людської свідомості до швидкого, раптового переходу від старих форм знання до нових, в основі якої лежить попередня історична практика та індивідуальний досвід дослідника.

2. Інтуїція – це специфічний спосіб взаємодії чуттєвого і логічного у пізнанні на основі використання криптогнози, результатами дії якої виступає певне знання, що визначається як «інтуїтивне знання», використання якого передбачає експериментальну перевірку.

Отже, інтуїція виявляється і як процес, і як результат. Інтуїтивне пізнання - це процес, інтуїтивне знання - це результат, застосування якого передбачає експериментальну перевірку. Використання криптогнози, на думку вищезазначених дослідників, визначається в перетворенні накоплених знань завдяки двох видів інтуїції: концептуальної (від наочних образів до нових понять) і ейдетичної (від понять до нових чуттєво-наочних образів).

Проведений аналіз дає можливість припустити, що інтуїтивне пізнання за своєю гносеологічною сутністю є перетворювальним, комбінаторним, яке виступає і процесом, і результатом, з одного боку, та реалізується через концептуальне й ейдетичне пізнання, з другого. Крім того, інтуїтивне знання передбачає експериментальну перевірку та у подальшому підтвердження досвідом, що в результаті стає основою для одержання нового знання.

Розглянемо деякі прояви дії інтуїції в процесі висунення науковцями гіпотез, підтвердження або спростовування яких стає метою їх дослідження. Відтак, здійснимо аналіз досліджень, проведених в галузі педагогічної науки із спеціальності 13.00.04 – теорія і методика професійної освіти, що спрямовані на вивчення проблем підготовки фахівців освітньої сфери та проблем формування їх професійно значущих якостей.

Розглядаючи в дисертаційних дослідженнях проблеми підготовки майбутніх фахівців до здійснення різних видів їх професійної діяльності можна виявити певну тенденцію у формулюванні гіпотез, кожна з яких передбачала підвищення ефективності підготовки за рахунок впливу запроваджених педагогічних умов. Для визначення характерних ознак у формулюванні гіпотез, запропонованих авторами досліджень, розглянемо приклади конкретних дисертаційних досліджень.

Наприклад, І.І. Бойчев для розв’язання проблеми підготовки майбутніх учителів до організації культурно - дозвіллєвої діяльності учнів висуває припущення, що цей процес відбуватиметься більш ефективно, якщо реалізувати такі педагогічні умови:

оновлення навчальної інформації теорією дитячого дозвіллєзнавства;

застосування засобів соціального проектування студентами модернізованих форм дитячого дозвілля;

актуалізація особистісного сенсу тих, хто навчається, у набутті власного досвіду раціонального використання часу й участі в культурно-масових заходах вищого закладу освіти.

Для розв’язання проблеми підготовки майбутніх учителів фізичного виховання до формування моральних якостей молодших школярів (автор С.О. Ігнатенко) пропонується для більшої ефективності реалізувати такі педагогічні умови:

забезпечення позитивної мотивації майбутніх учителів фізичного виховання до формування моральних якостей молодших школярів;

сформованість професійно-моральної культури майбутніх учителів фізичного виховання;

використання активних методів навчання.

Дослідниця В.В. Павлова для збільшення ефективності підготовки магістрантів і аспірантів гуманітарних спеціальностей до застосування засобів математичної статистики, пропонує реалізувати такі педагогічні умови:

забезпечення пріоритету педагогічного супроводу та підтримки тих, хто навчається, на шляху набуття ними математико-статистичної грамотності;

поетапне введення навчального матеріалу з теорії ймовірностей і математичної статистики у зміст освіти магістрантів й аспірантів за логікою розв’язання професійних і дослідницьких завдань;

інтеграція компетентнісного підходу в систему організації навчально-виховного процесу магістратури й аспірантури.

Для підвищення ефективності підготовки майбутніх учителів природничого циклу до навчання школярів основ безпечної поведінки автором С.П. Гвоздій пропонується реалізувати такі педагогічні умови:

наявність їхньої професійно-педагогічної компетентності щодо основ безпечної поведінки;

використання інтерактивних форм навчання, що забезпечують набуття й усвідомлення майбутніми вчителями особистого досвіду безпечної поведінки;

створення навчальних ситуацій, що спрямовані на освоєння методики навчання школярів основ безпечної поведінки.

Інша дослідниця, С.В.Хмельковська, пропонує підвищити ефективність процесу професійно-педагогічної підготовки творчих учителів іноземних мов за таких умов:

забезпечити професіоналізацію занять з практики усного та писемного мовлення (УПМ) студентів на початковому етапі навчання;

залучити студентів до систематичної науково-дослідної роботи;

активізувати імітаційно-педагогічну діяльність студентів на заняттях із практики (УПМ).

Відтак, в загальному вигляді для підвищення ефективності підготовки розглядаються умови, які можна згрупувати таким чином. Одні умови забезпечують позитивну мотивацію щодо осмислення своєї професійної ролі, інші - забезпечують удосконалення педагогічного процесу, наприклад, шляхом використання інтерактивних методів та форм навчання, які сприяють набуттю та усвідомленню майбутніми вчителями особистого досвіду професійної діяльності. Ще одна група умов, яка пропонується дослідниками, забезпечує професійну компетентність, що базується на системі необхідних знань, умінь та навичок.

Найбільш узагальненою характеристикою результатів підготовки дослідники вважають певний стан особистості, який визначається як рівень готовності або рівень підготовки до професійно – педагогічної діяльності. У кожному дослідженні отримані результати підтверджують висунуті припущення, які демонструють позитивні зміни щодо особистісного стану майбутніх фахівців.

Таким чином, зміна особистісного стану майбутнього фахівця залежить від сукупності обставин, що впливають на процес його зростання, який, в свою чергу, забезпечує певний рівень готовності до професійної діяльності, чи певний рівень підготовки. Відтак, рівень підготовки, чи рівень готовності майбутнього вчителя залежить від здійснених умов, що для науковців є добре відомим фактом. Ця залежність не виступає новизною. Новизною виступає розробка сукупності умов, тобто сукупності обставин, які треба передбачити таким чином, щоб вони запустили процес зростання майбутніх учителів. Отже, цей процес передбачення можна назвати інтуїтивним пізнанням, в результаті якого здійснюється розробка сутності і структури готовності до певної діяльності або компонентного складу підготовки до певної діяльності, або розробка моделі підготовки, критеріїв готовності та їх показників, що цілком ймовірно виступає як інтуїтивне знання. Таким чином, науковці задіюють інтуїтивне пізнання, яке здійснюється через перетворення й комбінацію накоплених наочно-чуттєвих образів з метою отримання нових понять, тобто відбувається робота концептуальної інтуїції.

Інший напрямок досліджень характеризується формуванням певних професійно значущих якостей майбутніх учителів. Гіпотези цих досліджень також передбачають підвищення ефективності формування за рахунок певних умов. Розглянемо приклади цих дисертаційних досліджень.

Формування індивідуального стилю професійної діяльності майбутніх учителів гуманітарних дисциплін, стверджує дослідниця Ж.В. Ковалів, буде більш ефективним, якщо реалізувати такі педагогічні умови:

оновлення змісту навчальної інформації знаннями основ стильової поведінки вчителя;

стимулювання майбутніх учителів гуманітарних дисциплін до досягнення успіху у професійно-педагогічній діяльності;

залучення майбутніх учителів гуманітарних дисциплін до прояву власного творчого потенціалу з метою створення оптимальної системи особистісних дій;

забезпечення майбутніх учителів гуманітарних дисциплін системою варіативних креативних завдань у процесі педагогічної практики.

На думку Г.В. Мельниченко, процес формування професійної компетентності майбутніх учителів англійської мови і літератури відбуватиметься більш успішно за таких умов реалізації модульної технології навчання:

стимулювання професійно-педагогічної спрямованості студентів;

забезпечення єдності основних складових професійної компетентності, як-от: компетентності в само менеджменті, іншомовної комунікативної компетенції, операційної та загальнокультурної компетентностей;

упровадження прийомів активізації навчально-пізнавальної діяльності майбутніх фахівців;

забезпечення студентів програмно-методичними матеріалами, створеними на основі структурованої цілісності.

