Структура архетипу

З iсторiї психологiї вiдомо, що на вiдмiну вiд асоцiативної концепцiї В.Вундта, в якiй вiдчуття i сприймання розглядалися як результат дiї окремих вражень, математик Е.Гуссерль (1859-1938) створив протилежну за смислом теорiю, в якiй свiт можна збагнути лише  як цiле, як "феномен", звiдки й  пiшла назва його вчення - феноменологiя. Феноменологiя, в свою чергу, вплинула на гештальттеорiю, котра успадкувала з фiлософiї поняття цiлiсности, тобто  якiсно iнакшого, нiж сума  його часток, цiлого. Так, мелодiя являє собою цiлiснiсть, перевтiлену i абсолютно iнакшу, нiж сума нот, з яких вона складається.

Це ж  саме поняття цiлiсностi покладено в основу концепцiї соцiєтальної психiки (термiн "соцiєтальний" вказує на феномени, якi формуються i дiють на рiвнi суспiльства в цiлому; вiд лат. societas - спiльнiсть).             

Минулi i сучаснi вiдкриття з областi квантової фiзики (А.Ейнштейн, Н.Бор, Е.Шредiнгер, Ю.Уiгнер, Е.Уокер, Д.Сарфаттi та iн.), експериментальної психологiї свiдомостi i пiдсвiдомостi (К.Г.Юнг, С.Гроф, К.Уiлбер та iн.), теорiї систем i теорiї iнформацiї (Ф.Капра, А.Янг, Р.Шелдрейк, I.Пригожин та iн.), теорії людської поведінки (Х.Джекінс), соціоніки (А.Аугюстинавічуте) та ін.  дали поштовх активному переосмисленню феномена психiчного. Сьогоднi ми вже можемо говорити не тiльки про психiчне як породження мозку живої реальної людини, але й про таке психiчне, що створюється життям багатьох поколiнь i спадковується через свою iнформативно-енергетичну функцiю. Ця функцiя - доповнююча до традицiйно вiдомої - вiдображуючої - функцiї психiки. Саме ця, нова для нашого сприйняття, функцiя, надає соцiєтальнiй психiцi можливостi бути позаперсональною системою з регулятивними властивостями.

Таке розумiння психiчного, вiльного вiд безпосередньої залежностi вiд мозку людин  и, робить можливим застосування принципу  "антропностi соцiуму". Вiн означає, що як людина, так i соцiум (тобто iсторико-культурна територiальна спiльнота) можуть бути представленi в якостi активних суб"єктiв життєдiяльностi, маючих ряд спiльних властивостей. Цi спiльнi властивостi можуть бути представленi однiєю структурно - функцiональною динамiчною моделлю.

Соцiум, як i людина, має свої власнi параметри, якi сформувалися в процесi його iсторико-культурного розвитку. Одним з таких параметрiв є соцiєтальна психiка як головна психосоцiєтальна умова соцiалiзацiї як особистостi, так і будь-яких суспільних структур - організацій, інститутів, угрупувань і навіть соціуму вцілому. Ще Платон говорив про Велику i Маленьку людину, з котрих саме якостi Великої людини (тобто соцiуму) справляють детермiнуючий вплив на якостi Маленької (тобто особистостi)_. Згодом про "нацiональний характер", "народ", "народний дух" i т.i. говорили Ш.Монтеск"є, I.Кант, Г.Гегель, А.Шопенгауер, Ф.Нiцше, М.Вебер, Ж.Лакан, А.Лоренцер, В.Парето, П.Сорокiн та iн. Всi вони намагалися осмислити цiлiсний регулятивний феномен, який важко осягнути i проаналiзувати в деталях, але який дiє в соцiумi разом із явними i зрозумiлими на раціональному рівні чинниками. Цей феномен пов”язувався також і з "колективними уявленнями" (Г.Зiммель, М.Вебер, Є.Дюркгейм, Л.Левi-Брюль, С.Московичи та iн.). Внаслiдок певних наукових розробок на сьогоднiшнiй день з"ясовано, що колективнi уявлення однорiднi, передаються з поколiння в поколiння невiдомими механiзмами  i подiляються всiма членами даного суспiльства так само, як подiляється ними мова (Є.Дюркгейм); що неможливо пояснити соцiальнi факти, виходячи з психологiї окремих iндивiдiв так само, як неможливо з"ясувати появу сукупностi iдей та вiрувань певного народу, спираючись лише на iндивiдуальне мислення (Л.Левi-Брюль); що деякi види психiчних захворювань людей і навіть великих соціальних груп пов"язанi саме з колективними уявленнями (З.Фрейд); що вони, перемiшуючись з фактами реального життя людей, спроможнi видозмiнювати як свою структуру, так i характеристики (Ж.Фламан, С.Московичи). 

