13.Реакції морфіну,кодеїну,героїну.Загальноалкалоїдні реакції на морфін та кодеїн і реакції повязані з функціональними групами цих алкалоїдів.Визначення опіатів методом тонкошарової хроматографії.

Формула

C17H19NO3

Морфін є найважливішим опійним алкалоїдом (алкалоїд опійного маку), в опії його міститься 3-20%. Має пентациклічну будову і структурну подібність з деякими іншими природними і синтетичними опіоїдами (зокрема, кодеїном, налбуфіном і налтрексоном). У молекулі дві гідроксильні групи – фенольного і спирт ового характеру, які і зумовлюють його хімічні властивості. Основа морфіну погано розчиняється у воді і порівняно добре в органічних розчинниках, якими він екстрагується з лужних водних розчинів (рН=8,6-10,2).

Дія на організм. Має сильну болезаспокійливу, виражену снодійну та ейфоричну дію. Гальмує умовні рефлекси і підсилює дію наркотичних снодіючих і місцево анестезуючих засобів. Збуджує блювотний центр і знижує збудливість дихального і кашлевого центрів, гальмує рухову і секреторну активність шлунково-кишкового тракту. Знижує основний обмін. Гідрохлорид морфіну використовують у медицині як знеболюючий засіб. Тривале застосування приводить до наркоманії (морфінізму).

Кодеїн - найпоширеніший опійний алкалоїд. Це продукт метилювання морфіну.

Формула

C18H21NO3

Кодеїн - наркотичний анальгетик і противокашльовий засіб. Він менш токсичний і в меншому ступені викликає звикання, чим морфін.

Героїн (діацетилморфін, діаморфін) — сильнодіючий синтетичний наркотик, похідна морфіну, знеболюючий засіб, пригнічує центральну нервову систему. Білий (або з домішками — світлий сірувато-коричневий) порошок у вигляді дрібних кристаликів з неприємним запахом. Переважно гіркий на смак.

Молекулярна формула

C21H23NO5

31. Емісійна спектроскопія. Теоретичні основи емісійної спектроскопії. Спектральні методи. Якісний і кількісний спектральний аналіз

Спектроскопія – розділи фізики та аналітичної хімії, присвячені вивченню спектрів взаємодії випромінювання (в тому числі, електромагнітного випромінювання, акустичних хвиль та ін.) з речовиною.

Залежно від фізичної природи процесу взаємодії випромінювання з речовиною методи атомної спектроскопії електромагнітного випромінювання (як оптичного, так і рентгенівського діапазону) ділять на емісійні і абсорбційні.

Емісійні методи – засновані на вимірюванні інтенсивності світла, яке випромінює речовина (флюорометрія, емісійний спектральний аналіз, полум’яна фотометрія).

У оптичних емісійних методах для отримання спектру випускання необхідний попередній перехід атомів в збуджений стан. Для цієї мети слугують пристрої, які називають джерелами збудження – джерела високої температури (для оптичних методів), або потоки високоенергетичних частинок (для рентгенівських методів), електромагнітне випромінювання.

Емісійні оптичні методи, в яких збудження атомів відбувається під дією високої температури, називають методами атомно-емісійної спектроскопії (АЕС). В цих методах атомізатор і джерело збудження – один і той же пристрій, що суміщає обидві функції. Якщо джерелом збудження служить електромагнітне випромінювання, методи називають флуоресцентними – атомно-флуоресцентна спектроскопія (АФС), рентгено-флуоресцентний аналіз (РФА).

Метод атомно-емісійної спектроскопії (АЕС) базується на термічному збудженні вільних атомів або одноатомних іонів і реєстрації оптичного спектру випуску збуджених атомів. При цьому інтенсивність випромінювання прямо пропорційна числу збуджених частинок. Оскільки збудження атомів має термічну природу, збуджені і незбуджені атоми знаходяться між собою в термодинамічній рівновазі, стан якої описується законом розподілу Больцмана.

Отже, інтенсивність емісійної спектральної лінії може бути використана як аналітичний сигнал для визначення концентрації елементу. Коефіцієнт в рівнянні є суто емпіричною величиною, залежною від умов процесу. Тому в АЕС вирішальне значення має правильний вибір умов атомізації і вимірювання аналітичного сигналу, включаючи градуювання за зразками порівняння.

У реальних умовах метод атомно-емісійного аналізу простий, а залежність між інтенсивністю і концентрацією, виражена співвідношенням, часто порушується через різноманітні побічні ефекти як оптичної, так і фізико-хімічної природи.

Спектральні методи аналізу - це методи, засновані на визначенні хімічного складу і будови речовин з їх спектру. Спектром речовини називають упорядковане по довжинах хвиль електромагнітне випромінювання, що випускається, що поглинається, розсіюється або переломлюється речовиною.

Розрізнюють атомний і молекулярний, а також якісний і кількісний спектральний аналіз. Атомний спектральний аналіз здійснюють за оптичними і рентгенівськими (пулюєвими) спектрами. Для молекулярного спектрального аналізу використовують молекулярні спектри поглинання в інфрачервоній, видимій та ультрафіолетовій областях спектру. Серед методів спектрального аналізу – атомно-абсорбційний аналіз, атомно-флуоресцентний аналіз, лазерний спектральний аналіз, метод рентгенівської (пулюєвої) флуоресценції, атомний емісійний та інші.

Основою якісного спектрального аналізу є властивість кожного хімічного елемента випромінювати характерний лінійчатий спектр. Отже, якісний аналіз полягає у відшукуванні ліній визначуваного елемента в спектрі проби. Належність ліній даному елементу встановлюється по довжині хвилі та інтенсивності лінії. Однак, загальне число ліній в спектрі багатьох елементів дуже велике: наприклад, спектр торію нараховує більше 2500 ліній, а спектр урану – більше 5000. Немає необхідності, звичайно, визначати довжини хвиль всіх спектральних ліній в спектрі проби. Для цього достатньо лише встановити наявність або відсутність в спектрі так званих аналітичних або останніх ліній.

В практиці кількісного спектрального аналізу зазвичай використовують інтенсивність не окремої лінії, а відношення інтенсивності двох спектральних ліній, які належать різним елементам. Таким чином, в якості властивості, зв’язаної з концентрацією елемента, використовується відношення інтенсивності лінії визначуваного елемента до інтенсивності лінії іншого елемента в тому ж спектрі.

Використовують для кількісного спектрального аналізу рівняння Ломакіна, яке свідчить про те, що відношення інтенсивностей також є пропорційне концентрації елемента в пробі. Це головне рівняння методів кількісного спектрального аналізу. Методи відрізняються тільки способом оцінки відносної інтенсивності.