3.Гальмування умовних рефлексів.

Зовнішнє гальмування у людини, як і у тварин, виявляється в негативній індукції, що виникає під час дії сторонніх подразників, що приводить до повного або часткового пригнічення умовнорефлекторної реакції, але не завжди і не у всіх людей. Чим старша людина, тим рідше виявляється у нього зовнішнє гальмування при дії сторонніх подразників, тим менша інтенсивність гальмівного процесу.

Після припинення дії зовнішнього гальма часто спостерігається послідовне гальмування, тривалість якого тим менша чим старша людина. Послідовне гальмування часто зміняється позитивною індукцією (А. З. Дмітрієв) .

Як і у тварин, у людини зовнішнє гальмування залежить від сили стороннього подразника і міцності тимчасового зв'язку. Наприклад, довільне гальмування умовного рухового рефлексу легко здійснюється у людини лише на певній стадії його формування. Зміцнений умовний рефлекс, що перетворився на автоматизований акт, значною мірою звільняється від різних гальмівних впливів, особливо витікаючих з другої сигнальної системи. Тому довільне гальмування (наприклад, команда: «Затримати рух!», передуюча подачі умовного сигналу) у переважаючого числа випробовуваних не виявляється, а у інших виявляється насилу (3. І. Коларова-Бирюкова, 1969).

Стомлення нервових клітин сприяє розвитку позамежного гальмування, тому в повсякденному житті людини таке гальмування зустрічається досить часто. Окрім різноманітних випадків виникнення короткочасних періодів позамежного гальмування у зв'язку з епізодичними зниженнями працездатності в процесі трудової діяльності, в кінці дня також поступово розвивається позамежне гальмування, обумовлене загальним зниженням працездатності і стомленням в результаті трудової діяльності людини. Це позамежне гальмування викликає певні зміни вищої нервової діяльності, які поєднуються з іншими змінами в організмі і створюють загальну картину стомлення (А. З. Дмітрієв, 1974).

У людини розрізняють чотири види внутрішнього гальмування: згасаюче, запізнювальне, диференційоване і умовне. Основні закономірності утворення і протікання різних видів внутрішнього гальмування у людини такі ж, як і у тварин. Проте існують деякі особливості розвитку гальмівного процесу у людини, обумовлені наявністю у неї другої сигнальної системи, роль якої з віком збільшується. Завдяки активній участі цієї системи може істотним чином змінитися хід розвитку внутрішнього гальмування.

Розвиток згасаючого гальмування у людини відбувається в дві стадії. На початку згасання у багатьох дітей, особливо молодшого віку, спостерігається незначне підвищення збудливості (перша стадія). Цей період триває недовго і після 2—3 непідкріплень умовного сигналу починає розвиватися гальмівний процес (друга стадія). Проте згасаюче гальмування, наприклад оборонної реакції, розвивається не у всіх випробовуваних. За даними 3. І. Коларової-Бирюкової (1959), умовний рефлекс відсмикування стопи при відміні электрошкірного підкріплення повністю не згаснув у 64,6% випробовуваних, хоча у більшості з них виявилася певна тенденція до зниження величини умовнорефлекторної реакції. Згасання умовного оборонного рефлексу у решти випробовуваних (35,4%) відбувалося в межах 30... 60 застосувань непідкріплюваного умовного сигналу.

Д руга сигнальна система може активно впливати на розвиток згасаючого гальмування. Так, при простій відміні мовного підкріплення згасання рефлексу відбувається повільніше і важче. Але якщо при цьому експериментатор дію умовного подразника супроводжує відповідною інструкцією (наприклад, «тепер не натискуй на кнопку!»), то у більшості випробовуваних було достатньо одного застосування подразника для згасання умовнорефлекторної реакції.

Мал.3. Виникнення умовного гальмування у дитини:

1-руховий рефлекс; 2- секреторний рефлекс; 3- умовне гальмо (світло); 4-умовний подразник (метроном); 5- час (с).

Розвиток умовного гальмування у людини часто також проходить в дві стадії. Спочатку на додатковий агент утворюється умовний рефлекс II порядку, тобто після декількох поєднань гальмівної комбінації додатковий агент сам починає викликати умовнорефлекторну реакцію, що свідчить про підвищення збудливості нервових клітин. У деяких дітей неможливо утворити умовне гальмо. Але у більшості випробовуваних ця фаза підвищеної збудливості буває короткочасною, після чого починає розвиватися умовне гальмування (мал. 3).

Диференціювальне гальмування, особливо у дорослих людей, розвивається дуже швидко, що обумовлене активною участю другої сигнальної системи, яка з певного віку починає грати ведучу роль в процесі диференціювання подразників. Так, дуже часто при виробленні диференціювання випробовувані в словесному звіті чітко розрізняють сигнальне значення позитивного і гальмівного подразників, хоча обидва вони ще продовжують викликати однакову умовнорефлекторну реакцію. Отже, диференціювання перш за все утворюється в другій сигнальній системі (А. З. Дмітрієв, 1974).

Здатність до утворення диференціювань збільшується з віком. Наприклад, діти 5...6 років розрізняють тільки деякі основні кольори спектру, а змішані кольори або відтінки кольорів розрізняються ними дуже важко або зовсім не розрізняються. Розрізнення відтінків певного кольору з'являється у віці 11...14 років. Відсутність розрізнення відтінків кольорів у дітей часто маскується утворенням великої кількості простих умовних рефлексів на конкретні кольорові предмети (олівці, фарби, картинки і т. п.). З віком також підвищується здатність до диференціювання звукових подразників по тону.

Найбільш важким для людини видом внутрішнього гальмування є запізнювальне. У дітей дошкільного віку запізнювальне гальмування практично не утворюється, а у дітей 10...12 років утворення цього виду гальмування відбувається насилу і воно є нестійким.

Модуль 2. Фізіологія ВНД.