Ііі Імунна система

Система органів та тканин, які здійснюють захисні реакції організму проти порушення сталості його внутрішнього середовища, називається імунна система.

Органом імунітету є лімфоїдна тканина. Загальна маса лімфоїдної тканини у людини становить 1,5 – 2 кг. Органи імунної систем поділяють на 2 групи:

1 Центральні органи – червоний кістковий мозок, загрудинна залоза (тимус).

2 Периферійні органи – селезінка, апендикс, лімфатичні вузли.

Окрім забезпечення несприйнятливості організму до інфекційних хвороб, імунітет також несе функцію забезпечення стабільності антигенної структури організму та захист його від власних клітин, що змінюються внаслідок мутацій. Клітини, які здатні специфічно розпізнавати антиген та відповідати на нього імунною реакцією, називають імунокомпетентними. До них відносяться Т- та В-лімфоцити.Здатність виробляти імуноглобуліни притаманна лімфоідній тканині.

IV Антиген, антитіло, їх характеристика

Антигени – генетично чужорідні білкові речовини, які при введенні до організму викликають утворення специфічних антитіл.

Антигени-це речовини білкової природи, мікроби та їх токсини, клітини тварин, рослин, чужорідні сироватки тощо.

Властивість антигенів.

Антигеність (імуногеність) – здатність викликати в організмі вироблення антитіл. Антигенність притаманна лише білкам та білковій частині антигену. Однак, антиген зберігає чужорідність лише при парентеральному введенні до організму. На антигенність впливає величина молекули, складність її будови, хімічна структура, розчиність.

Специфічність - здатність антигенів взаємодіяти лише з тими антитілами, які вироблені у відповідь на введення даного антигену.

Специфічність визначається детермінантною групою – це невелика ділянка молекули. Кількість їх різна від 5 до 35. До кожної групи може приєднуватися 1 антитіло. За хімічним складом це вуглеводи, пептиди, ліпіди, нуклеїнові кислоти ароматичні групи.

Повноцінні антигени (білки) мають здатність викликати утворення антитіл у організмі та вступати з ними у специфічну взаємодію.

Неповноцінні антигени (гаптени) не викликають утворення антитіл, але здатні на це при введенні до їх складу білка чи поєднанні з білками організму. Це складні органічні речовини, які мають невелику молекулярну масу (ліпіди, полісахариди, нуклеїнові кислоти).

Комплексні антигени – поєднання гаптена, що грає роль специфічної групи, та білка – носія. Сироватки тварин людини, антигени мікроорганізмів та рослин – це комплексні антигени.

Розрізняють антигени: видові – виявляють у одного виду мікробів, рослин, тварин; групові – однакові в окремих групах мікроорганізмів одного виду; типові – розміщенні на клітинах певного штаму мікроорганізмів і визначають сероваріант мікроорганізмів.

Ізоантигени виявляють на клітинах певних груп людей, тварин, які належать до одного виду. Прикладом є ізоантигени на еритроцитах, що відповідають за групу крові людини, резус-фактор тощо.

Аутоантигени – це речовини, які спричинюють імунну відповідь у своєму організмі. Ці речовини чи тканини за нормальних умов не контактують з імунною системою (кришталик ока, сперматозоїди, щитоподібна залоза, клітини шкіри, печінки, нирок тощо). У разі руйнування цих органів чи тканин ауто антигени вивільнюються та зумовлюють імунні відповідь, що призводить до пошкодження цих органів та тканин. Аутоантигени призводять до розвитку аутоімунних хвороб.

Антигени мікробних клітин.

Соматичні – О-антигени – зв’язані з тілом мікробної клітини. У грамнегативних бактерій цей антиген є ендотоксином.

Капсульні – К-антигени – розташовані на поверхні мікробної клітини.

Джгутикові – Н-антигени мають білкову природу та знаходяться у джгутиках. Ці антигени швидко руйнуються при нагріванні та під дією фенолу.

Протективні, захисні антигени утворюється збудниками сибірки в організмі тварини. Цей антиген є частиною екзотоксину. З цього антигену виготовляють вакцину проти сибірки. Протективний антиген виявлений також у збудників чуми, туляремії, бруцельозу, кашлюка.

Антитіла – особливі специфічні глобуліни, що утворюються в організмі людини під впливом антигену.

Основна властивість антитіла – це здатність специфічно поєднуватися з антигеном, який викликав їх утворення, та захищати організм від інфекційного агента.

Антитіла зв’язані з глобуліновою фракцією білка, з гамма-глобуліновою частиною тому їх ще називають імуноглобуліни.

Імуноглобуліни поділяють на 5 фракцій:

Ig G – найактивніші, виконують основну захисну функцію. Вони становлять 70-80% загальної кількості імуноглобулінів та утворюються на 6-7 день, а максимальна їх кількість досягається наприкінці другого тижня від моменту контакту з антигеном. Ig G єдині проникають через плаценту і зумовлюють пасивний імунітет у плоду.

Ig M – з’являються одразу після початку хвороби. Їх друга назва – макроглобуліни. Вони становлять 6-13% загальної кількості імуноглобулінів, не проникають через оболонки. Ці імуноглобуліни живуть недовго.

Ig A – грають важливу роль у захисті слизових оболонок дихального та шлунково-кишкового трактів від проникнення мікробів. Вони виробляються у плазматичних клітинах. Становлять 6-13% загальної кількості імуноглобулінів

Ig E – реагінові антитіла є причиною виникнення алергійних хвороб.

Ig D – виявлені у сироватці крові у невеликій кількості. ЇХ виявляють при аутоімунних, алергійних хворобах дифтерії, під час вагітності. Біологічна роль їх остаточно не з’ясована.

Структура імуноглобулінів.

Мають 1 легкий та 1 важкий ланцюги. На кінцях ланцюгів є зміні ділянки – активні центри, що вступають у специфічну реакцію з антигеном.