Для розв’язання проблеми формування толерантності майбутніх учителів у процесі професійної підготовки (автор Ю.В. Тодорцева) висувається припущення, що воно відбуватиметься більш ефективно, якщо забезпечити такі педагогічні умови:

оновлення навчальної інформації теорією педагогіки і психології толерантності;

тренінг умінь аналізу, конструювання й презентації способів розв’язання конфліктних педагогічних ситуацій засобами техніки вчителя -фасилітатора;

створення ситуацій успіху в навчально-виховній діяльності задля запобігання засвоєння студентами негативних педагогічних стереотипів.

Досягнення оптимальності формування самостійно-дослідницької діяльності майбутніх учителів іноземних мов видається можливим, на думку М.О. Князян, якщо забезпечити цілісність становлення майбутнього фахівця як дослідника впродовж ступеневої підготовки, системність оволодіння компонентами самостійно-дослідницької діяльності, наповнення навчально-виховного процесу особистісно-цінним смислом для кожного студента.

Для забезпечення ефективного формування іншомовної культури засобами педагогічної риторики у студентів-словесників дослідниця І.О.Татаріна пропонує реалізувати такі педагогічні умови:

забезпечення взаємозв’язку у вивченні педагогічної риторики й англомовних спеціальних дисциплін;

впровадження методично доцільної технології формування іншомовної комунікативної культури, що забезпечує поетапне засвоєння основних принципів педагогічної риторики, комунікативної культури, мовленнєвої поведінки й етикету в процесі іншомовної комунікації;

комплексне використання системи риторичних вправ і завдань (мовних, перед мовленнєвих, мовленнєвих, інтегрованих), спрямованих на формування іншомовної комунікативної культури студентів.

Характерними ознаками запропонованих вище умов виступають вимоги, що передбачають активізацію навчально-пізнавальної діяльності майбутніх учителів, залучення їх до самостійної, творчої та науково-дослідної роботи, стимулювання професійно-педагогічної спрямованості тощо. Результати цих досліджень також свідчать про зміну особистісного стану майбутнього фахівця, що залежить від певних умов, які, в свою чергу, забезпечують процес його зростання. Відтак, як і в попередньому випадку, рівень сформованості професійно значущих якостей також залежить від здійснених умов. Добре відома залежність виступає для науковців тільки підгрунттям тих розробок, які вони повинні здійснити. Отже, в першу чергу, визначити сутність і структуру досліджуваних феноменів, формування яких треба здійснити – це інтуїтивне пізнання, в другу чергу треба визначити умови формування професійно значущих якостей, виявити критерії, показники та рівні сформованості зазначених якостей, розробити модель формування, методику формування - це інтуїтивні знання.

Отже, в дію вступає інтуїтивний процес як сфера пізнання, де процес накопичення і перетворення знань здійснюється за допомогою різних форм інтуїції, що діють на рівні неусвідомленої взаємодії чуттєвого і логічного пізнання шляхом від накопичених понять до нових чуттєво-наочних образів. Інакше – шляхом ейдетичної інтуїції.

В обох розглянутих випадках дисертаційних досліджень інтуїтивний процес пізнання супроводжується логічним, який вибудовує алгоритм доведення отриманих результатів. Таким чином, можна припустити, що взаємодія інтуїтивного і логічного пізнання в процесі їх здійснення створює певний енергетичний потенціал у дисертантів, що досліджують як процес підготовки майбутніх фахівців до професійної діяльності так і процес формування професійно значущих якостей особистості з метою зміни особистісного стану майбутніх фахівців. Енергія, що виникає в результаті взаємодії інтуїтивного і логічного пізнання, і яка виявляється у вигляді знань має значний потенціал, який дослідник постачає задіяним умовам і яким дослідник заряджає учасників. Виявляється, що інтелектуальна діяльність дослідника має певну енергію, умовно її можна назвати «енергодія» (скорочення від слів енергія взаємодії), яку він витрачає на реалізацію задіяних умов, що забезпечують зміну особистісного стану учасників дослідження.

Прояв «енергодії» дослідника характеризується такими ознаками:

протяжністю у просторі (від дослідника до задіяних умов, від задіяних умов до учасників процесу дослідження, від них до тієї діяльності, яку вони будуть здійснювати);

потужністю виявлених результатів дослідження, а саме, новизною отриманих висновків, «енергодія» яких перевищує енергетичні витрати дослідника;

оригінальністю та інтенсивністю методів дослідження;

практичною значущістю, яка виявляється в постачанні енергії якомога більшій кількості процесів;

плинністю у часі завдяки постійному оновленню знань;

генеруванням знань, які завдяки свого внутрішнього потенціалу створюють умови для продукування нових знань;

індивідуальністю дослідника, який характеризується специфічним чуттям, проблемним баченням, тонким розумінням, творчим уявленням, чіткою пронизливістю, практичною мудрістю.

Можна припустити, що умови, які створює дослідник, енергоємні або «енергодійні», тобто мають енергетичний потенціал, мають силу впливу, під дією якої здійснюється зміна стану тих респондентів, які приймали участь у експерименті. Спробуємо визначити поняття «енергодійності» умов, або сили впливу умов, тобто сили, яка заряджає енергією знань майбутніх фахівців. Поняття містить розуміння умов як таких, що впливають на особистісний стан фахівця, який привласнює запропоновану енергію, що стає запорукою його «енергодійності», тобто власника певного професійно-енергетичного потенціалу. Професійну «енергодійність» фахівця можливо визначити через традиційні рівні готовності (підготовки) чи рівні сформованості певних якостей, але вони не будуть повністю розкривати сутність цього явища. Мова йде про енергетичний потенціал отриманих знань чи енергетичний ресурс фахівця, про його професійний заряд, інакше - професійну силу. Це внутрішня якість особистості, це її заряд, що виявляється не лише через рівень готовності до професійної діяльності. Сутність цього явища криється у суб’єктному розумінні своїх енергетичних можливостей, усвідомлені своєї сили досягнень, сили само актуалізації, сили реалізації «Я – концепції» тощо.

У повсякденному житті ми також вживаємо поняття «вистачає або не вистачає сили впливу знань», тобто заздалегідь визначаємо, прогнозуємо можливість виконання або невиконання якоїсь діяльності, в тому числі і професійної через брак сили впливу знань. Це, фактично, розуміння свого енергетичного стану знань, тобто розуміння того факту чи вистачить сили впливу, або енергії знань на виконання певних дій. Це усвідомлений процес, який має певний енергетичний потенціал, що створюється в результаті взаємодії інтуїтивного і логічного пізнання. Відтак, інтуїтивне пізнання, що супроводжується логічним, вірніше, їх взаємодія створює енергію дії знання, тобто «енергодію».

У загальному вигляді висновок проведених роздумів такий, професійні знання, які привласнюють майбутні фахівці в процесі цілеспрямованого впливу задіяних умов підготовки чи умов формування, мають енергетичний потенціал, тобто «енергодію».

Аналогія з енергетичними можливостями технічних пристроїв недоречна, оскільки вони не усвідомлюють своєї суб’єктності. Доречна аналогія з творчою діяльністю особистості, яка теж має енергетичний потенціал, що створюється в результаті взаємодії інтуїтивного і логічного пізнання та характеризується об’єктивно новим, оригінальним, неповторним в процесі створення знанням, що виявляються у специфічному почерку, неповторній індивідуальності, творчій самобутності, неабиякій винахідливості, гнучкості та евристичності мислення.

Отже, фактично, майбутній вчитель збирає і привласнює енергетичні запаси знань як зацікавлених учасників процесу дослідження, так і всього процесу підготовки в цілому. Мабуть від сили бажання зібрати та привласнити запропоновану енергодію, залежить рівень підготовки, чи готовності, чи сформованості певних якостей особистості майбутнього вчителя, тобто, якщо енергія прагнення особистості резонує з енергією знань, які він отримує, то результати виявляються найкращими.

