Тема 3. Концепція системно - діяльнісного підходу до підготовки вчителя та модель її реалізації.

Аналіз проблем розвитку освіти України в контексті загальноцивілізаційних змін (за Кременем В.Г.) засвідчує, що сучасний світ характеризується кількома новими тенденціями, а саме: зміна технологій вимагає пріоритетність освітньої діяльності та глобалізація, яка охопила всі сфери суспільного життя і обумовлює розвиток науки, освіти і людини, як основних вимірів прогресу будь-якої країни й основних важилів її подальшого розвитку.

Освіта, добробут і здоров’я людини виступають головними чинниками якості життя, а поліпшення якості освіти й рівного доступу до неї стають головними завданнями політики держав. Однією із характеристик індексу розвитку людського потенціалу, за яким ООН порівнює рівень соціального й економічного розвитку країн, є показник освітньої діяльності. Україна за цим показником належить до країн з високим рівнем освіченості, але за інтегрованою оцінкою людського розвитку посідає лише 70-те місце із 177 країн.

Початок третього тисячоліття відзначається відкритістю новим підходам, ідеям, концепціям, які спрямовані на удосконалення якості освіти та розвитку особистості людини. Аналіз досліджень щодо оновлення цілісної системи освіти та підходів до розвитку її суб’єктів як у світі так і в Україні свідчить про наявність певних тенденцій, характерних для сьогодення, а саме:

• орієнтація на глобалізацію освітньої діяльності та на реформування освіти взагалі і педагогічної зокрема;

• зміна парадигм та моделей освіти (криза класичної моделі та системи освіти);

• впровадження нових інформаційних та педагогічних технологій;

• формування творчої особистості вчителя та його інноваційного типу;

• ріст інтеграційних та диференційних процесів в освітньому просторі;

• маркетизація вищих навчальних закладів, масовість вищої освіти, поширення її доступності для всіх категорій населення.

Під впливом цих тенденцій відбувається централізація держав із децентралізованою системою професійної освіти (США, Англія, Германія та інші) і навпаки – децентралізованих систем освіти в централізовані. Таким чином відшукуються шляхи створення нових систем освіти в міру централізованих для вирішення глобальних проблем і децентралізованих – для регіональних та місцевих. Крім того, в отриманні вищої освіти віддається перевага університетам, причому підприємницького типу, у майбутньому – університетам - технополісам, які мають потужну навчальну, наукову, соціальну, культурну, інформаційну і навіть виробничу інфраструктуру, що забезпечує взаємодію з економікою, наукою і повсякденним життям.

Ключовою фігурою подальшого розвитку та удосконалення освітнього процесу стає учитель, підготовка якою є запорукою майбутніх досягнень і перетворень. Порівняльний аналіз шляхів розвитку педагогічної освіти в умовах Болонского процесу таких країн як США, Великобританія, Росія свідчить про:

• перехід цих країн до багаторівневої підготовки майбутніх учителів, характерною особливістю якої є взаємозв’язок трьох аспектів: змістового, процесуального і особистісного;

• підготовка майбутніх учителів приймає характер неперервної педагогічної освіти, яка здійснюється в педагогічних коледжах, інститутах та університетах, саме яким надається перевага;

• оновлюється зміст педагогічної освіти особливо її психолого-педагогічної складової з широким використанням активних методів навчання, розробляються нові навчальні плани та коректуються програми;

• збільшується термін підготовки майбутніх учителів та тривалість педагогічної практики з 25 тижнів до 32;

• формується гнучка система педагогічної освіти з урахуванням потреб суспільства, тобто відкриваються педагогічні відділення для роботи з обдарованими дітьми та з дітьми з обмеженими функціональними можливостями;

• активізується інтегрована підготовка – вчитель природничих наук, вчитель гуманітарних наук.

Звертаючись до досвіду загальноєвропейського освітнього простору протягом останніх двох десятиріч можна усвідомити провідну ідею щодо підготовки майбутніх учителів як фахівців “спільного європейського дому”. Навколо цієї ідеї створилася відповідна концепція з напрямками на полікультурну, поліетичну та полілінгвістичну Європу. Орієнтація на єдиний освітній простір в Європі народжує також ідею глобальної освіти, сутність якої полягає у цілісності сприйняття світової культури крізь призму національної свідомості.