Що ж то за архетипова структура - “соцієтальна психіка”- i якi вона має характеристики? Як вона формується?  В чому опредмечується i зберiгається? Що i як з цiєї структури передається особистостi i впливає на її життєвий шлях? На всi цi питання можна дати вiдповiдь, якщо узагальнити деякі психосоціальні параметри соцiуму як цiлiсностi, отримані наукою, в поняттi соцiєтальна психiка. В чому суть цього поняття?

Соцiєтальна психiка - це позаперсональна система, яка включає в себе данi не тiльки вiдображуючого, а й наслiдково-вiдтворюючого з поколiння в поколiння регулятивного характеру. Вона є немов би "каркасом", на якому вибудовується  суспiльні психологiя, свiдомость, культура, який є грунтом для прийняття чи неприйняття тієї чи іншої ідеології тощо. 

Соцiєтальна психiка - це продукт iсторико-культурного шляху даного соцiуму, який вмiщує в себе також клiматичнi, географiчнi, ландшафтнi умови життя народiв, що проживали на данiй територiї, традицiйнi форми задоволення їх основних потреб, взiрцi дiяльностi та поведiнки в цих умовах, установки на тi чи iншi реакцiї, тi чи iншi мислительнi та духовнi спрямування.

Соцiєтальна психiка - це своєрiдна психокультура даного соцiуму, втiлена як в предметах, речах, текстах, архiтектурi, живописi, лiтературi, музицi, так i в рiзноманiтних ритмах, мiмiцi, жестах, кольорах i т.i. Можна навiть сказати, що це - iсторико-культурний словник даного соцiуму, в якому ще не всi термiни (знаки, ознаки та iн.) дешифрованi, i в якому народжується iндивiд, осягаючий через мiкросередовище свого спiлкування "внутрiшню мову" всього суспiльства. Феномен соцiєтальної психiки має вiдношення  по більшості до неусвiдомлених форм життя соцiуму, який має свою iсторiю. В цiй історiї формується те, що потiм в зашифрованному виглядi передають iндивiду батьки, друзі, ті чи інші організації чи установи тощо.  В соцiєтальнiй психiцi певного соціуму чи спільноти є частина iнформативних даних, яка, за думкою К.Г.Юнга, є колективним пiдсвiдомим, спiльним для всього людства. Якщо З.Фрейд звертався до онтогенезу пiдсвiдомого, Юнг звернувся до його фiлогенезу i прийшов до висновку, що в iснуваннi кожної людини i суспiльства присутнє, з одного боку, сильне прагнення до iндивiдуалiзацiї, уособлення, а з другого - бажання злитися з чимось бiльшим, узагальнюючим. Ісаме це узагальнююче для багатьох народiв "колективне пiдсвiдоме" людства  вивчається сучасними дослiдниками за допомогою феноменів “розширення свідомості”,"мiнливого стану свiдомостi" тощо.