Таким чином, професійно-енергетичний потенціал майбутнього вчителя визначається як суб’єктне усвідомлення свого прагнення до постійного зростання. Інакше, «енергодійність» майбутнього вчителя визначається як здатність до генерування знань, отриманих в процесі підготовки до професійної діяльності, тобто заражати ними інших.

Прояв «енергодії» майбутнього вчителя характеризується такими ознаками:

протяжністю у просторі (від майбутнього вчителя до учасників процесу професійної діяльності, від них до тієї діяльності, яку вони будуть здійснювати);

потужністю результатів діяльності, «енергодія» яких перевищує енергетичні витрати вчителя;

оригінальністю та інтенсивністю методів та прийомів професійної діяльності;

практичною значущістю, яка виявляється у постачанні «енергодії», тобто зарядженні нею якомога більшої кількості процесів діяльності;

генеруванням знань, які своїм внутрішнім потенціалом створюють умови для продукування нових знань;

плинністю у часі завдяки постійному оновленню знань,

індивідуальністю, яка характеризується специфічним чуттям, проблемним баченням, тонким розумінням, творчим уявленням, чіткою пронизливістю, практичною мудрістю.

Далі, можна зробити наступне припущення. Воно стосується «енергодійності» знань взагалі, істинність яких перевірялася протягом всього історичного розвитку людства і які створювалися в результаті взаємодії пізнавальних процесів. Мабуть вони поступово накопичуються у вигляді криптогнози, що має неабиякий енергетичний потенціал, до якого ми постійно звертаємося і який постійно поповнюємо.

Завдання дидактичного спрямування:

1. Сформулюйте власне визначення педагогічної інтуїції.

2. Якими, на вашу думку, ознаками «енергодійності» повинен володіти майбутній соціальний педагог?

Завдання рефлексивного спрямування:

3. Наведіть приклади прояву вашої педагогічної інтуїції.

4. Віднайдіть місця в тексті, які б визначали прояв ваших почуттів, наприклад, задоволення, захоплення, радість, гідність, подив, розгубленість, психологічне напруження, незадоволення тощо.

Література

1. Библер В.С. Научная интуиция и ёё логический подтекст

//Проблемы научного и технического творчества. – http://www.libeli.ru/library/tema/sc/filos/filog.html.

2. Берикханова Л. Ю. Педагогическая импровизация в деятельности учителя.- Автореф. дис…канд. пед. наук. – Красноярск, 1990. – 19 с.

3. Богданова І.М. Історичні передумови становлення і розвитку теорії інтуїції//Наука і освіта. –Одеса.- №5-6, 2005. – С. 9-12.

4. Богданова І.М. Теоретичні засади обґрунтування проблеми розвитку педагогічної інтуїції//Наука і освіта. – Одеса.- №3-4, 2006. – С.83-86.

5. Ирина В.Р., Новиков А.А. В мире научной интуиции: интуиция и разум. – М.: Наука, 1978. – 190с.

6. Бойчев І.І. Підготовка майбутнього вчителя до організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.04/ ПДПУ ім. К.Д. Ушинського. – Одеса, 2005 – 21 с.

7. Гвоздій С.П. Підготовка майбутніх учителів природничого циклу до навчання школярів основ безпечної поведінки: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.04/ ПДПУ ім. К.Д. Ушинського.– Одеса,2007 – 21 с.

8. Гильманов С.А. Интуиция в практической деятельности педагога. – http://psychol.ras.ru/ponomarev/Simposia_rus/abstracts_rus/Sessions/Gilmanov/ html.

9. Грановская Р.М. Конфликт и творчество в зеркале психологии. – М.:Генезис, 2002. – 573 с.

10. Гриценко Л.И. Особенности интуиции в педагогическом предвидении //Формирование познавательной деятельности школьников и студентов.- Тюмень, 1982. – С.26-42.

11. Загвязенский В.И., Ахтанов Р.А. Методология и методы психолого-педагогического исследования. – М.Academia, 2001. – С. 186 – 204.

12. Ігнатенко С.О. Підготовка майбутніх учителів фізичного виховання до формування моральних якостей молодших школярів: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.04/ ПДПУ ім. К.Д. Ушинського. – Одеса, 2007 – 21 с.

13. Козин В. Сила интуиции/ - http://www.agni.cz/rus/statji/intuition. html

14. Ковалів Ж.В. Формування індивідуального стилю професійної діяльності майбутніх учителів гуманітарних дисциплін: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.04/ ПДПУ ім. К.Д. Ушинського.– Одеса, 2005 – 20 с.

15. Князян М.О. Система формування самостійно- дослідницької діяльності майбутніх учителів іноземних мов у процесі ступеневої підготовки: Автореф. дис... докт. пед. наук: 13.00.04/ ПДПУ ім. К.Д. Ушинського.– Одеса, 2007 – 44 с.

16. Литвинова М. Роль интуиции в научном познании. – www.anthropology.ru/ru/texts/Litvinova/Phsubs_08.html.

17. Мельниченко Г.В. Педагогічні засади модульної технології навчання у формуванні професійної компетентності майбутніх учителів англійської мови і літератури: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.04/ ПДПУ ім. К.Д. Ушинського.– Одеса, 2004 – 21 с.

18. Налчаджян А.А. Некоторые вопросы психологии интуитивного познания. – Автореф. дис….докт. психол наук. – Ереван, 1968 – 43 с.

19. Павлова В.В. Підготовка магістрантів і аспірантів гуманітарних спеціальностей до застосування засобів математичної статистики: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.04/ ПДПУ ім. К.Д. Ушинського.– Одеса,2007 – 20 с.

20. Пономарёв Я.А. Фазы творческого процесса /Исследование проблем психологии творчества. – М., 1983. – С. 3-26.

21. Татаріна І.О. Формування іншомовної комунікативної культури майбутніх учителів засобом педагогічної риторики: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.04/ ПДПУ ім. К.Д. Ушинського.– Одеса, 2005 – 21 с.

22. Тодорцева Ю.В. Формування толерантності майбутніх учителів у процесі професійної підготовки: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.04/ ПДПУ ім. К.Д. Ушинського.– Одеса, 2004 – 20 с.

23. Хмельковька С.В. Формування творчого потенціалу майбутніх учителів іноземних мов у процесі фахової підготовки: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.04/ ПДПУ ім. К.Д. Ушинського.– Одеса,2005 – 20 с.

Теоретичний матеріал для самостійного опрацювання

Тема: «Педагогічні аспекти соціалізації молоді у контексті європейської культури»

1. Культурно-історичні особливості формування європейського стилю соціалізації молоді.

2. Формування особистості як головна проблема європейської соціалізації: теорії і педагогічна практика.

3. Взаємодія європейської школи з провідними агентами соціалізації учнівської молоді.

(Лавриненко Н.М. Педагогіка соціалізації: європейські абриси. – Київ: Віра ІНСАЙТ, 2000. – 444 с.)

Завдання дидактичного спрямування:

1. Складіть бібліографію за темою для самостійного опрацювання.

2. Розробіть термінологічний словник за темою для самостійного опрацювання.

3. Здійсніть аналіз опрацьованого матеріалу з метою визначення ідей, які будуть прийнятні для майбутньої професійної діяльності.

Завдання рефлексивного спрямування:

4. Підібрати методики для діагностування особистісної сфери майбутнього соціального педагога.

Технологічний модуль до змістового модуля «Актуальні проблеми у сфері соціально-педагогічної діяльності»

Завдання для самостійної роботи студентів до практичних і семінарських занять

Завдання адаптивного типу пізнавальної діяльності.

1. Ознайомитися з текстом повідомлення ( подано нижче) і визначитися з назвою.

2. Установити за текстом спільності і відмінності підготовки фахівців в різних країнах.

3. Визначити характерні особливості підготовки, які можна запозичити.

4. Зробити прогноз стосовно підготовки фахівців у сфері соціальної діяльності на майбутнє.