Кризовий стан, в якому знаходяться освітні системи підготовки майбутніх учителів, свідчить про незначні капіталовкладення держав у створенні її інтелектуального потенціалу. Це явище має певні наслідки, які в тій чи іншій мірі виявляються у більшості країн світу, а саме:

• має місце суперечність між тим, хто бажає отримати якісну підготовку і його можливостями її придбати:

• зміст підготовки не відповідає сучасним вимогам суспільства, оскільки освіта залишається його консервативною ланкою;

• інертність, яка перешкоджає впровадженню новітніх технологій спроможних підвищити ефективність підготовки та блокує генерування і прийом нових знань.

Переборення кризового стану призвело до розробки вітчизняної освітньої концепції, яка спрямована на фундаменталізацію підготовки майбутнього вчителя, на її випереджальний, гуманітарний і гуманістичний характер, на впровадження заходів, що сприяють доступності підготовки, багатоваріативності, багатоступеневості, інноваційності, безперервності тощо.

В контексті загальновизнаних проблем підготовки майбутнього вчителя в світі та в Україні виникає потреба у розгляді її стратегічних орієнтирів. Одним із головних принципів підготовки виступає формування професіоналізму майбутніх фахівців.

Розглянемо як у вітчизняному контексті трактується сутність професіоналізму особистості взагалі та педагогічного професіоналізму зокрема. В першому випадку сутність професіоналізму полягає у:

• розвитку її професійної культури і самосвідомості;

• методології професійного мислення і сформованої на її основі моделі ефективних практичних дій;

• орієнтації на розвиток творчої індивідуальності спеціаліста, на формування у нього не тільки мотивів творчої діяльності і, перш за все, його адекватної "Я-концепції", а й на розвиток інтелектуально-логічних, евристичних здібностей, пошуково-перетворюючого стилю мислення;

• формуванні готовності майбутніх вчителів до особистісно професійного саморозуміння і саморозвитку на основі ідеї посилення інтернальності психолого-педагогічної підготовки, яка створює умови для виникнення потреб і можливостей будування індивідуально-орієнтованих стратегій майбутньої діяльності.

Сутність педагогічного професіоналізму не є простим зведенням до набору тільки професійних якостей особистості. Тобто його змістовий компонент, передбачає:

- наявність професійно значущих якостей та особливостей особистості;

- набір інтелектуальних засобів, які розраховані на розвиток кмітливості, професійної спрямованості сприйняття, пам'яті, мислення, уявлення, проявів та посилення творчих здібностей школярів;

- моральних засобів, які включають любов до дітей, віру в їх можливості і здібності, педагогічну справедливість, вимогливість, повагу до вихованців і являють собою основу професійної етики;

- духовних засобів, тобто прагнення до правди, істини в знаннях та праці, красоти, що являють собою основу загальної і педагогічної культури сучасного вчителя.

Показником педагогічного професіоналізму розглядається комплексна характеристика, що являє собою морально-психологічну готовність студентів до роботи в школі, склад її такий:

мотиваційний компонент (професійні установки, інтереси, бажання займатись педагогічною роботою);

морально-орієнтований компонент (професійний обов'язок, відповідальність, любов до дітей, педагогічний такт, педагогічна вимогливість, товариськість, віра в можливості і здібності дитини та інш.);

пізнавально-операційний компонент ( професійна спрямованість пам'яті, уваги, мислення, уявлення, творчі здібності і засоби, які забезпечують інтелектуальний розвиток школярів);

емоційно-вольовий компонент (емоційне сприйняття, професійний оптимізм, ініціативність, наполегливість у вирішенні навчально-виховних завдань, самовладання, здібність керувати своїм настроєм і настроєм інших);

психофізіологічний компонент (професійна діловитість, працездатність, наполегливість в ділі, доведення до кінця початої справи, рішення педагогічних завдань; активність і саморегуляція, урівноваженість і витримка, рухливий темп роботи);

оціночний компонент (самооцінка своєї професійної підготовки і відповідність процесу вирішення професійних задач оптимальним педагогічним зразкам).

В якості ще одного провідного принципу сучасної підготовки виступає мобільність вчителя як ключової фігури в будівництві єдиного освітнього простору.

У контексті європейського підходу обґрунтована концепція мобільності вчителя-європейця, основними положеннями якої є його відкритість до світу, повага до культур різних народів, спрямованість на діалог з іншими культурами, здатність до змін, до сприйняття нового, до системного мислення, до розуміння взаємозв’язків і взаємозалежностей в суспільному розвитку.