Соцiєтальна психiка як цiле формується в стародавньому "дитинствi" соцiуму, яке, на вiдмiну вiд дитинства iндивiда, має дуже довгу iсторiю, насичену величезною кiлькiстю дрiбних фактiв з життя даного соцiуму. Стратегiя i тактика суспiльної поведiнки, особливостi брачних вiдносин, харчування, захисту вiд тих чи iнших ворогiв, пристосування до тих чи iнших умов даної спiльноти i т.i. обумовили колись утворення комплексiв специфiчного реагування певної історичної спільноти на внутрiшнi i зовнiшнi подразники. Саме цi обставини i тут, на соцiопсихiчному рiвнi, демонструють  дiю закону "природнього вiдбору". Iсторiя побуту, виробництва, споживання, культури даного соцiуму закрiплює "за ним" найбiльш дiючi, ефективнi способи, форми, установки. Адже вiдомо, що iндивiдуальнiсть людини з"явилася в iсторiї людства пiзнiше за  iндивiдуальнiсть соцiуму. Тому можна сказати, що зформованi в процесi iсторичного вiдбору психосоціальні установки соцiуму на тi чи iншi форми поведiнки, норми реакцiй чи способи мислення ще в давню давнину для окремих його представникiв виступали як природній фон розбудови їхнього власного життя.

Юнг констатував, що людина народжується не тiльки з бiологiчною, а й з психологiчною спадщиною, яка визначає нашу поведiнку i досвiд. Бiльша частина цiєї психологiчної спадщини закладена в структури соцiєтальної психiки. Юнг вважав, що колективне пiдсвiдоме вмiщує в собi психологiчний матерiал, який не виникає у власному досвiдi.  Вiн затримується в мiфах, легендах, казках, релiгiях, соцiальнiй енергiї (яка є iнтегральним показником органiзацiї i взаємодiї рiзноманiтних соцiальних структур в певному суспільстві) тощо. За Юнгом, колективне несвiдоме - наче повiтря, яким дихають усi, але яке нiкому не належить. Його змiст (який Юнг назвав архетипами) - це надособистiсний патерн (тобто комплекс, певна констеляцiя психiчних елементiв)  формування рiзноманiтних форм матерiальної i духовної дiяльностi в даному соцiумi. 

Соцiєтальна психiка як iнтегральна властивiсть соцiуму являє собою певну царину, з якої iндивiд бере в готовому виглядi все те, що дозволяє йому вижити, а потiм i досягти життєво необхiдної внутрiшньої структури, внутрiшнього гаранту його iндивiдуальностi. Соцiум i iндивiд як два суб"єкта немов би обмiнюються мiж собою своїми суб"єктними цiнностями. В процесi такого творчого обмiну iз величезної кiлькостi можливих варiантiв особистiсть конструює свiй, неповторний, а соціум здобуває підтвердження чи заперечення своєї власної спадщини, її придатності до виживання в нових історичних умовах.  Але, дотримуючись методологiчного принципу "антропностi соцiуму", треба пам"ятати, що у своїй конструкцiї і організації, і особистiсть, і інші більш-менш сталі суспільні утворення  мають всi тi провідні компоненти, якi має i даний соцiум. Рiзними є лише кiлькiснi наповнення цих елементiв, а також їх взаємозв"язок, який і утворює певну якість соцієтального поля, тобто загального “стану духу” між окремими структурними елементами соціуму. Цей дух може бути добрий і м”який або агресивний і жорсткий, впорядковано-гармонійний або хаотично-знервований, романтичний або прагматичний, радісний або сумний, раціонально або інтуїтивно спрямований - все так, як і домінуюча, характерна “аура” окремих людей.

Першими це помiтили культурологи і психiатри, якi виявили і вербалізували складні об”ємні патерни психосоціальних властивостей, які можна застосувати для аналізу того спільного, що є між індивідуальною і соцієтальною психікою.  Саме в них ми запозичили терміни для створення динамiчної структурно-функцiональної моделi архетипу соцієтальної психіки. Модель в даному випадку - це сукупність патернів, які є основою самоорганізаційних процесів у суспільстві.