Сучасні європейські теорії соціалізації особистості пронизані ідеями формування глобального мислення та геополітичної психології, оскільки через високий рівень обізнаності в інших культурах, через усвідомлення способів мислення і соціалізації, притаманних іншим народам, можна об’єктивно осягнути і збагнути власну національну автентичність (Н.М.Лавриченко) .

Аналіз парадигмального підходу до генезису професійної підготовки вчителів на Заході (Л.П. Пуховська) показав, що існує чотири умовно виділених підходи: академічно - традиціоналістичнй, технологічний, індивідуальний та дослідницько-орієнтовний. Розвиток теорії педагогічної освіти демонструє ці підходи досить чітко, а практика підготовки поєднує елементи двох-трьох підходів. Отримані узагальнення щодо професійної підготовки вчителів у загальноєвропейському освітньому просторі в результаті обговорень на науково-педагогічній конференції “Педагогічні дослідження та педагогічна освіта в Європі” (Ліон, 1992) мають такий погляд на вчителя: а) вчитель, як кваліфікований і слухняний виконавець законів ефективного навчання; б) вчитель, як особистість-творець, який розуміє доцільність і потреби своєї роботи, характеризується здібністю до дослідницького відкриття у процесі прийняття щоденних педагогічних рішень, має сформовану готовність до включення в поточний педагогічний процес та його проектування.

На сучасному етапі підготовки фахівців відбувається переорієнтація у напрямку формування і розвитку творчої індивідуальності майбутніх вчителів.

Перша школа, інакше соціальна студія, у підготовці соціальних працівників з’явилася у США у 1916 році, в якій викладання предметів здійснювалося на основі між предметних зв’язків з наголосом на розумінні і вирішенні соціальних проблем, на залученні молоді до активної політичної діяльності.

У Англії соціальні студії з’явилися на початку 70-х років минулого століття як політичні з наголосом на проблемному викладанні соціальних наук, тобто активними формами навчання, з метою залучення учнів до участі в політичному житті країни.

В африканських країнах після отримання ними незалежності теж почалася робота студій з наголосом на взаємодії особи і довкілля з метою вирішення соціальних проблем, була створена окрема програма за участю 17 країн.

Сьогодні відбувається обговорення (широка дискусія) з проблеми предметної підготовки вчителів до їх роботи в школі, тобто викладання ними соціальної педагогіки як окремого предмету.

Соціальний працівник сьогодні це теоретик і практик одночасно, який повинен додати до теорії практичну стратегію, тобто методи вирішення проблем, тим самим бути основною ланкою профілактичної діяльності і суспільної допомоги. Студії навчають 2 роки, університети – 5 років.

На Заході соціальні педагоги і соціальні робітники не поділяються за цими напрямками, оскільки історичні корені настільки переплилися, що це не виправдано, тому пропонують випускникам шкіл соціальної роботи та університетів вивчати принципи соціальної політики держави. Академізм підготовки соціальних працівників, наприклад у Норвегії, забезпечується тенденціями розвитку соціальної політики держави, а саме: демографічними змінами (збільшення людей похилого віку); розвитком ринку праці і зростанням безробіття; значними скороченнями витрат держави на соціальну роботу; великою розбіжністю у соціальних працівників уявлень про сутність соціальної роботи.

У Фінляндії система підготовки соціальних працівників передбачає посилення майстерності фахівців, забезпечення теоретичними основами і поновлення методів навчання. Існують 4 різні ступені в галузі соціальної роботи: бакалавра ( 4 роки), магістра ( не менше 5 років), мецената, доктора.

У Швеції (понад 60 років) існує Спеціальний інститут, що готує муніципальних службовців та інших спеціалістів у галузі соціальної роботи.

У Німеччині соціальна система і соціальна робота будується за напрямками: соціальне страхування, соціальна допомога і рівність, благодійність. Перші школи соціальної роботи були поза університетів, тепер готують у різних професійно орієнтованих навчальних закладах.

Зміст та структура навчання передбачає такі програми:

- соціальна робота, орієнтована на виконання традиційних адміністративних завдань у різних закладах;

• соціальна педагогіка, що спрямовується на роботу з молоддю в общинах, на інші освітні завдання поза школою;

• соціальна освіта, у якій об’єднуються елементи як соціальної роботи, так і соціальної педагогіки.

В Англії готують спеціалістів у якості соціальних працівників, молодіжних працівників, адміністраторів в агенціях. Підготовка від 1 до 4 років за трьома рівнями: підготовчий – видається сертифікат “соціальний робітник”; проміжний – диплом про вищу освіту; заключний – ступінь бакалавра.

У Польщі освіта соціальних працівників здійснюється такими шляхами: дворічні школи після отримання атестату зрілості, п’ятирічне навчання в університетах, курси підвищення знань або соціальні студії.

Характерні риси підготовки соціальних педагогів у країнах членах ЄС такі: курси - в основі принцип неповного навчального дня від 6 тижнів до 6 місяців; курси для молоді від 15 до25 років, які хочуть брати участь у різних молодіжних заходах; курси не відкривають шлях до працевлаштування; на курсах вивчаються суспільні дисципліни, психологія, групова динаміка, методика роботи з підлітками, елементи соціального законодавства країни, а також розробляються, реалізуються та оцінюються молодіжні проекти; теоретична підготовка комбінується з практичною, що виконується під наглядом досвідченого соціального педагога, і займає значну частину часу в програмі навчання від 40% до 60 % загального часу.

Завдання результативного типу пізнавальної діяльності

1. Проаналізувати статистичні дані за 2004 рік з метою їх порівняння із наступними роками та виявити динаміку змін.

2. Віднайти нормативні документи, які свідчать про заходи щодо попередження негативних явищ.

3. Визначити фактори, які впливають на прояв негативних явищ.

4. Указати на заходи, що сприятимуть покращенню кризової ситуації в державі.

Дані газети «Аргументы и факты в Украине» №35, 2005рік.

В Україні у 2004 померло близько 760 тисяч чоловік, за прогнозами Інституту демографії у 2026 р. буде проживати 36 мільйонів, що на 11 міл. менше, ніж зараз.

13 міл. чоловік проживає на межі бідності, в середньому за годину роботи українець отримує 3 гривні, що у 25 разів менше європейця.

Щорічно за період з 1994 по 2004 рік українці емігрують за кордон, в результаті чого населення зменшилося на 90 тис., причому покидають країну молоді, здорові, активні члени суспільства.

Близько 3 міл. офіційно зареєстрованих безробітних, проте за даними приватних кадрових агентств, реальний рівень – в декілька разів більше.

В кінці 2004 р. Міноздоров зареєстрував 614 тис. Віч-інфікованих, що складає 1,4% дорослого населення. За темпами розповсюдження у 2001 р. Україна залишила позаду навіть Африку, за прогнозами у 2010 р. кількість інфікованих може зрости до рівня – 1,5 міл.

За даними Міністерства охорони здоров’я, до спеціалізованих наркологічних закладів звертаються близько 85 тис. чоловік, однак за підрахунками благодійного фонду «Стоп! Наркотики!» реальна кількість наркозалежних перебільшує 500 тис.

Міністерство молоді і спорту подає дані, що у державі від 100 до 200 тис. безпритульних дітей. Неофіційні дані свідчать, що – від 1 до 2 міл. (всього в Україні 9 міл. дітей). Кожна сьома дитина-сирота закінчує життя самогубством, кожна п’ята потрапляє до тюрми. За даними європейської комісії ООН погіршився фізичний, психічний та інтелектуальний розвиток дітей і збільшилась кількість хворих дітей при народженні із спадковими діагнозами – дистонія сосудів, неврози, алергії.

Серед причин низької народжуваності дітей такі: невпевненість у завтрашньому дні молодих людей, погана їжа, медичне обслуговування, високе психологічне напруження, слабкий соціальний захист тощо.

Завдання конструктивного типу пізнавальної діяльності

1. Скласти за текстом (подано нижче) хронологічну таблицю заходів щодо протидії торгівлі людьми та експлуатації дітей.

