8.5 Обмеження методу плр.

Перехресна контамінація від проби до проби (в процесі обробки клінічних зразків або при розкопуванні реакційної суміші), що призводить до появи спорадичних псевдопозитивних результатів; контамінація продуктами ампліфікації (ампликонами), що має найбільше значення, оскільки в процесі ПЛР ампликоны накопичуються у величезних кількостях і є ідеальними продуктами для реамплификации. Контамінація слідовими кількостями ампликонов посуду, автоматичних піпеток і лабораторного устаткування, поверхні лабораторних столів або навіть поверхні шкіри співробітників лабораторії приводить до появи систематичних псевдопозитивних результатів. Як правило, визначити джерело контамінації буває дуже важко і вимагає значних витрат часу і засобів. Накопичений до теперішнього часу досвід роботи лабораторій що використовують метод ПЛР для діагностики дозволяє сформулювати основні вимоги до організації таких лабораторій і проведення самих аналізів. Дотримання цих вимог дозволяє унеможливити контамінації і отримання псевдопозитивних результатів.

ПЛР - дослідження включає 3 стадії:

- виділення ДНК із зразків;

- проведення полімеразної ланцюгової реакції;

- реєстрація результатів (методом електрофорезу в агарозном гелі та ін.)

іщуючи їх в окремих приміщеннях: Пре-ПЛР-приміщення, де здійснюється обробка клінічних зразків, виділення ДНК, приготування реакційної суміші для ПЛР і постановка ПЛР (за наявності умов два останні етапи рекомендується також проводити в додатковому окремому приміщенні). У цих приміщеннях забороняється проводити усі інші види робіт з інфекційними агентами ПЛР-діагностика яких проводиться в цій лабораторії. Пост-ПЛР-приміщення, де проводиться детекция продуктів ампліфікації. У цьому приміщенні допускається використовувати інші методи детекции інфекцій. Бажано кімнату детекции продуктів ампліфікації розташувати якнайдалі від пре-ПЛР-помещений.

9) Мікрональне розмноження та оздоровлення рослин.

Основні етапи мікроклонального розмноження Одержання безвірусного посадкового матеріалу.

9.1 Основні етапи мікроклонального розмноженн.

Термін “клон” (від грец. – паросток, пагін) був запропонований Вебером у 1903 році для вегетативно розмножуваних рослин. Тобто клони лише частини материнської особини ідентичні їй та між собою. Мікроклональне розмноження - це використання техніки in vitro для швидкого не статевого одержання рослин, ідентичній вихідній. Перевагами мікроклонального розмноження рослин в порівнянні з традиційними методами є: значно вищий коефіцієнт розмноження, що за рахунками досягає 105 -106 клонів за рік, тоді як традиційно за цей самий термін від однієї рослини одержують 5-100; мініатюризація процесу, що економить площі маточними і розмножувальними рослинами; оздоровлення садивного матеріалу від нематод, грибів, бактерій та вірусів. Значною перевагою технологій є те, що в умовах in vitro часто укорінюються ті рослини, які зовсім не розмножуються або погано розмножуються звичайними способами. Садивний матеріал, отриманий цим способом генетично ідентичний вихідній рослині, оскільки утворюється з меристемних соматичних клітин рослин. Водночасно за статевого розмноження рослин нащадок розвивається із зиготи, утворений в наслідок злиття двох статевих клітин двох різних особин. Ця зигота містить гени як батьківського, так і материнського організму, тому нащадок, що виникає в процесі статевого розмноження, не ідентичний батьківській формі і несе спадкові ознаки обох батьків. Залежно від характеру морфогенетичних процесів (способів одержання рослин-регенерантів) в культурі тканин розрізняють два типи мікроклонального розмноження, в основі яких лежать відмінності одержання рослин. Перший тип рослин утворюється внаслідок активації існуючих в інтакній рослині меристем (апекс стебла, пазушні і сплячі бруньки стебла), тобто шляхом прямого морфогенезу. Другий тип рослин утворюється в результаті індукції виникнення бруньок або ембріонів. Ці рослини, отримані зі спеціалізованих і калюсних клітин, яким властива генетична мінливість.