19.Точність слововживання як ознака мови науки.

Точність мови - комунікативне якість мови, що складається у відповідності її смислової сторони відображеної реальності і комунікативному задумом мовця. Точність мовлення залежить від правильності слововживання, вміння вибирати необхідний синонім, обліку багатозначності й омонімії, правильного поєднання слів. Точність як ознака культури мовлення визначається умінням чітко і ясно мислити, знанням предмету мови і законів російської мови. Точність мови найчастіше пов'язується з точністю слововживання, правильним використанням багатозначних слів, синонімів, антонімів, омонімів.

Точність слововживання.

Найперше розглянемо, які основні значення в мові мають слова. До цих значень належать:

— семантичне пряме (фіксують у тлумачних словниках у максимально можливому обсязі; часто слова мають по декілька таких значень; їх називають полісемічними);

— семантичне переносне (частково фіксують у словниках; використовують у тропах; див. нижче);

— граматичне (визначається значенням морфем слова, морфологічною формою в реченні, синтаксичною роллю в реченні, синтаксичними валентностями тощо);

— стилістичне (вказує на належність слова до певних стилів; див. про них розділ 13.8);

— емоційне (визначається значенням на шкалі, що його має слово в переважної більшості носіїв мови; шкала повинна мати значення від негативних до нейтральних і аж до позитивних, наприклад від –3 до +3, від –5 до +5 тощо);

— ідеографічне, в тому числі асоціативне (по-перше, визначається місцем слова в ієрархічному слованику мови, а, по-друге, його зв’язками — родовидовими, причиново-наслідковими, асоціативними тощо).

20.Стійкі словосполучення фахової мови.

Стійке словосполучення - це сполучення кількох повнозначних слів, які передають одне лексичне значення, воно дорівнює значенню окремого повнозначного слова. Наприклад, клювати носом = дрімати Стійкі словосполучення бувають термінологічні, офіційно-ділові та фразеологічні.

Термінологічні стійкі словосполучення (складені найменування) - це назви певних наукових понять.

Офіційно-ділові стійкі словосполучення використовуються в різних ділових ситуаціях: порядок денний, згідно з наказом, брати до уваги, внести пропозицію, доводити до відома, матеріальна відповідальність, вжити термінових заходів, без сплати мита, позаштатний працівник, чергова відпустка, місце проживання.

Фразеологічні стійкі словосполучення (фразеологізми) є загальновживаними одиницями, що образно передають єдине поняття та супроводжуються, як правило, певним емоційним забарвленням: накивати п'ятами (втекти), ще й на світ не зоріло (рано), бити чолом (кланятися).

21.Види і форми спілкування.

Багатоманітність функцій спілкування, беззаперечно, породжує значну кількість його видів. Враховуючи багатоаспектний характер спілкування, класифікувати його види можна за такими ознаками:

1. За участю чи неучастю мовних засобів, вербальне (словесне) і невербальне (міміка, жести, постава тощо), комбіноване.

2. За формою представлення мовних засобів: усне, письмове, друковане.

3. За темою: політичне, наукове, релігійне, філософське, навчально-педагогічне, виховне, побутове.

4. За метою: ділове і розважальне.

5. За кількістю учасників: внутрішнє (комунікант спілкується сам із собою), міжособистісне (спілкуються двоє), групове (3-5 учасників), публічне (20 і більше), масове (спрямоване не на певного індивіда, а на великі маси людей і найчастіше здійснюється за допомоги засобів масової комунікації).

6. За характером: опосередковане і безпосереднє, діалогічне, монологічне і полілогічне.

7. За мірою офіційності: офіційне (рольове) передбачає стосунки, що опосередковуються соціальними професійними ролями (начальник — підлеглий, викладач — студент, колега — колега) і неофіційне (приватне) (спілкування друзів, приятелів тощо).

8. За тривалістю: постійне (у колективі, у сім’ї), періодичне (кількаразові зустрічі), короткотривале (у транспорті, у черзі), довготривале (із друзями).

9. За свободою вибору партнера: ініціативне спілкування (співрозмовники мають змогу вибирати своїх партнерів, уникати спілкування з неприємними людьми) і вимушене спілкування (особа спілкується незалежно від своїх бажань) — розмова з керівником.

10. За соціальними чинниками: особистісно зорієнтоване (встановлення особистісних стосунків, насамперед товариських) і соціально зорієнтоване (встановлення статусних, рольових стосунків — лікар — пацієнт).

11. За результативністю спільної взаємодії та досягнутим ефектом: необхідне (міжособистісні контакти, без яких спільна діяльність практично неможлива); бажане (міжособистісні контакти, що сприяють успішному вирішенню професійних, виробничих проблем); нейтральнне (міжособистісні контакти не заважають, але й не сприяють розв’язанню проблеми); небажане (міжособистісні контакти, які заважають досягненню мети спільної взаємодії).

12. За додержанням норм — нормативне (відповідно до літературних норм); ненормативне (порушуючи нормативні норми); етикетне і нестикстнс. За різними ознаками класифікують науковці й форми спілкування. Ми скористаємося тією класифікацією, в основу якої покладено організаційний аспект професійної взаємодії. Згідно з цією класифікацією виокремлюють такі форми спілкування: ^ індивідуальні й групові бесіди;