Розробники вітчизняної концепції підготовки передбачають мобільність сучасного навчально-виховного процесу вузу, орієнтованого на формування освіченої, гармонійно розвиненої особистості, здатної до постійного оновлення знань, високої професійної компетентності та мобільності, швидкої адаптації до змін у розвитку в соціально-культурній сфері, галузях техніки, сучасних технологіях, системах управління та організації праці вчителів і працівників дошкільних установ в умовах ринкової економіки.

Як показує досвід, від майбутнього фахівця сьогодні вимагається висока професійна майстерність, але вона повинна поєднуватись з широтою знань і вміннями швидко опановувати нові галузі. Це породжує проблеми інтенсифікації навчально-виховного процесу та необхідність створення ефективних технологій навчання.

Останнім часом з’явився ще один напрямок підготовки, пов’язаний з проблемою реалізації нової парадигми вищої освіти в Україні, представники якого розглядають ( А.Ф.Павленко, С.В.Стешенко ) ідею зростання духовного та інтелектуального потенціалу кожного студента, всебічного розвитку його особистості шляхом втілення гуманістичного типу мислення в усі ланки освітньої діяльності. Це означає поступову зміну причинно-наслідкового, жорстко детермінованого принципу пізнання дійсності в межах кожної дисципліни на сучасні методологічні підходи.

Нарешті, ще одним вагомим загальновизнаним принципом підготовки вчителя у світі виступає інноваційність, головними ознаками якої є впровадження нових технологій навчання, в тому числі інформаційних.

Європейські вчені вважають, що інноваційний підхід до підготовки вчителя передбачає: створення для нього можливостей займати активну позицію в навчальному процесі; стимулювання пошукової та творчої діяльності; розвиток критичного мислення та набуття власного професійного досвіду.

Для більш повного розуміння завдань та напрямів, пов'язаних з пошуком і розробкою нової вітчизняної парадигми педагогічної освіти, українські вчені звертаються до позицій нового світобачення, заснованих на ідеях системності, цілісності, взаємозв'язку хаосу та порядку. Ці позиції розкриті в дослідженні парадигми нестабільності. Оскільки з нових позицій світ є самоорганізований, відкритий, такий, що постійно змінюється, безперервно виникає, що веде до ускладнення самореалізації особистості і породжує її невпевненість, то автори дослідження пропонують певних змін у світоглядних засадах вітчизняної педагогіки.

А саме: 1) вона повинна базуватися на уявленні про багатовимірність суспільства і, відповідно, людської сутності; 2) одним із засадових принципів освіти має бути дотримання світоглядного та культурного самовизначення людини. Тобто в особистісному ракурсі сучасна педагогіка повинна враховувати зміни стереотипів поведінки і образи мислення, а моделлю особистості в парадигмі нестабільності має бути "інноваційна людина", що знаходиться у стані пошуку. Провідною умовою навчання має стати формування в людині дослідницької позиції, а винахідливість архітипом життєдіяльності.

Вивчаючи особливості змісту вищої педагогічної освіти слід звернути увагу на зміни, які відбуваються у підготовці майбутніх вчителів з боку їх індивідуального професійного розвитку, тобто професійна підготовка вчителя повинна бути особистісно зорієнтованою. В ході підготовки і в її результаті у майбутнього вчителя повинна формуватись готовність до науково - обґрунтованого розуміння особистісних та професійних якостей, внаслідок чого він зможе будувати свою "Я-концепцію", виробляти стратегію професійної діяльності.

Відповідно до результатів здійсненого дослідження групою науковців Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського під керівництвом академіка Чебикіна О.Я. зроблено висновок, що системно - діяльнісний підхід до підготовки вчителя передбачає:

створення умов, які дозволяють майбутньому вчителеві займати активну позицію в навчальному процесі;

стимулювання його пошукової та творчої діяльності;

розвиток критичного мислення та набуття власного професійного досвіду.

У зв’язку з цим, підсумовуючи проведений аналіз ідей, підходів, концепцій різних наукових шкіл та напрямків, встановлено, що характерними рисами вчителя мають бути:

наявність концептуального педагогічного мислення, яке відрізняється від раціонально - прагматичного тим, що спрямоване на глибоке розуміння смислу закладених ідей, проникнення в сутність запропонованих принципів реалізації наукових задумів;

творча активність, яка на відміну від активного виконання запропонованого зразку дій передбачає відтворення власних смислів та цінностей своєї діяльності;

потреба в рефлексії та осмисленні власного педагогічного досвіду; пошук особистісного смислу освіти через пізнання самого себе.

