6.Концепція громадянського виховання сучасної молоді.

Визначимо деякі напрямки молодіжної політики у світі як провідного компонента соціалізаційного процесу. Огляд документів (наприклад «Конвенція про права дитини», «Конценція виховання європейської громадянськості»), які приймає міжнародне співтовариство щодо зазначеного процесу, свідчить про його загострення та кризовий стан, що зумовлює визначення духовних цінностей сучасного суспільства. Формування громадянськості як інтегрованої ціннісної орієнтації стає провідним завданням молодіжного соціалізаційного процесу.

Громадянськість розглядається як ієрархічна структура, до складу якої входять такі різні рівні формування цінностей, як: національний – його завдання є формування громадянина держави; регіональний його завдання є формування громадянина певної регіональної спільноти (наприклад громадянина Європи); глобальний – (загальнолюдський) – громадянина світу.

Розглянемо національний рівень ідеї громадянськості. Наприклад, в умовах українського державотворення провідним завданням національного виховання є формування таких цінностей, як патріотизм, гуманізм, толерантність, совість, честь, любов, дружба, працелюбність, а також цінностей, які пов’язанні з принадлежністю до нараду (спільність мови, способу мислення, географічних умов, релігійних вірувань, традицій, звичаїв, освіти, мистецтва, літератури, тощо).

Для утворення нової європейської громадянськості експерти Ради Європи дійшли висновку, що вона має спільні риси при всіх специфічних особливостях, характерних для кожної з країн. Це стосується трьох провідних складових: знань, цінностей та практичних навичок.

Найбільш важливими значеннями, необхідними для повноцінного життя як в умовах демократичного держави, так і в умовах єдиної Європи, було визнано: функціонування демократії та її інститутів; політичні, юридичні і фінансові аспекти життя держави, регіону; громадянські права, свободи та обовязку у визначенні державних і міжнародних документів; розуміння поняття «демократичне громадянство» в суспільстві, в якому живуть громадяни; європейський (міжнародний) контекст демократичного громадянства.

До спільних важливих цінностей громадянського виховання було віднесено: рівноправність кожного людського життя; повага до себе та інших; свобода; солідарність; етнічна, расова, політична, культурна та релігійна толерантність; взаєморозуміння; культурна та релігійна толерантність; взаєморозуміння; громадянська мужність.

Кожному громадянину Європи необхідні такі навички: розв’язувати конфлікти в неагресивній манері; аргументувати і захищати власну точку зору; інтерпретувати аргументи іншого; розуміти і приймати відмінні погляди; робити вибір, піддавати моральному аналізу альтернативні позиції; нести спільну відповідальність; розвивати конструктивні стосунки з іншими людьми; вміти критично осмислювати, порівнювати позиції та іспити.

Радою культурного співробітництва в межах роботи Ради Європи було створено кодекс виховних цінностей, схвалених як керівництво до дії в умовах мультикультурного суспільства. Складовими кодексу громадянського виховання є такі аспекти: ставлення людини до себе, стосунки з іншими людьми, ставлення до суспільства, довкілля.

Цінність як ставлення до себе характеризується так: ми цінуємо кожну особистість як унікальну сутність, яка є важливою для нас сама по собі і має потенціал духовного, морального, інтелектуального та фізичного розвитку.

Особистість для реалізації цієї цінності повинна: прагнути пізнати власний характер, його сильні та слабкі сторони; розвивати почуття самосвідомості; прагнути зрозуміти сенс життя, своє призначення, замислюватись, як його прожити; прагнути жити згідно із загальноприйнятими моральними нормами; з відповідальністю використовувати свої права і привілеї; набувати знань і мудрості через життя; нести відповідальність за своє життя в рамках своїх можливостей.

Цінність як взаємини з іншими людьми представлена так: ми цінуємо інших людей як таких, а не за те, що вони мають чи можуть зробити для нас; ми цінуємо ці стосунки як такі що мають важливе значення для нашого розвитку та для блага суспільства.