2. Вказати способи, за допомогою яких можна знайти вихід із створеної ситуації.

3. Розробити план вирішення даної проблеми.

4. Розробити рекомендації соціальному педагогу щодо профілактичної роботи серед дітей та молоді.

За матеріалами навчально-методичного посібника „Запобігання торгівлі людьми та експлуатації дітей” /К.Б. Левченко, О.А. Удалова, І.М. Труба віна та ін.; За ред. К.Б. Левченко, О.А. Удалова. – К.: Міленіум, 2005. – 210 с.

Ще з кінця 90-х років в Україні розпочалася робота з протидії торгівлі людьми па державному рівні. Результатом вивчення ситуації щодо торгівлі людьми стало розуміння формування комплек­сного підходу до боротьби з цим злочином та запобігання йому. З метою його реалізації в Україні прийняті Програма запобігання торгівлі жінками та дітьми (постанова Кабінету Міністрів .України № 1768, 1999) та Комплексна програма протидії торгівлі людьми (постанова Кабінету Міністрів Ук­раїни № 7(№766, 2002). Програми спрямовані на активу діяльність у сфері попередження торгівлі людьми.

У червні 2003 року Кабінет Міністрів України прийняв «Концепцію запобігання та викоре­нення найгірших форм праці дітей» (розпорядження № 364), а в жовтні того ж року затвердив план заходів щодо реалізації положень Концепції (розпорядження № 648). Цей план передбачає в 2004-2005 роках розробку та затвердження навчально-методичних рекомендацій, посібників та ін­ших матеріалів для вчителів, вихователів, практичних психологів і соціальних педагогів з питань запобігання та викоренення найгірших форм праці дітей. Також заплановано на цей же період часу вдосконалити систему підготовки вчителів, вихователів, практичних психологів і соціальних педа­гогів у вищих навчальних закладах та закладах післядипломної освіти щодо правової виховної роботи серед дітей та молоді, спрямованої па запобігання та викоренення найгірших форм праці.

На початку 2004 року за ініціативою громадських організацій та Міністерства України у спра­вах сім'ї, дітей та молоді створена робоча група з розробки Національного плану дій щодо ліквіда­ції комерційної сексуальної експлуатації дітей. Робоча група включає представників різних мініс­терств та відомств, неурядових та міжнародних організацій. Складовою частиною є профілактична робота, а також робота з підвищення рівня кваліфікації працівників освіти.

Проблема торгівлі людьми має глибокі історичні й етнонаціональні корені. На різних етапах свого розвитку людство по-різному ставилося до неї. На ранніх стадіях ставлення до торгівлі людь­ми було досить ліберальним, купівля-продаж людини розглядалися як засіб законного збагачення. Згодом людське співтовариство усвідомило неможливість існування такої форми використання лю­дини, яка дискримінувала ЇЇ та принижувала гідність. Почалася багатовікова боротьба із цим ганеб­ним явищем, яка не вщухає і сьогодні.

Комісія ООН з питань боротьби з міжнародною злочинністю вважає торгівлю людьми третьою за своїми масштабами категорією організованої злочинності, що поступається лише нелегальній торгівлі наркотиками і зброєю. За оцінками комісії, щорічні прибутки цього транснаціонального бізнесу становлять близько 12 мільярдів доларів. Нелегальні доходи від торгівлі «живим товаром» живлять механізми корупції, готуючи сприятливий грунт для подальшого розвитку нелегального бізнесу та виступаючи загрозою підриву існуючих правових структур і правоохоронних органів.

Торгівля людьми розглядається як порушення прав людини, за яке повинні нести відповідальність держави. Важливим етапом у ствердженні такої концепції стала Всесвітня конференція з прав людини, що відбулася у Відні у 1993 році, коли вперше насильство над жінками було визнано порушенням прав людини. Саме з позицій захисту прав людини в останні роки розроблялася низка між народних документів щодо боротьби з торгівлею людьми. Це, наприклад, Гаазька міністерська декларація (1997 р.), Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності (2000 р.), Брюссельська декларація (2002 р.), в яких підкреслюється, що торгівля людьми — це порушення людських прав.

Перші цифри оцінки масштабу проблеми з'явилися у звіті Всесвітньої мережі за виживання (неурядова організація з офісом у Вашингтоні) у 1997 році — близько 400 тис. жінок із країн СНД були продані в сексуальне рабство з початку 90-х рр. Пізніше з'являлися й інші цифри (від 700 тис. до 4 млн. осіб у всьому світі у 2001 році.)', але однозначно можна відмітити складність ведення статистики передусім через латентність цієї проблеми.

Уперше термін «біле рабство» з'явився на початку XX століття, коли

більшість держав тодішньої Європи підписали у 1904 році в Парижі міжнародну угоду, спрямовану на боротьбу з цим явищем. У той час особлива

увага приділялась жінкам з Великої Британії, яких змушували займатися проституцією в країнах континентальної Європи. Пізніше поняття «білого рабства» поширилося на торгівлю «живим товаром» загалом. Увезення жінок

до країн як «наречених за листуванням», хатніх робітниць, офіціанток, танцівниць чи фотомоделей досить часто оберталося залученням їх до роботи в секс-бізнесі шляхом ошукування чи примусу.

Завдання продуктивного типу пізнавальної діяльності

1. Систематизувати процес торгівлі людьми за текстом, що поданий нижче і представити у вигляді таблиці.

2. Дати тлумачення умовам, які сприяють прояву цього негативного явища і визначити умови, які задовольняють вирішенню проблеми.

3. Розробити нові підходи до вирішення проблеми.

4. Запропонувати власну програму дій щодо запобігання торгівлі людьми.

За матеріалами навчально-методичного посібника „Запобігання торгівлі людьми та експлуатації дітей” /К.Б. Левченко, О.А. Удалова, І.М. Труба віна та ін.; За ред. К.Б. Левченко, О.А. Удалова. – К.: Міленіум, 2005. – 210 с.

Торгівля людьми - здійснення з метою експлуатації: вербування, перевезення, передачі, пере­ховування або отримання людей шляхом погрози силою або її застосування чи інших форм примушування, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою чи вразливістю ста­новища, або шляхом підкупу у вигляді платежів чи вигод для отримання згоди особи, котра контролює іншу особу (Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жін­ками і дітьми, і покарання за неї, стаття 3). Основними елементами в акті торгівлі є:

• купівля-продаж людини;

• обман;

• насильство;

• боргова кабала;

• експлуатація різних можливостей і здібностей людини.

Способи використання людей доволі різноманітні. Чоловіків експлуатують як будівельників, шахтарів, на сільськогосподарських роботах; жінок - як домогосподарок, швачок, мийниць посуду. Дітей використовують здебільшого у жебрацтві та як дешеву робочу силу на некваліфікованих ро­ботах або в розповсюдженні наркотиків серед підлітків.

Методологічні підходи до з'ясування сутності торгівлі людьми тією чи іншою мірою знайшли своє відображення у визначеннях цього явища в міжнародно-правових актах і національних законодавствах.

Перші міжнародні угоди з питань запобігання торгівлі людьми ототожнювали її з торгівлею жінками, причому винятково з метою сексуальної експлуатації. Це пояснюється тим, що саме торгівля жінками з метою примусового використання в проституції, як один з найбільш прибуткових видів бізнесу, набула особливо значного поширення у XX столітті.

Так виникло своєрідне коло: відповідаючи на найбільш нагальну вимогу дня, міжнародні організації і представництва багатьох країн світу привертали увагу тільки до частини проблеми торгівлі людьми, а саме торгівлі жінками з метою використання в примусовій проституції. Таким чином, створювалося враження, що саме торгівля жінками з метою використання в примусовій проституції покриває собою весь феномен торгівлі людьми. Таке сприйняття проблеми тривалий час було досить стійким, закріплювалося в міжнародних документах і національному законодавстві багатьох країн світу. Насправді поняття «торгівля людьми» охоплює значно ширше коло соціальних явищ. Предметом торгівлі може бути будь-яка особа незалежно від статі і віку: чоловіки - з метою експлуатації в праці, діти - з метою використання в жебрацтві, будь-які особи - для вилучення і трансплантації органів. Торгівля жінками є лише складовою частиною феномена торгівлі людьми.

