Інформаційні механізми орієнтації.

         Помиляється той, хто вважає, що нинішні кризи породжені виключно сучасністю. Ні, вони є наслідком універсальних кумулятивних феноменів суспільного життя, хворобливим проявом певних прошарків суспільного несвідомого. Помиляється, мабуть, і той, хто думає, що можна запропонувати те чи те моноідеологічне суспільство, яке завдяки масовому навіюванню влаштує усіх людей відразу.

         Насправді, в людському суспільстві вже давно живуть різні психологічні “види” людини, навіть людських популяцій. На відміну від  психологічних типів види людей різняться не темпераментом чи характером, а глобальними суспільними  міссіями в соціальній еволюції.   Умовно можна окреслити чотири таких види:

1) усуспільнена, державна людина, людина системи, яка почувається комфортно лише за умов сильної держави з жорсктим порядком, розвиненими вертикальними структурами, у яких можна мати твердий статус; людина соціму, консолідованого на засадах всезагальної нормативності, моноідеології та морально-політичної єдності;  2) корпоративна людина, людина “гри”, для якої норми і цінності групи, до якої вона належить, її правила гри - найвища цінність, а їх дотримання - головна умова підвищення і збереження власного статусу в групі і навіть задоволеності життям вцілому;  3) економічна, автономна людина, для якої існує тільки два авторитети -вона сама і гроші як єдина  умова її самодостатності;  4) вільна, самоактуалізована людина  у патерналістському та соборному соціумі, для якої цінності суспільства і власні цінності однаково близькі й важливі; це людина соціуму, консолідованого на засадах індивідуального самоздійснення.           Природно, що таким різним людям без відповідної психологічної культури важко знайти спільну мову.

         Річ у тім, що психіку кожного індивіда, окрім відомих характерологічних і темпераментних властивостей,  визначає базова  структура інформаційно-орієнтаційних механізмів певного виду. Ця базова структура установок працює на несвідоме прагнення індивіда певного виду соціальності. За пропонованою моделлю можна виокремити принаймні чотири таких види. Цю структуру можна безпомилково ідентифікувати як головний чинник існування вищеозначених “видів” людини. В житті кожного індивіда фрактальний архетип психосоціальної еволюції відіграє таку ж важливу, але неусвідомлювану, роль, як фрактальні архетипи дитинства, юності, молодості, зрілості або  весни, літа, осені, зими тощо.

         Існують також орієнтаційні механізми, які виникли як кумулятивні наслідки перехідних етапів соціальної еволюції. Люди, сформовані за перехідними патернами життєсприйняття, більш динамічні, схильні до змін, зокрема до соціальних трансформацій.  Вони успадковують мотив невдоволення, реконструювання, вдосконалення (наприклад, у формі революцій), а також здатність до швидкої адаптації. Завдяки їм суспільства не залишаються у стані статики, а динамізуються в тому напрямі, який обирає влада на чолі з людиною відповідного виду. Завдяки їм існують перехідні періоди в розвитку соціумів - тоталітарно-авторитарний, авторитарно-ліберальний, ліберально-демократичний і навіть демократично-тоталітарний, кожному з яких притаманні психосоціальні ознаки  двох “сусідніх” типів життєустрою. Перехідні етапи можуть бути “рідними”, тобто внутрішньо тотожними даному соціуму, а можуть бути внутрішньо конфліктними, такими, що прагнуть до певної завершеності, до наступних і необхідних соціальних зрушень. Таким є сучасний конфлікт перехідного періоду для України. 

         Отже, природа закріплення специфічних психосоціальних орієнтаційних механізмів у психіці окремого індивіда, їхнє походження криється в чотирьох типах життєустрою соціальних спільнот. Ці механізми - свого роду інформаційні генофонди, сукупність соціальних кодів, які класифікують досвід життя багатьох мілліонів поколінь. Під інформацією в даному контексті ми розуміємо певні генералізовані  установки сприймання, мислення і поведінки, які імпліцитно існують в індивідуальній і соцієтальній психіці і актуалізуються  в реальних життєвих виборах (способів дій, життєвого пошуку,“правил”спілкування і виконання формальних і неформальних функцій тощо,  тобто по суті - виборах тієї чи іншої інформації).