Керуючись цими цінностями цу взаєминах, люди повинні: поважати гідність цих людей; давати зрозуміти іншим, що їх цінують; заслуговувати лояльність, віру, щирість; співпрацювати з іншими, підтримувати їх; поважати довіру, життя приватність, власність інших; намагатись розв’язувати проблеми мирним шляхом.

Цінність як ставлення до суспільства визначається так: ми цінуємо правду, права людини, закон, справедливість колективні зусилля для суспільного блага; особливо ми цінуємо сімю як джерело любові і підтримки для всіх його членів, як основу суспільства, в якому люди турбуються один про одного.

Принципи реалізації зазначеної цінності такі: розуміти свої громадянські обов’язки; бути готовим протистояти цінностям чи дітям що можуть бути шкідливими для окремих осіб чи всього суспільства; підтримувати сім’ю у вихованні дітей і турботі про утриманців; допомагати людям у розумінні закону та його дії; підкорюватись закону та сприяти виконанню його іншими; приймати різноманітність і поважати право інших людей на релігійну і культурну своєрідність; підтримувати людей, які самостійно не можуть вести достойний спосіб життя; сприяти демократії; зробити правду та єдність пріоритетами громадянського життя.

Цінність як ставлення до довкілля уявляється так: ми цінуємо світ природи вмістилище дива і джерело натхнення; ми визнаємо своїм обов’язком збереження довкілля в належному стані для прийдешніх поколінь.

Керуючись цими цінностями, люди повинні: зберігати скрізь, де можливо, збалансованість і різноманіття у природі; відновлювати природне середовище, зруйноване людиною; зберігати де можливо, красу природи; усвідомлювати місце людини в світі.

Окреслимо цінності глобального, планетарного рівня формування громадянства. Паризька конференція у 1974 році прийняла «Рекомендації виховання в дусі міжнародного взаєморозуміння, співробітництва і поваги до прав людини і основних свобод», що стали нормативною, методологічною та практичною базою для всіх подальших програм і проектів ЮНЕСКО в цьому напрямку. Документ чітко визначає принципи і зміст виховання за такими аспектами:

• розуміння та повага до всіх народів, їхніх культур, цивілізацій, цінностей та способу життя; повага до місцевих етнічних культур інших народів;

• усвідомлення зростаючої глобальної (політичної, економічної, культурної, екологічної) взаємозалежності між народами і націями;

• здатність до спілкування з іншими;

• усвідомлення не тільки прав, а й обов’язків, покладених на окремих осіб, соціальні групи і народи по відношенню один до одного;

• розумінні необхідності міжнародної солідарності та співробітництва;

• готовність окремої особи брати участь у вирішенні проблем громади, своєї країни і світу в цілому;

• глобальна перспектива для освіти на всіх рівнях і в усіх формах.

У документі підкреслюється взаємозвязок між вихованням у дусі миру і полі культурним вихованням, які стають підгрунтям ля запобігання різних форм насилля та конфліктів між етнічними, релігійними та іншими групами населення планети. Оскільки великого значення набуває виховання молоді в дусі миру, прав людини і миролюбства, то на Паризькій конференції 1995 року було прийнято декларацію, яка визначає провідні завдання освіти щодо поширення культури миру.

У цьому документі ЮНЕСКО визначає такі напрямки освіти:

• навчання та практичну підготовку вчителів і учнів до взаємодії, урегулювання конфліктів, посередництва;

• встановлення звязків школи з повсякденним життям, заходів із життям міста (села, регіону), що сприятиме залученню до діяльності в галузі культури і розвитку всієї громади.;

• залучення до навчальних планів інформації про громадські рухи за мир та насилля, демократію і справедливий розвиток.

Встановлення взаємозв’язку між місцевими та міжнародними установами з метою сприяння розвитку в учнів почуття лояльності у ставлені до сім’ї, місця проживання, етнічної або культурної групи, своєї країни всього світу;

• поширення почуття спільності з іншими народами і з усім життям планети з метою збереження культурного різноманіття світу та його екології для прийдешніх поколінь;

• систематичне розширення й оновлення навчальних програм з метою забезпечення такого підходу до етнічних, расових та культурних відмінностей між народами, який би підкреслював їхню рівність і унікальний внесок кожного в загальний розвиток та добробут;

• систематичне оновлення методів викладання історії з посиленням акценту на засобах реалізації ненасильницьких соціальних перетворень, визнанні ролі жінки в історії;

• викладання навчальних дисциплін у тісному зв’язку з культурою та життям суспільства. Слід спростовувати поширений міф про те, що війна і будь-яке інше організоване насилля генетично властиві людській природі, а не виникають на соціальному грунті (за З.К.Шнекендорфом).