Для забезпечення розглянутих аспектів підготовки майбутнього вчителя, нами розроблено відповідну концепцію.

Перше концептуальне положення.

Характерною особливістю парадигми системно-діяльнісного підходу до підготовки майбутніх вчителів є її поліфункціональність, яка базується на урахуванні ієрархії державних, професійних та оперативних цілей, сутність яких полягає в оновленні як професійної освіти, так і в оновленні цілісного навчально-виховного процесу вищого навчального закладу шляхом його удосконалення, тобто модернізації, модифікації, раціоналізації.

В основу поліфункціональної парадигми покладені загальні цілі світоглядного, методологічного та ціннісного характеру, які є підґрунтям реформування вищої педагогічної освіти, а саме: випереджаючий характер педагогічної системи освіти та її фундаменталізація, гуманітаризація, гуманізація, інформатизація, інноватизація.

Випереджаючий характер педагогічної системи освіти передбачає спрямованість на розв'язання проблем майбутньої постіндустріальної цивілізації, на конструювання програм підготовки з урахуванням їх випереджаючого характеру стосовно суспільного життя; інтеграцію педагогічної освіти у міжнародний освітній простір.

Друге концептуальне положення.

Досягнення цілей світоглядного, методологічного та ціннісного характеру, покладених в основу нової поліфункщональної парадигми підготовки майбутніх вчителів забезпечується з одного боку суб'єктами педагогічного процесу (викладачами і студентами), характер взаємодії яких спрямований на співпрацю, співтворчість, діалогічність, варіативність, гнучкість, мобільність, з іншого - такими функціями: навчальною, виховною, психосоціальною, технологічною, креативною, адаптивною, тестуючою.

Третє концептуальне положення.

Для забезпечення реалізації зазначених функцій підготовки майбутніх учителів необхідне виконання стратегічних завдань, покладених в основу нової поліфункціональної парадигми.

1. Здійснення змістовно-структурного, технологічного та організаційно-дидактичного обґрунтування процесу підготовки майбутніх вчителів в умовах кредитно-модульної системи навчання.

2. Здійснення інтеграції навчальних дисциплін, використовуючи модульний принцип побудови.

2. Наповнення змісту нових інтегрованих курсів ідеями відродження національної системи виховання, культурного, історичного, духовного, педагогічного досвіду як українського народу, так і народів світу

Четверте концептуальне положення.

Для розв'язання поставлених завдань слід використати сукупність методів дослідження: теоретичного аналізу, моделювання, наукового спостереження, педагогічного експерименту, тестування, засобів математичної статистики тощо.

П'яте концептуальне положення

Згідно з принципами системного підходу здійснити запровадження системи кредитно - модульного навчання, яка сприятиме оновленню цілісного навчально-виховного процесу ВНЗу з метою забезпечення підготовки майбутніх вчителів з боку їх адаптації до змін у розвитку соціально-культурної, освітньої, духовної, педагогічної та професійної сфери.

Шосте концептуальне положення.

Модель підготовки майбутнього вчителя як прикінцевий результат реалізується в системі кредитно-модульного навчання і забезпечує формування особистості, здатної до самоосвіти, саморозвитку, до активної культивації своєї індивідуальності, творчого потенціалу, інноваційної діяльності, професійної майстерності.

Модель забезпечує комплексне вирішення проблем особистісно-зорієнтованої та практико зорієнтованої професійно-педагогічної підготовки за схемою: оновлення цілей підготовки, її змісту, структури, технологій, організації та управління.

Розробка моделі професійної підготовки вчителя передбачає конструювання системи, що забезпечує вирішення проблем, пов'язаних з проектуванням ЇЇ можливостей, з феноменом випередженого відтворення об'єктивного ходу подій, реалізованого завдяки постановки цілей, з прогнозуванням, орієнтованим на фахову підготовку вчителя в умовах сучасних вимог та з моделюванням об'єкту, що відображає всі значущі аспекти майбутньої діяльності

Зазначена модель фахової підготовки майбутніх учителів відтворює системно - діяльнісний підхід, до складу якої увійшли такі компоненти:

концептуальний - методологічні положення щодо процесу підготовки;

змістовно-структурний - теоретичне обґрунтування цього процесу;

технологічний - обґрунтування технологій фахової підготовки;

організаційно-дидактичний - модель модульного дидактичного процесу.^.