Часто торгівля людьми розглядається як проблема боротьби зі злочинністю. Стратегія проти­дії їй полягає в цьому випадку в застосуванні кримінального покарання, розвитку міжнародної ко­ординації дій поліції й інших заходів, що дають можливість більш ефективно переслідувати злочин­ців. У цьому розумінні боротьба з торгівлею людьми концентрується на боротьбі із злочинністю.

В останні роки у зв'язку із збільшенням потоку нелегальних мігрантів і посиленням міграцій­них процесів у всьому світі, торгівля людьми все більше ототожнюється з нелегальною міграцією. У рамках цього підходу, запобігання торгівлі людьми означає запобігання в'їзду потенційних жертв у ту чи іншу країну. Боротьба проти торгівлі людьми перетворюється, таким чином, на боротьбу про­тидії нелегальної міграції. Репресивними заходами у сфері міграції є жорстка візова політика, суворий прикордонний контроль, криміналізація дій осіб, що сприяють нелегальному в'їзду чи перебуванню нелегальних мігрантів.

Крім того, торгівля людьми розглядається і як проблема розподілу трудових ресурсів у світо­вому чи регіональному масштабах, у контексті трудової міграції і примусової праці. Розгляд пробле­ми через призму примусової праці приводить до висновку, що торгівля людьми - не що інше, як екс­плуатація людини, примус її до виконання тих чи інших трудових функцій. Протидія торгівлі людь­ми за такого підходу зводиться до створення належних умов роботи, що виключають примусову працю й експлуатацію людини.

Чи вперше в Україні наприкінці XX століття виникла торгівля людьми? Історичні і літератур­ні джерела воскрешають давні події, коли українських дівчат і молодих жінок брали в полон у часи татарських або турецьких набігів. Звідси поява в українському народному епосі і художній літера­турі образу «дівки-бранки». Л це пов'язано з тим, що у ХУ-ХУІІ ст. українці були основним джере­лом надходження рабів на татарські невільницькі ринки в Криму, звідки їх розвозили по всьому Се­редземномор'ю. Татари укладали контракти на постачання певної кількості рабів, захоплення рабів і було головним їхнім промислом. Умови життя рабів були дуже важкими, і багато хто з них намагався втекти, часто платячи за це життям. Українців особливо цінували на невільницькому ринку як «незіпсованих» та «нехитрих». За свідченням сучасників, коли в Кафу прибували раби з України, то акціонер кричав голосно, що це раби найновіші, найпростіші, нехитрі, привезені з народу королів­ського (тобто Речі Посполитої). Найбільш дорогим людським товаром у татар вважалися українські жінки. Потрапляючи в пологі, українська дівчина ставала «дівкою-бранкою», доля якої залежала від її зовнішніх даних. Доля красивих жінок була дещо кращою за долю чоловіків, що звичайно вико­ристовувалися в каменоломнях.

В основі сучасної еміграції з України лежать міграційні процеси громадян України з метою пра­цевлаштування за кордоном'. Унаслідок важкої економічної ситуації в Україні, значного дефіциту робочих місць на ринку праці продовжується виїзд громадян з України до країн далекого зарубіжжя та Російської Федерації з метою працевлаштування. Сезонне, тимчасове працевлаштування або «човникові» поїздки за кордон у непростих економічних умовах перехідного періоду, на жаль, стали чи не основним способом виживання для багатьох українських сімей. За різними оцінками, протя­гом року приблизно 5 мли. наших співвітчизників перебувають на заробітках за кордоном. Скажімо,

В Росії щороку працює до 1 млн. таких заробітчан, а в «сезонний пік» їх чисельність сягає 3 мли. чоловік

Росія для громадян України виступає країною транзиту чи призначення. Паші громадяни по­милково вважають, що більшість країн колишнього Радянського Союзу не можуть бути небезпечни­ми для них, оскільки майже не існує мовного бар'єру, адже більша частина населення розуміє російську. Крім того, в'їзд у ці країни набагато простіший, ніж у країни далекого зарубіжжя, чим у свою чергу користуються торговці людьми.

Неефективність політичних та економічних перетворень в державі, корумпованість чиновни­ків, декларативність соціальної політики, зростання прірви між верхами та абсолютною більшістю населення, нездійсненність романтичних мрій перших років незалежності призвели до виявлення ще одного фактора - зневіри в позитивні зміни в країні. Критичність ситуації в тому, що молоді лю­ди не бачать перспектив для життя та самореалізації в українському суспільстві. Батьки не бачать перспектив для своїх дітей. Вища освіта не стає запорукою нормального забезпеченого життя. Виїзд за кордон розглядається як умова не тільки вирішення тимчасових фінансових проблем родини, але й як стратегія життєвого шляху для молодого покоління.

Хто ті люди, які потрапляють до тенет торговців «живим товаром»? Якого віку та соціального походження? Яку мають освіту? Останні дослідження, що проводилися в Україні⁵, показали, що най­частіше це молоді жінки 18-26-річного віку, переважно неодружені, з базовою загальною середньою або середньою професійною освітою, здебільшого з невеликих міст України. Рівень матеріального добробуту можна оцінити як низький і дуже низький, грошей не вистачає навіть на необхідні речі і продукти. Що стосується чоловіків, то більшість становлять одружені, віком 31-60 років, що виїж­джають з метою заробити грошей за короткий строк для забезпечення належного рівня життя своєї сім'ї. Рівень освіти більшості такий самий, як і в жінок. Діти, що потерпіли від торгівлі людьми, це здебільшого особи віком від 13 до 18 років, переважну більшість становлять дівчата. Вони найчасті­ше походять з неповних та ре структурованих сімей, при цьому скаржаться на насилля, що вчиняєть­ся стосовно них з боку нерідного батька. Але такий загальний опис осіб, які належать до реальної гру­пи ризику, не виключає представників інших демографічних груп.

Серед основних завдань досліджень, що проводяться в Україні для визначення ситуації з тор­гівлею людьми, є вивчення готовності наших громадян їхати за кордон. Результати одного з остан­ніх таких досліджень невтішні⁶. 47% громадян віком до 40 років, тобто найбільш працездатного віку, готові виїхати за кордон, причому 10% із них бажають залишитися там на постійне місце проживан­ня, 21/о - на декілька років, а 16% - на декілька місяців. Це значить, що близько половини громадян є представниками потенційної групи ризику, тобто можуть постраждати від цього виду злочину.

Проблема з різною гостротою виявляється в різних регіонах України. Особливо складне стано­вище - в західних областях: Рівненській, Тернопільській, Чернівецькій, Волинській, Закарпатській, Львівській - де на обліку в центрах зайнятості перебуває по декілька членів однієї родини. Лише з Івано-Франківської області з 1460 тис. населення 250 тис. працюють за кордоном. За неофіційними даними, на заробітках за кордоном перебуває 150-350 тис. жителів Львівщини. Не краща ситуація і в інших західних областях.

За даними досліджень Державного інституту проблем сім'ї та молоді, неурядових організацій, найбільша кількість громадян виїздить з райцентрів, малих міст та сіл. Вікова категорія осіб, які ви­їжджають за кордон, - це випускники середніх навчальних закладів, а також особи віком 25-27 ро­ків, більшість з яких уже мають сім'ї (50-60 % - мають дітей).

3 одного боку, працевлаштування за кордоном є важливим джерелом формування середнього класу, інструментом включення до міжнародного ринку праці, інтеграції до міжнародної спільноти через розвиток безпосередніх людських контактів тощо. Водночас, масова трудова міграція молодих людей має серйозні негативні наслідки. Це й економічні втрати (відсутність надійних механізмів пе­рерахування отриманих за кордоном доходів), соціально-трудові (дискримінаційні умови праці та її оплати, відсутність правового врегулювання захисту трудових і соціальних прав). Однією з основних проблем, пов'язаних з трудовою міграцією, є розрив родинних стосунків, в результаті чого діти залишаються без батьківського піклування протягом кількох років. Незважаючи на це, люди готові їхати за кордон без знання мови, правових знань, кваліфікації, навіть на нелегальну роботу, що робить їх потенційними жертвами работоргівлі.