         Деякі інформаційні структури індивідуальної психіки передаються з покоління в покоління як родова пам”ять, як   імпринти, в яких зафіксовані  певні особливості життєсприйняття (4). Ми несвідомо обираємо певні “туннелі реальності”, залежно від того, як ми відчуваємо і бачимо навколишню дійсність, але  вважаємо, що вона єдина і об”єктивна. Коли ми стикаємося з кимось  “не таким”, як ми, то схильні обвинувачувати його в усіх гріхах. Цілком природно, що люди з тоталітарними орієнтаційними механізмами ближче до авторитарних,  важко розуміють лібералів і вкрай дискомфортно себе почувають з людьми “демократичного” психоустрою. “Примирити” їх можна лише за умови переведення цієї неусвідомлюваної інформації в когнітивний пласт культури, за умови формування нової складової загальної культури - психокультури людей, спільнот, організацій тощо. Суспільство з розвинутою психокультурою найближче до розбудови і збереження демократичного відкритого життєустрою.

         Отже, наше колективне несвідоме містить інформацію про ті етапи соціальної еволюції, які пройдені людством. У кожному з нас є фундамент, на якому вибудовується та чи та характерологічна конструкція. Люди, які  різняться за змістом цього фундаменту, однаковою мірою необхідні соціуму (як цілісний архетип) для забезпечення його повноцінної життєздатності. Адже різновиди людей з їх глибинними орієнтаційними і поведінковими програмами також є своєрідними архетиповими механізмами розвитку суспільних процесів. Кожний людський вид є носієм певного механізму і всі “носії кодів” разом (“геном людства”)  відповідають за енерго-інформаційну забезпеченість соціуму вцілому.

         За Дюркгеймом, проблема людського виду - Menschlichkeit - криється за межами картини економіки, там, де люди мають схожі невирішувані проблеми і розрізняються тим, які рішення вони пропонують в даний момент. Великий соціолог  зробив важливий висновок щодо інтегруючого чинника суспільства: це - “завершена відповідність”, яка народжується в надрах будь-якого розділення суспільства і означає згоду між людьми, якіє носіями різних, але взаємодоповнюючих функцій. Нехай живе колективна свідомість, яка пропонує людям рамки, в яких вони, не дивлячись на всіляки непорозуміння, можуть знайти спільну мову, почуття, мету(37).  Але той, хто написав тисячі геніальних сторінок, так і не розгадав для себе загадку: яким чином  людина  може витягнути із себе той світ суспільства, який йому у великій мірі протистоїть? Наша концепція була б йому до вподоби.

         Європейська історія чудово ілюструє той факт, що ні при зміні античного суспільства феодальним, ні при переході від феодального до буржуазного, ні при сучасній трансформації жоден з основних, полярних класів старого соціуму не залишився домінуючим в наступному. Будь-яка макросоціальна “революція” створює психологічний комфорт лише для певної популяції людей. Інші ж приречені на створення маргінальних культур і  девіантних форм життєздійснення. В будь-якому суспільстві, за Дюркгеймом, виникають додаткові людські ресурси і ноу-хау, які залишаються маргінальними. Вони можуть довго не помічатися і не використовуватися, як землероби і землеробство до неоліту. Але все одно ці люди з метою власного виживання роблять своє, створюючи в соціумі структури і ситуації, в яких ці ноу-хау сприймаються і з часом зростає так звана “моральна плотність” бувших маргіналів. Те, що було вторинним, стає колись основним. Між тим, цей природній процес історично супроводжується великими потрясіннями, міжгруповими і міжструктурними конфліктами, що знову ж таки можна пояснити недостатнім розумінням глибинних психосоціальних підвалин людської природи.   

