Фази розвитку групи

Більшість теоретичних дослідників процесу групової психокоррекції, а також практики в цій галузі описують певні закономірності розвитку психокорекційного процесу в групі, наявність достатньо чітко обкреслених фаз. Цей процес починається із стадії залежної пошукової поведінки, проходить через виникнення, загострення, вирішення усередині групових конфліктів і просувається до формування групової згуртованості і ефективному вирішенню проблем.

Можна виділити наступні фази групового процесу:

фаза 1 — орієнтація і залежність;

фаза 2— конфлікти і протест;

фаза 3 — розвиток зв'язків і співпраці;

фаза 4— цілеспрямована діяльність. (С318)

Фаза 1. Орієнтація і залежність

Фаза характеризується високим рівнем напруги, що виникає внаслідок неспівпадання очікувань, відносин і установок клієнтів з реальною груповою ситуацією, її вимогами і поведінкою психолога. У цій фазі виникає псевдозгуртованість як прагнення зняти напругу, що призводить до створення несприятливих умов для вироблення групових психокоректувальних норм. Тим самим подовжується час фази.

У цій фазі учасники групи орієнтуються, про що йде мова і як це може їм допомогти, хто як на них реагує і т.ін. Група стурбована, невпевнена і одночасно залежна. Учасники групи чекають, що ними керуватимуть. Вони звертаються до психолога за інструкціями, вимагають інформації, пояснення мети і намірів. Вони вважають, що порятунок залежить від психолога і варто їм лише правильно зрозуміти, що він від них хоче, то все буде нормально. Вони ідеалізують психолога і переоцінюють його. Психолог ніяк не реагує на їх очікування, зводить нанівець їх потребу в керівництві і навмисно підвищує напругу в групі.

Учасники групи вважають, що засобом корекції служать взаємні поради: хто-небудь розповідає про свої проблеми, а група намагається дати яку-небудь практичну пораду. Характерним для цієї фази є прагнення учасників пошуків взаємних контактів, пошуків засобів вирішення власних проблем за допомогою взаємних порад, які на даному етапі рідко мають цінність, повторюючи те, що людина вже багато раз чула. Поради в цьому випадку служать засобом вираження і пробудження взаємного інтересу. Підхід до проблем чисто реалістичний, ірраціональний момент повністю ігнорується. В цілому члени групи спочатку занадто недооцінюють можливості групового процесу і сподіваються на керівника.

Фаза 2. Конфлікт і протест

У другій фазі психолог провокує групу на відкриту конфронтацію з ним шляхом розколювання поступово виникаючої єдності, згуртованості групи. Внаслідок чого група, остаточно розчарувавшись в ньому, розпочинає звинувачувати його у всіх своїх бідах.

Ця фаза характеризується конфліктами між членами групи і групи з керівником. Спостерігається суперництво (С319), боротьба за владу, кристалізація ролей на активні і пасивні, домінуючі і такі, що підкоряються. Кожен учасник намагається оволодіти ініціативою і увагою. Характерні негативні коментарі, критика членів групи один одного, готовність висловлювати скоріш ворожі почуття. У цій фазі виникає цілком обгрунтована ворожість, протест і бунт супроти психолога.

Якщо в першій фазі група прагне піднести психолога на п'єдестал, то в другій фазі вона повстає супроти свого кумира. Члени групи відчувають глибоке розчарування з приводу необгрунтованості своїх очікувань, надій, що покладаються, на психолога. З'являється агресія проти психолога за те, що він погано керує групою. І ця агресія тим закономерніша, чим менш директивною є позиція керівника. Якщо ж ведучий грає активнішу роль, то агресія супроти нього виникає як реакція на спробу домінування. Істотним для розвитку групи вважається той факт, що вона обов'язково повинна пройти через пряму відкриту конфронтацію із тренером. Відсутність у відповідь реакції зі сторони ведучого призводить, до більшого відчуття безпеки і виявленню того, що прояв агресії не завжди згубний. Вона може бути зрозумілою, бути роз'ясненою, емоційно пережитою.

Найбільш негативну реакцію викликають ті психологи, які не пояснюють змісту, не формулюють цілі і завдання і цим ще сильніше зводять нанівець початкові очікування групи. Група може вважати керівника своїм ворогом, нездібною і злою людиною. Вона переносить на нього відповідальність за своє розчарування.

Для цієї фази характерна висока напруга, специфіка якої полягає, як правило, в наявності негативних емоцій по відношенню до психолога, в поєднанні з вищою активністю клієнта. Але якщо в першій фазі високий рівень напруги викликаний пасивністю клієнтів, то в другій — напруга активніша, афектно заряджена. Спроба уникнути вияву негативних почуттів до психолога призводить, до передчасної непродуктивної і небажаної концентрації уваги групи на окремих її учасниках. Ступінь напруги в групі психолог повинен обов'язково контролювати.

Конструктивним вирішенням цієї кризової стадії можна вважати відкритий вираз клієнтами своїх почуттів і обговорення в групі проблем, пов'язаних з авторитетами, залежністю, пошуками підтримки, недостатньої (С320) самостійності, відповідальністю і невпевненістю. Обговорення негативних почуттів до психолога, аналіз їх причин дозволяє клієнтам набути досвіду самоаналізу, переживання, розуміння проблем.

На завершуючому етапі цієї фази починається структуризація групи, виробітку її цілей і норм. У цей період складається доброзичлива обстановка, формується активність, відповідальність, згуртованість членів групи, що сприяє розкриттю, опрацьовуванню проблематики клієнтів.