Слід зазначити, що намагання потенційних мігрантів виїхати та працевлаштуватися за межами держави активізує діяльність злочинних груп з оформлення виїзних документів і переправлення за кордон громадян України з метою їх подальшого продажу.

Протягом 1998-2004 років, за інформацією Міністерства внутрішніх справ України, виявлено близько 800 злочинів, передбачених ст. 149 КК України (торгівля людьми), причому щороку кіль - кості, виявлених злочинів збільшується (1998 р. - 2; 1999 - 11; 2000 - 42, 2001 р. - 89; 2002 р. - 169; 2003 р. - 289; 2004 р. - 262).

Зростає кількість сімей у найбільш проблемних областях, де жінки є головними годувальниця- ми сім'ї. Вони несуть відповідальність за родину та дітей.

Але якщо 5-8 років назад головним чинником було безробіття, сьогодні наголошується не і стільки на безробітті як причині бідності, скільки на дуже низьких заробітках, які не дотягують до межі бідності навіть за висококваліфіковану працю (лікарі, медичні працівники, вчителі, серед яких абсолютна більшість - жінки), що тягне за собою бідність і безвихідь. Спостерігається унікальне явище обвального зниження рівня життя тієї частини населення, що за світовими стандартами має наложити до «середнього класу». Усе це штовхає громадян на пошук роботи за межами України.

Ситуація ускладнюється не тільки кризовим станом української економіки, але й тим, що процес міграції криміналізується, оскільки дешева робоча сила українських громадян становить основу над­прибутків посередників як в Україні, так і за її межами. До того ж, легальних можливостей виїхати пра­цювати за кордон замало для всіх бажаючих. Серед факторів, що негативно впливають на поширення торгівлі людьми, фахівці все частіше відзначають посилення загальної криміналізації суспільства. Бід­ність, неможливість працевлаштування й освіти через корумпованість майже всіх сфер життєдіяльнос­ті є одним з головних чинників залучення до кримінального бізнесу великої кількості людей. І насам­перед не стосується підліткової частини населення України, яка, розуміючи батьківську неспромож­ність забезпечувати родину належним чином, у багатьох випадках стає на шлях учинення злочинів.

Торгівля «живим товаром» як асоціальне, кримінальне явище має особливість пристосовувати­ся до нових умов життя, міняти свої форми і методи залежно від економічної і соціальної ситуації у кожній конкретній країні й у світі взагалі. Тому з часом з'являються нові тенденції в торгівлі людь­ми. Змінюються методи та підходи злочинних угруповань, способи вербування, групи ризику. Зага­лом зміни мають такі вияви: потерпілими від торгівлі людьми стають і чоловіки; усе менше жінок у віці за 35 років, а більше молодих - 15-19 років - вивозяться для роботи у секс-індустрії, що свідчи­ть про тенденції до омолодження бізнесу і дитячого рабства; з'являється інформація про факти тор­гівлі дітьми; торгівці висувають більше вимог до «якості товару»; усе більше з'являється потерпілих від торгівлі людьми, які використовувалися не в секс-бізнесі, а експлуатувалися в домашньому гос­подарстві, на напівлегальних та нелегальних мануфактурах та фабриках (їх вік 30-50 років); нові місця пошуку товару ( торгівці переходять до вербування у сільську місцевість); більш завуальова­ним та законспірованим стало вербування. Вербувальники беруть на себе більше роботи: вони зна­ходять людей, самостійно оформляють їм документи, самі перевозять їх через кордон і передають у руки покупцю за кордоном, одержуючи відразу гроші. Раніше вербувальники займалися лише вер­буванням і оформленням документів, решту функцій брали на себе інші злочинці. У такій ситуації вербувальники часто не одержували обіцяні їм гроші. Поширюється внутрішня торгівля - з метою втягнення до порнобізнесу та проституції дітей, у тому числі на замовлення іноземців; змінюються ((юрми торгівлі людьми, шляхи вивезення, зростають масштаби проблеми.

(Соціальний аналіз основних чинників торгівлі людьми: реальна ситуація та шляхи запобігання. - К.. Державний ін-т. проблем сім'ї та молоді, 2003.

Проект звіту про результати дослідження «Торгівля людьми з України з метою трудової і сексуальної експлуатації».- К: Науково-дослідний ін-т праці і зайнятості населення, 2003.- 69 с.

Запобігання торгівлі дітьми з метою їх використання для примусової праці та сексуальної експлуатації в Україні: Проект звіту соціологічного дослідження за методом швидкого оцінювання. - К.: Центр соціальних експертиз Інституту соціології НАН України, 2003.- 72 с.

Соціальний аналіз основних чинників торгівлі людьми: реальна ситуація та шляхи запобігання. - К.: Державний ін-т проблем сім'ї та молоді, 2003. - С. 39.)

Індивідуальні навчально-дослідні завдання:

1. Розробити програму студентської міжвузівської наукової конференції «Студентські соціальні ініціативи: реалії і перспективи».

2.Провести теоретичне дослідження проблеми торгівлі дітьми, запропонувати власні ініціативи щодо попередження цього негативного явища, представити у вигляді наукової доповіді на конференцію.

3. Провести теоретичне дослідження проблеми жорсткого поводження з дітьми.

4. Запропонувати власні ініціативи щодо попередження цього негативного явища, представити у вигляді наукової доповіді на конференцію.

(Запропонований нижче матеріал частково допоможе цій роботі)

Завдання рефлексивного спрямування:

1. Здійснити діагностування особистісних якостей за підібраними раніше методиками.

2. Розробити програму власного професійного становлення з урахуванням результатів діагностування особистих якостей.

За матеріалами навчально-методичного посібника „Запобігання торгівлі людьми та експлуатації дітей” /К.Б. Левченко, О.А. Удалова, І.М. Трубавіна та ін.; За ред. К.Б. Левченко, О.А. Удалова. – К.: Міленіум, 2005. – 210 с.

Особливо потрібно виділити причини, що сприяють втягненню дітей у комерційну сексуальну експлуатацію, їх умовно можна розподілити на дві групи. Перша - це фактор «штовхання», тобто коли важкі життєві обставини спричинили втягнення дитини в комерційну сексуальну експлуата­цію (примус батьків чи опікунів, безпритульні діти, нарко- або алкоголезалежні). Друга група це фактори «протягування». До цих факторів можна віднести такі, які приваблюють дітей до роботи в секс-бізнесі та порнографії. Це і культ сексу в ЗМ 1, особливо на екрані та в журналах, уявлення про легкість і швидкість заробітку та непотрібність набуття освіти. Тому діти ще шкільного віку іноді роблять вибір саме такого заробітку. Хоч це є вибір добровільний, але по можна плутати його з усві­домленим. Найчастіше, навіть якщо вибір робиться на перший погляд вільно, як правило, є різні І фактори, які «підштовхуюсь». До таких факторів можна віднести недбале та безвідповідальне ставлення батьків, що не задовольняють основні життєві потреби дитини (їжу, житло, одяг та освіту), або жорстоко поводяться: сексуальне насильство в сім'ї, психологічний тиск та побої. Такі діти проводить більшість свого часу па вулиці або навіть живуть на вулиці. Офіційна статистика «дітей виці» збільшується з року в рік. Так, у 1999 році затримано працівниками внутрішніх справ 1,1тис. дітей за бродяжництво та жебракування, а у 2001 році – 3,6 тисяч. За шість місяців 2004 року затримано 16 326 дітей за бродяжництво та жебракування. Ця цифра не включає дітей, що скоїли злочини і опинились під слідством.

Із року в рік усе більше дітей в усьому світі вивозять в інші країни або регіони з метою викори­стання у важкій нелегальній праці, для роботи у сфері секс-послуг, створення дитячої порнографії або з метою всиновлення та випрошування милостині.