         На наш погляд, маргіналами в психосоціальному розумінні виступають люди, які не затребувані певною формою життєустрою (макросоціальною або приватною), які почувають себе чужими на “цьому святі життя” і тому шукають своє щастя на інших дорогах. Людина-маргінал при цьому аж ніяк не винна у власній психосоціальній невлаштованості, вона шукає своє, щоб не вмерти. А такий пошук часто-густо віддячується дійсними ноу-хау! Маргінали є проявлені і імпліцитні, тобто скриті. Перші, більш відверті перед собою, платять за свою маргінальність відсутністю соціального комфорту (соціального статусу, визнання, благоустрою тощо), а другі - відсутністю щастя як такого на фоні об”єктивного благополуччя. Адаптивні риси в останніх перемагають більш сміливу  пристрасть жити своїм життям. Насамкінець, саме відверті проявлені маргінали стають сигналом до необхідності коригування тих чи інших процесів соціального життя. Проте, не можна вчиняти добро, поки не почуваєш себе добре: маргінали не чинять добра в загальноприйнятому сенсі, але вони шокують “порядне суспільство”і іноді спрацьовує кумулятивний ефект реальної (коли маргіналів дійсно стає більше критичної маси), або бажаної (коли маргінальні біди використовують на шляху до влади) революційної ситуації.  Це один з механізмів психосоціальної еволюції. Його можна назвати “маргінальним механізмом зміни ролей”.

         Історія є свідком того, що група, яка успішно відповіла на один виклик, поступається місцем іншій для відповіді на інший виклик (Тойнбі). Сюжет зміни ролей - звичний для християнської тематики: передача безцінного Божого дара від тих, хто його колись отримав, тим, чиє майбутнє не настільки надійно забезпечено. В Новому завіті буквальна історична послідовність зміни ролей (від Ісава Іакову, від Іакова, відкинувши Христа, Ісаву) має і більш глибоке значення як алегорія таїнства, ілюстрована ходою історії: “Хто хоче бути першим, нехай буде останнім і всім слугою”(Марк; Матф.), “Хто з вам менш за всіх, той буде великим”(Лука).

                   Багаторічні спостереження нашої робочої групи (зокрема, результати емпірико-теоретичних досліджень В.Мегедь),  дані Центра застосування психологічної типології США(7)  та Міжнародного інституту соціоніки (м.Київ) свідчать про те, що за своєю кількістю  людськи види неоднорідні. За нашим припущенням найбільша кількість людей належить до перших трьох видів.

         Оскільки досвід людства щодо демократичного життєустрою дуже обмежений, людей з відповідним видом психоінформаційного обміну  найменше на Землі. Інформації про особливості четвертого етапу психосоціальної еволюції обмаль і в цьому полягає головна причина утворення того невротичного замкненого кола, в якому опинилося людство Землі. Людей з базовою структурою психіки четвертого типу взагалі менше за інших, а в нашому українському та сусідньому російському  регіоні й поготів (тут варто заносити до Червоної Книги). А тому підтримати,  розвинути й реалізувати по-справжньому демократичні ідеї  в самоорганізаційному порядку просто  нікому. При владі в Україні сьогодні здебільше людей із  таким світоприйняттям, що відповідає першому і другому етапам психосоціальної еволюції. Вони й намагаються декларувати перехід до третього   етапу еволюції, не розуміючи, якою ціною може обернутися для всіх нас цей черговий експеримент. Цілком зрозуміло, що, за висловом Юнга, їхня “права рука не знає, що робить ліва”. Когнітивна чи вербальна спрямованість на те чи інше не гарантує єдності із внутрішньою налаштованістю людини на певний порядок речей. Порядок існує в будь-якому світові - чи то тоталітарному, чи то ліберальному. Але цей порядок, звісно, різний.

         Отже, вихід на такий кумулятивний феномен, як архетип, дає змогу по-новому поглянути  на психосоціальну еволюцію з точки зору  природи людини. Відомо, що зникнення деяких видів в природі підриває потужність екосистем. Відповідним чином стабільність і міць соціальних систем порушується із браком певних психологічних видів людей, із незаповненістю цілісного фракталу Людства. Такий брак утворюється в разі неможливості адаптації їх до антагоністичного для них соціального середовища.