Структурно-функцiональна модель архетипу соцiєтальної психiки - це спроба реконструювання свiдомих i поки що неусвiдомлених структур психосоцiального фону, на якому вiдбувається життєва творчiсть людей. Модель, як вiдомо, являє собою немов би "замiсника" об"єкту аналiза, здатного вiдобразити усi найбiльш важливi для дослiдника параметри i механiзми функцiонування об"єкта чи явища, якi вивчаються.

З метою символiчно-графiчного зображення iнтерпретативної моделi  даного архетипу можна використати старовинний схiдний iсторико-культурний узуроглiф (чи психограф) - восьмикутник, в якому можна зашифрувати закони психосоцiального життя соцiуму i iндивiду. Не тiльки на Сходi з часiв родової спiльностi народи, якi не мали письмовостi та мови, використовували разноманiтнi знаки i символи з метою власної iдентифiкацiї з природою i соцiумом. Але саме на Сходi ця традицiя розвивалася разом з розвитком науково-мiстичного, в багатьох випадках iррацiонального, iнтуїтивного осягання свiту. Сучасна наука немов би продовжує i використовує те, що накопичено народною мудрiстю. Так, наприклад в умовах бiосоцiальної тотожностi, iснування природно-родового органiзму як єдностi, род вiдображував своє фiзичне, економiчне, iдейне, соцiальне обличчя через зображення родових знакiв i тотемних масок  на всiй родовiй продукцiї: татуїровка на тiлi людини, насiчка на деревах та iнших природнiх речах, малюнком на поверхнi родової площини i т.i. Звiдти i пiшли так званi психограми та узорогліфи, якi мали рiзноманiтнi форми в залежностi вiд кiлькостi елементiв, покладених в основу ритуальної числової космографiї спiльноти. Кiлькiсть i якiсть елементiв залежало, в свою чергу, вiд змiн природно-родових стосункiв i спiлкування всерединi i зовнi даного соцiуму. Це - вияв соцiальної спiльноти до уособлення i придбання тiльки їй властивих ознак. Але це робилося не тiльки для себе, а й для усiх iнших спiльнот, порiвняно до яких соцiум вiдчував себе як самоiдентифiкований.

Не втручаючись в цiкавий свiт дешифровок рiзноманiтних схiдних психограм, якi вмiщують в собi всi вiдомi варiацiї взаємоперетворень i взаємодiй мiж стихiями Космосу (Землею, Деревом, Вогнем, Водою, Металом i т.i.), зупинимось на характеристиках соцієтальної психіки, якi здатний вiдобразити восьмикутник (“фен-шуй або “і-цзин”). Він вмiщує багато аспектiв її динамiки i статики. При наявностi багатої просторової уяви в ньому при  повертаннi можна побачити ефект спiралi (яка символiзує розвиток, здатнiсть психiки до змiн, генетичної творчостi); ромбу, який складається (база, де зберiгається iсторико-культурна iнформацiя); прямокутника, який розгортається (картина просторово-часової зупинки iсторiї, в момент якої є можливiсть для теоретичного осмислення дешифрованої iнформацiї); "трубки життя", що не змiнюється (В.I.Вернадський), яка утворюється як незмiнна порожнина всерединi фігури, що обертається навколо самої себе  i символiзує "самiсть" соцiуму, де зберiгаються i через яку передаються рiзноманiтнi архетипи (конструктивнi та дистресовi), мутацiїї та iншi "слiди" рiдної iсторiї; вісім кутiв - вісім властивостей, рiзнi сполучення і рівні розвитку яких утворюють глибинні ознаки соцiєтальної психiки певного соціуму: екстраверсiя, iнтроверсiя, рацiональнiсть, iррацiональнiсть, емоцiйнiсть, прагматичнiсть, iнтуiтивнiсть,  сенсорнiсть; в центрі фігури - характеристики “інь”-“ян”та “екстернальнiсть- iнтернальнiсть”, які акцентують ті чи інші  ознаки: наприклад,  екстраверсія -”ян” з вираженою інтернальністю належить соціумам з більшою енергетикою, експансивністю і центрованістю на своїх інтересах,  а інтуїтивність-”інь” з вираженою екстернальністю говорить про непрагматичність, традиційність  і  готовність соціуму до прийняття зовнішніх впливів  і т.і.;

