2. Температура.

Зазвичай преінкубація рослин до інокуляції при вищій температурі, ніж звичайно, підвищує їх сприйнятливість до вірусної інфекції. Характер дії теплової обробки рослин після інокуляції залежить від виду або штаму вірусу

3. Водний режим і вологість. Зазвичай при вирощуванні в умовах мінімального постачання водою ріст рослин пригнічується, їх листя стає жорстким і число місцевих некрозів значно зменшується в порівнянні з контрольними рослинами, що не відчувають нестачі води. Вплив постійної нестачі вологи на сприйнятливість рослин до зараження можна пояснити зміною структури листової поверхні. Велика частина даних свідчить про те, що в’янення рослин перед інокуляцією підвищує сприйнятливість до зараження.

4. Умови живлення рослин. Умови живлення рослин впливають на число місцевих некрозів при зараженні рядом вірусів, причому, взаємодії між різними елементами живлення достатньо складні. Сприйнятливість найвища за найбільш сприятливих умов живлення. Помітну роль грає при цьому співвідношення різних елементів живлення, причому дія додаткової кількості одного з компонентів сильно залежить від наявності інших.

5. Час доби.

Оскільки багато важливих фізіологічних процесів в листі підкоряються добовим ритмам, то і сприйнятливість рослин до зараження вірусами, механічними способами також різна залежно від часу доби. Ефективність інокуляції досягає максимуму до полудня, а потім протягом ночі знижується до мінімуму, який зазвичай досягається перед самим світанком.

6. Пора року.

У областях, що характеризуються значними сезонними коливаннями кліматичних умов, сприйнятливість рослин до вірусів помітно змінюється залежно від пори року. Боуден і Роберте показали, що типову зимову реакцію рослин на зараження вірусом можна викликати штучно, шляхом затемнення рослини.

7. Забруднення повітря.

Деякі речовини, що забруднюють повітря, можуть підсилювати ріст рослин. Трешоу показав, що обкурювання рослин парами фтору за деяких контрольованих умов збільшує число місцевих некрозів.

10.3 Чинники, пов'язані з вірусом і переносником.

У екології різних штамів вірусу відмічені важливі відмінності. Кожен штам вірусу ефективніше переноситься тими видами, з якими він зв'язаний в природі. Зазвичай в природі виживають ті штами вірусу, які інтенсивно розмножуються, але разом з тим не наносять своїм господарям настільки 53 серйозних пошкоджень, щоб викликати загибель рослин. В результаті заражена рослина стає резервуаром вірусу. У тих випадках, коли вірус має переносників декількох видів, різні переносники можуть розрізнятися по ефективності перенесення вірусу. У природній популяції переносника на долю особин, що переносять вірус, впливають і багато інших чинників. До них відносяться вікова стадія переносника, доступність відповідного джерела вірусу і навколишні умови, особливо температура. В більшості випадків, хоч і не завжди, віруси знижують конкуруючу здатність своїх рослин-господарів, що викликає необхідність переміщення вірусу на здорові рослини. Іншими словами, деякі віруси впливають на своїх господарів і (або) переносників таким чином, що шанси вірусу на розповсюдження підвищуються.