Зазначений документ став передумовою створення провідних завдань педагогіки ненасилля та її похідної – екологічної освіти і виховання як цінностей, притаманних громадянину світу. До цих завдань належать:

• визнання цінності всього живого, людини та її життя;

• заперечення примусу як способу вирішення політичних, економічних і міжособистісних проблем і конфліктів;

• виховання молоді в дусі миролюбства, поваги до гідності та прав інших людей, бережливого ставлення до природи, всього живого, здатності вирішувати конфлікти без застосування відкритих і потаємних форм примусу;

• формування інтересу до навколишньої природи, культури поведінки в довкіллі;

• надання елементарних знань про екологічні системи живих організмів, формування розуміння єдності і різноманіття природи;

• формування розуміння соціального та природного середовища як системи взаємопов’язаних компонентів.

Однак розуміння соціалізації тільки як здійснення процесу формування й розвитку певних особистісних якостей сучасної молоді та забезпечення її відповідною базою знань, умінь та навичок сьогодні недостатньо.

Завдання дидактичного спрямування:

1. Розробіть низку питань щодо розглянутої теми для обговорення, складіть план бесіди та проведіть її.

2. Сформулюйте дискусійні питання та проведіть дискусію.

Завдання рефлексивного спрямування:

3. Визначте своє відношення (позитивне, негативне, нейтральне) до розглянутих концепцій і аргументуйте кожне з них.

4. Віднайдіть ідеї, які візьмете на озброєння в майбутній професійній діяльності.

Література.

1. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання: Науково-метод. посібник. – К.: ІЗМН, 1998 – 204 с.

2. Живая Этика: Избранное /Сост. М.Б. Ключниковой. – М.: Республика, 1992. – 414 с.

3. Кульневич С.В. Педагогика личности от концепций до технологий: Учеб. – практик. пособие для учителей и классных руководителей, студентов, магистрантов и аспирантов пед. учеб. заведений, слушателей ИПК. – Ростов-н/Д: Творческий цент «Учитель», 2001. – 160с.

4. Маслова Н.В. Ноосферное образование: Монография. – М.: Инст. Холодинамики, 2002 – 339 с.

5. Маслоу А. Самоактуализация: Пер. с англ. //Психология личности: Тексты. – М. 1982. 231 с.

6. Психологический словарь //Под ред. В.П. Зинченко, Б.Г. Мещерякова – 2-е изд. перераб. и доп. – М.: Педагогика-Пресс, 1996. – 440 с.

7. Русский космизм: Антология философской мысли. – М.: Педагогика Пресс, 1993. –368 с.

8. Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи ( модульний курс дистанційного навчання) /А.Й. Капська, О.В. Безпалько, Р.Х. Вайнола; Загальна редакція А.Й. Капської. – К.,2002. – 164 с.

9. Лавриченко Н.М. Педагогіка соціалізації: європейські абриси. – К.: ВіРА ІНСАЙТ, 2000. – 444 с.

10. Міщик Л.І. Соціальна педагогіка. – Запоріжжя, 1999.

11. Сбруєва А.А. Порівняльна педагогіка: Навчальний посібник. – Суми: Редакційно-видавничий відділ СДПУ, 1999. – 300 с.

12. Тангян С.А. Культура и педагогика мира //Педагогика. – 1997. - №6. – С. 3-14.

13. Шнекендорф З.К. Воспитание учащихся в духе культуры мира, взаимопонимания, прав человека //Педагогика. – 1997. - №2. – С.43-50.

14. Результати моніторингового опитування населення України стосовно соціального становища молоді. – К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2000.

15. Про становище молоді в Україні (за підсумками 1999 р.): Щорічна доповідь Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України. – К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2000.