Кiнець кiнцем, якщо обвести всi кути окружнiстю, вона буде символiзувати динамiку соцiєтальної психiки, взаємопереходи соцiєтальних станiв: конвенцiйного стану, коригуючого, хаотичного, стану вибору...

А рiзні проекції фігури умовно символiзують iснування п”яти головних типiв (їх може бути i бiльше) адаптивних соцiєтальних процесiв, якi вiдбуваються в соцiумi в період його трансформацiї з одного стану в iнший. Але в той же час в соціумах з різним типом життєустрою домінує совокупний, інтегральний тип масового реагування на соціальний життєустрій: поступливість(в тоталітарному соціумі), відхилення (в авторитарному),  конкуренція (в ліберальному), колаборативність або співробітництво (в демократичному).

Все це розмаїття властивостей, станів і процесів дуже просто осягнути, якщо застосувати метод фрактального архетипу: один величезний переповнений восьмикутник  розкладем на декілька таких же восьмикутників (див.мал.2), а потім спробуємо накласти так чи інакше ці восьмикутники один на одний. Отримаємо гармонійний, цілісний, “ідеальний” архетип і багато “реальних” моделей, в яких немає ідеального, тобто резонуючого співпадіння ознак. Перший - модель-взірець здоров”я і психосоціальної гармонії, всі інші - моделі невротизованих соціумів, які живуть за чужими очікуваннями, тобто регулюються мутованими, непрофесійно прищепленими архетипами.   

Нагадаємо, що фрактальний архетип - це перш за все цілісна універсальна структура ознак, пов”язаних між собою певним чином, а кожна варіація ознак в конкретному реальному випадку (тобто частковому проявленні фракталу) несе в собі певну інформаційну і енергетичну цінність (нагадаємо, що енергія в нашому контексті - це рівень розвинутості, сили, об”ємності, інформаційної повноти тієї чи іншої ознаки). Кожний реальний соціум має соцієтальну психіку, яка може бути репрезентована реальною структурою фрактальних ознак, в якій кожна ознака посідає конкретне місце і має певний енергетичний потенціал.

Наприклад, сучасна Україна - екстернальний екзекутивний (інь) соціум з провідними ознаками сенсорності і етичності, з провідними поведінковими установками поступливості і уникнення. Екстраверсія, ірраціональність і екстернальність як прищеплені установки є для сучасної України ознаками, які створюють внутрішній конфлікт і відкидають Україну за межі не тільки свого життя, а й життя Европи, до якої вона належить. Україні потрібно додати інтроверсії, раціональності та інтернальності, змінити універсальну поведінкову установку на конкуруючо-колаборативну і підсилити логіку з інтуіцією. Технологію подібної соціальної інженерії можна досконало розробити тільки за умови серії  “підтверджуючих” республіканських і регіональних соціологічних і соціально-психологічних опитувань.                

Властивостi, стани i процеси, якi вiдображує дана iнтерпретативна модель, притаманнi i iндивiду. Їх варiацiї складають iнтегративний тип особистостi, який може повторювати тип соцiуму, а може бути зовсiм протилежним йому. Як саме буде впливати iнтегративний тип соцiуму на життєвий шлях особистостi, залежить вiд мiкросередовища iндивiда як своєрiдної призми мiж ним i соцiумом. Це питання ще не вивчено психологiєю i потребує дальшої доробки. Але можна стверджувати, що люди, найбiльш схожi за iнтегральним типом до соцiуму, почувають себе в ньому комфортнiше, нiж iншi.