Тема 4. Аналітико-синтетична діяльність головного мозку.

У процесі життєдіяльності здійснюється постійно як аналіз, так і синтез подразників зовнішнього і внутрішнього середовища організму.

Усі без винятку подразники як прості, так і складні володіють універсальною біологічною дією: сильні подразники викликають оборонну поведінку, а помірні за силою - орієнтувальний рефлекс, поява якого залежить тільки від ступеня новизни, а не від модальності або параметрів стимулу. У цьому полягає біологічний зміст орієнтувального рефлексу, оскільки мозок виокремлює невідомий сигнал з усіх раніше відомих. Орієнтувальний рефлекс являє собою елементарну і початкову форму аналізу впливів зовнішнього середовища.

Виявлення біологічної значимості нового подразника відбувається тільки при його повторному впливі. І, якщо з ним щось зв'язане або за ним що-небудь слідує, він стає біологічно значимим сигналом, а якщо новий сигнал не супроводжується ніякими наслідками, те орієнтувальний рефлекс згасає, стає біологічно індиферентним за даних обставин. У цьому випадку також біологічна значимість подразника оцінюється в межах одного каналу сприйняття і відбувається елементарний аналіз зовнішнього середовища.

Отже, найпростіша аналітико-синтетична діяльність мозку починається вже в рецепторах кожного з аналізаторів, що спеціалізувалися в процесі еволюції виділяти визначений вид подразнень, які діють на організм, і трансформувати їх у нервові імпульси, що потім направляються через підкіркові структури в первинні проекційні поля кори.

Наступний рівень аналізу і синтезу відбувається в специфічній і неспецифічній підкірковій структурах (при участі кори). Про це свідчить можливість вироблення в декортикованих тварин умовних рефлексів на прості подразники, а також збереження вегетативних компонентів умовнорефлекторної реакції після декортикації.

В даний час невідомо, чи відбувається в структурах неспецифічної системи аналітико-синтетична діяльність такого ж типу, як у класичних аналізаторних ланках. Вважається, що основна її функціональна роль - це залучення різних мозкових структур у біологічний аналіз подразників і забезпечення зовнішніх поведінкових реакцій, активація центральної нервової системи й ефективних виходів, з чим також зв'язане встановлення відповідного емоційного фону, гормональної активності і т.д. (Ю. Г. Кратин).

Самі складні форми аналізу і синтезу здійснюються нейронами кори великих півкуль головного мозку (у ссавців) або філогенетично найбільш молодими ділянками центральної нервової системи (в інших хребетних тварин). Наприклад, у птахів таким вищим інтегративним органом є стріарний комплекс.

Таким чином, оцінка подразників за фізико-хімічними показниками починається зі сприйняття зовнішніх впливів спеціалізованими рецепторами і генерації нервових імпульсів у рецепторних клітинах, а продовжується аналіз у ряді підкіркових структур і закінчується в специфічному проекційному полі кори великих півкуль. Весь цей релейний ланцюг І. П. Павлов назвав аналізатором - апаратом виміру параметрів зовнішніх впливів визначеної модальності (звуку, світла, запаху і т.д. ).

У процесі сприйняття тварини і люди змушені постійно зменшувати надмірність інформації, що надходить, відбираючи стійкі, істотні ознаки подразників. Отже, життя тварин (і людини) супроводжується постійною аналітико-синтетичною діяльністю, що удосконалюється в процесі онто- і філогенетичного розвитку нервової системи.

Процес пізнання матеріального світу починається з відчуттів, що представляють собою відображення окремих властивостей предметів і явищ зовнішнього середовища, які діють на різні аналізатори. У сприйнятті окремі відчуття з'являються у вигляді цілісного конкретного образу.

Відчуття і сприйняття виникають при безпосередньому впливі на аналізаторні системи, а конкретно-чуттєві узагальнені образи, що виникають у людини при думці про предмет, називаються уявленнями. Отже, уявлення є першою елементарною формою чуттєвої абстракції.

В процесі мислення як узагальнюючої форми пізнання образи і уявлення піддаються класифікації і вступають у логічні зв'язки, в результаті чого утворюються поняття, що відображають суттєве, загальне у взаємозв'язках предметів і явищ (Л. А. Фирсов і ін., 1979).

Головною рисою кожного спеціалізованого аналізатора є досить стандартна сталість його настроювання при заданих умовах сприйняття. Цим і забезпечується об'єктивність відображення в нервових процесах факторів зовнішнього середовища.

Отже, спеціалізований аналізатор є органом їхньої об'єктивної оцінки й обробки.

Чим же визначається суб'єктивність відображення дійсності? Суб'єктивна оцінка подразників - це не що інше як визначення їхньої корисності, шкідливості або байдужності в даних умовах для організму, тобто оцінка їх за біологічним, а для людини і за соціальним значенням. В основі суб'єктивної оцінки подразників лежить зіставлення результатів роботи двох або декількох аналізаторів із внутрішніми потребами організму і попереднім досвідом, накопиченим у пам'яті. Оскільки досвід кожного індивідуума, як і його потреби, а тим більше комбінації цих двох факторів, відрізняються від досвіду і потреб іншої особи, то цим, власне, і закладається початок суб'єктивному внутрішньому світові.

Чим багатшим стає індивідуальний досвід, тим більш різноманітним може стати суб'єктивне сприйняття. Разом з тим цей вид аналізу подразників поряд із суб'єктивною має й об'єктивну сторону, тому що першоджерелом потреб і індивідуального досвіду є все той же об'єктивний матеріальний світ, сутність і внутрішні закономірності руху якого не залежать від суб'єктивного сприйняття (Ю. Г. Кратин, 1975).