Щороку 1,2 мли. дітей потерпають від торгівлі людьми, що прирівнюється до кількості дітей до 5 років в Австралії. 2 млн. дітей щорічно потерпають від комерційної сексуальної експлуатації, тоб­то стільки, скільки живе в Бельгії¹².

Збільшення числа проданих дітей, як правило, пов'язане з бідністю, епідемією СНІДу, еко­номічними кризами, політичними репресіями та всезростаючим попитом з боку насильників над дітьми. Корупція та відсутність або невідповідність законів, недотримання існуючих законів - усе це є також факторами, які прямо чи опосередковано призводять до експлуатації дітей. Кожен рік ти­сячі дітей перепродуються з Непалу в Індію. Тенденція до розширення простежується в Латинській Америці. Дівчатка з Гондурасу перевозяться в борделі Гватемали, Сальвадору та Мексики. Мережа торговців виявлена в Африці та Східній Європі. Діти з України, Росії, Молдови знайдені в Угор­щині, Польщі, балтійських країнах та великих містах Західної Європи. Діти з Румунії та Молдови були запрошені як танцювальні колективи в Камбоджу для виступів, а там були примушені до про­ституції. Однією з причин поширення вивозу дітей є слабкий імміграційний контроль, як, напри­клад, між Парагваєм та Бразилією. Ніхто не вимагає ідентифікаційних документів від дорослих па дітей, які подорожують з ними. Тому діти продаються з Парагваю до Бразилії і з Бразилії до Пара­гваю. Діти з Таїланду продаються в Африку, а з Африки до азійських країн. Діти з Китаю потрапля­ють в Таїланд, Корею та В'єтнам, а з Кореї та В'єтнаму до Китаю і т. д.

Торгівля дітьми - означає здійснювані з метою експлуатації вербування, перевезення, пере­дачу, переховування або одержання дитини шляхом погрози силою чи її застосування або інших форм зловживання владою чи уразливістю становища або шляхом підкупу у вигляді платежів чи вигод, для одержання згоди особи, що контролює дитину. (Протокол про попере­дження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї).

Деякі вітчизняні науковці та законодавці пропонують таке визначення торгівлі дітьми.

Торгівля дітьми – це купівля-продаж або інша оплатна передача неповнолітньої особи з метою незаконного використання.

Діти можуть продаватися за межі країни, а можуть переміщуватись у її межах. Продаж в межах країни менш поширене явище, ніж за кордон. Але якщо таке трапляється, то це, як правило, пе­реміщення із сільської місцевості до промислових міст або міст туристичного спрямування чи місць поблизу великих будівництв, зупинок вантажівок, портів та військових баз. Багато дітей, які потерпіли від зовнішньої торгівлі, одночасно потерпіли і від внутрішньої. В Україні найчастіше діти потерпають від внутрішньої торгівлі людьми.

Торгівля дітьми карається позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років (Ст. 149, Кримінальний кодекс України).

Половина дітей, потерпілих від зовнішньої торгівлі людьми, найчастіше виїжджали до сусідніх країн (Росія, Молдова). Країни, куди пропонували виїжджати дітям, й ті країни, в яких вони не­вдовзі опинилися, часто виявлялися зовсім іншими. Після прибуття дітям повідомляли, що вони ма­ють відшкодувати та відпрацювати вартість проїзду, харчування, одягу та житла, таким чином втя­гуючи їх у боргову кабалу. Коли діти опираються, їх закривають у квартирах, примушують побиттями, голодом і наркотиками до роботи, надання сексуальних послуг, жебракування тощо. Спроби втечі закінчуються побиттями, травмами і навіть смертю; були випадки, коли, не витримуючи зну­щань, діти намагалися покінчити життя самогубством.

Основний спосіб втягнення дітей в торгівлю людьми - це пропонування привабливих умов. Про­те е багато випадків, котрі свідчать про використання вербувальниками примусу у той чи інший спосіб чи погроз. Деякі з потерпілих у віці 11-18 років були доведені до несвідомого стану в результаті вжи­вання спиртних напоїв, наркотиків, токсинів, потім їх закидали в автобус і вивозили. Важливо відзначити, що вербувальники заманюють дітей не тільки з бідних, але і з цілком благополучних родин.

Згідно з результатами опитування, що проводилося в рамках дослідження Міжнародної ор­ганізації праці, перший контакт з вербувальником в ситуації зовнішньої торгівлі дітьми відбувається за місцем проживання дитини приблизно за чотири місяці до відправлення. Діти вирішують відпра­витися за кордон з метою покращити своє матеріальне становище та становище своїх батьків, набу­ти впевненості та незалежності, побачити світ тощо. Члени родини не відмовляють дітей, оскільки очікують грошових переказів. Відомі випадки, коли близькі родичі, а часто і батьки, друзі чи знайомі виступають посередниками або вербувальниками, особливо це стосується ситуацій внутрішньої торгівлі дітьми.

Незаконне використання дитини може мати такі форми:

• Комерційна сексуальна експлуатація дітей

• Примушування чи втягнення дітей у заняття проституцією

• Дитяча порнографія

• Експлуатація дитячої праці

• Втягнення неповнолітніх осіб у злочинну діяльність

• Усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях

• Насильницьке донорство щодо неповнолітніх осіб

• Втягнення неповнолітніх в збройні конфлікти

• Використання для жебрацтва, примус до жебрацтва

Комерційна сексуальна експлуатація дітей (КСЕД) – це використання неповнолітніх для задоволення статевої пристрасті будь-яким способом з оплатою цього або без такої з ме­тою отримання прибутку або будь-якою іншою корисливою метою.

Окремі злочинці та кримінальні структури займаються «купівлею» та втягуванням дівчат та хлопців у комерційну сексуальну експлуатацію. Ці злочинці задовольняють сексуальні запити клієнтів, в основному чоловіків, які шукають незаконного сексуального задоволення, використовуючи дітей.

У комерційній сексуальній експлуатації дітей можуть брати участь як одна особа, так і невели­ка група (наприклад, сім'я, знайомі), або великі групи (наприклад, кримінальні організації) людей.

Комерційна сексуальна експлуатація дітей є серйозним порушенням прав дитини. Дитина роз­глядається як предмет сексу та предмет торгівлі. Це форма примусу та насилля над дітьми, що прирівнюється до примусової праці та інших сучасних форм рабства.

На кожному континенті десятки тисяч дітей експлуатуються в проституції. Діти, що живуть на вулицях Бразилії, Камбоджі, Росії або України; «пляжні хлопчики» в Шрі-Ланці, Ямайці або Кенії; діти, що втекли з дому та стали наркоманами в Східній, Західній Європі, Австралії або Північній Америці; діти, що продані із Західної Африки, Східної Європи або Центральної Америки... Майже кожна країна тією чи іншою мірою зіткнулась із цим явищем. Відомі навіть випадки, коли батьки самі використовують своїх дітей з такою метою.

Примушування чи втягнення дітей у заняття проституцією

• використання дитини у діяльності сексуального характеру за винагороду або будь-яку іншу форму відшкодування (з Факультативного протоколу до Конвенції ООН про права дитини)

• надання сексуальних послуг за плату шляхом застосування насильства чи погрози його застосування, знищення чи пошкодження майна, шантажу або обману (Ст. 303, Кримінальний кодекс України).

Дітей втягують в проституцію не тільки через задоволення таких їх базових потреб, як житло, їжа та одяг, але також пропонуючи дітям кишенькові гроші і товари, які для них були недоступні. За даними Дитячого Фонду ООН (ЮНІСЕФ), близько 2800 дітей в світі кожного дня примушують до заняття проституцією. У проституцію втягнені як дівчата, так і хлопці, причому експерти свідчать про тенденцію до збільшення кількості хлопців, втягнутих до проституції.

Примушування чи втягнення дітей у заняття проституцією караються позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років (Ст. 303, Кримінальний кодекс України).