Дещо про соцiєтальнi процеси.

         До архетипу соцієтальної психіки як обов”язковий компонент включається набір адаптивних форм поведінки і життя вцілому, який формується в історичний момент “збірки” певного соціуму і залежить від співвідношення соцієтальних властивостей і особливостей зміни соцієтальних станів. Всі компоненти в цілісному архетипі соцієтальної психіки взаємозалежні, а тому варіативність форм проявлень даного архетипу дуже висока. Вибір психосоціальних засобів захисту людини від соціуму та інших людей, а соціуму - від внутрішніх і зовнішніх проблем, відбувається в певних межах глибинно- традиційної системи регуляції, що склалася в даному культурному і історичному середовищі.

          Будь-яка суспiльна динамiка, соцiальний процес в цiлому породжує i потребує людей, якi б "робили" цей процес з задоволенням чи, принаймнi, прихильно. Ми не говоримо тут про об"єктивну необхiднiсть i т.i. тому, що незважаючи на комплекс об"єктивних чинникiв ситуацiї пошуку, доросла людина як творча, мисляча i "мотивована зсередини" iстота користується в процесi вибору суб"єктивними потребами i iнтересами. I саме з мотивацiйного джерела ми видобуваємо тi рiзновиди типiв адаптивної активностi особистостi, якi, завдяки своїй розповсюдженостi у соцiумi, можуть претендувати на звання " соцієтальних процесів”.

     В залежностi вiд того, якi властивостi притаманнi даному соцiуму i в якому станi вiн перебуває, розподiляються людськi вибори (маємо на увазi життєвий вибiр, який в кiнцевому пiдсумку визначає змiни в соцiальних структурах i iнститутах, а потiм знову обертається на життєвий шлях особистостi). Можна видiлити такi адаптивнi процеси або типи адаптивної поведiнки людей:

- iдентифiкацiя (проста i складна) - найбiльш поширений в суспiльствi процес виживання ("Я" - разом з бiльшiстю; тип поведiнки - поступливо-компромiсний);

- iндивiдуалiзацiя - форма виявлення зрiлого "Я" людини, її "самостi" ("Я" сам по собi; тип поведiнки - вiдгородження вiд iнших);

- iнвестицiя - форма найбiльш корисного для суспiльства способу вирiшення проблеми вибору; шлях вкладення особистiсного потенцiалу в реалiзацiю соцiо-культурних, найбiльш притаманних даному соцiуму, програм ("Я" з тими, в кого є "здоровий глузд"; тип поведiнки - колаборативний);

- маргiналiзацiя - спосiб протистояти тотальнiй iдентифiкацiї ("Я"

з тими, хто проти бiльшостi; тип поведiнки - негативiстський);

- девiацiя - результат деструктивного виходу людини iз власного внутрiшнього конфлiкту, який переростає в агресивно-руйнiвну поведiнку ("Я" проти всiх; тип поведiнки - руйнiвний).

     Процеси адаптацiї - це в кiнцевому значеннi архетипи соцiальної поведiнки, за допомогою яких людина несвідомо конструює свою життєву реальнiсть, свiй життєвий шлях, зберігає той загальний мiж людиною i соцiумом простiр сенсу, втрата якого iнiцiює життєву кризу індивіда й актуальну потребу в будь-якому возз"єднаннi з соцiумом. Жодний індивід, жодна соціальна група неспроможні вільно, лише за власним бажанням, винайти нові (такі, яких би не було в архетипі) форми вирішення конфліктів і дисонансів. За думкою Д.Хоманса, чим частіше певний тип поведінки винагороджувався в певному соціумі, тим він стає поширенішим в ньому, створюючи відповідне соцієтальне поле.

         Перелічені процеси є не що інше як типи поведінки, більш-менш розповсюджені в соціумі. Обличча соціумів можна диференціювати в залежності від того, який саме тип адаптивної поведінки найбільш поширений там чи там. Особливо чітко ця різниця проявляється на етапах трансформації суспільства, коли кожному потрібно робити свій власний вибір, від якого в кінцевому рахунку залежатиме загальний візерунок соціального руху. Макропроцеси адаптації або соцієтальні процеси - це по великому рахунку здатність вирішення соціального конфлікту на рівні суспільства вцілому.

          Ми бачимо, що в сучасні Україні на етапі кризи розповсюджені в основному три типи поведінки: ідентифікація, індивідуалізація і девіація, серед яких найменш вираженим є ідентифікація: в суспільстві просто немає затребуваної більшості. Консолідація, як ми вже констатували, затребувалася владою і відбувалася епізодично, на етапах перевиборчих марафонів. Зразу ж після них більшість була вже непотрібною. Засоби масової інформації  іноді натякають на необхідність  масового проведення якихось реформ, але водночас формують індивідуалізований і девіантний типи поведінки - як у владних структурах, так і в народі.

         Між тим суспільство для досягнення власної стабільності  повинно дотримуватись правила, за яким більшість має втілювати в свій життєвий світ найважливіші риси “колективного типу”,   про що наголошував ще Е.Дюркгейм, створюючи свою “модель досконалої відповідності”. Цей обов”язок існує і в розвинутих суспільствах  (пильніше подивимося на Америку і американців, що всі - “на одне обличчя”), а його відсутність породжує в соціумі моральні виразки і хиби.

         Нарешті, про інтегральні типи масового реагування  або про домінуючі поведінкові установки. Тоталітарний режим породжує  масову поступливість: люди погоджуються із усім, що “пропонує” їм  влада, вони як правило поступаються своїми власними інтересами заради державних, партійних або колективних. Немає внутрішньої опозиції владі тощо.

         Відхилення від соціальних проблем, пошук обхідних шляхів, “кухонна”, тиха критика існуючого ладу - характерна поведінкова установка мас в авторитарному соціумі.

         Конкурентна поведінкова установка формується і розвивається в умовах ліберального життєустрою. Вона буде запорукою особистої ініціативи і співробітництва в демократичному відкритому суспільстві.