72.Травма чмт

Че́репно-мозгова́я тра́вма (ЧМТ) — это комплекс контактных повреждений (мягких тканей лица и головы, костей черепа и лицевого скелета) и внутричерепных повреждений (повреждений вещества головного мозга и его оболочек), имеющих единый механизм и давность образования.

Классификация

По тяжести поражения различают лёгкую, средней степени тяжести и тяжёлую ЧМТ^[1]. Для определения степени тяжести используютшкалу комы Глазго. При этом пациент получает от 3 до 15 баллов в зависимости от уровня нарушения сознания, который оценивают по открыванию глаз, речевой и двигательной реакциям на стимулы^[2]. Лёгкая ЧМТ оценивается в 13—15 баллов, среднетяжёлая — в 9—12, тяжёлая — в 3—8^[3][4][5].

Также различают изолированную, сочетанную (травма сопровождается повреждением других органов) и комбинированную (на организм действуют различные травмирующие факторы) ЧМТ.

ЧМТ разделяют на закрытую и открытую. При открытой черепно-мозговой травме повреждены кожный покров, апоневроз и дном раны является кость или более глубоколежащие ткани. При этом, если повреждена твёрдая мозговая оболочка, то открытую рану считают проникающей. Частный случай проникающей травмы — истечение спинномозговой жидкости из носа или уха в результате перелома костей основания черепа. При закрытой черепно-мозговой травме апоневроз не поврежден, хотя кожа может быть повреждена.

Клинические формы ЧМТ:

Сотрясение головного мозга — травма, при которой не отмечается стойких нарушений в работе мозга. Все симптомы, возникающие после сотрясения, обычно со временем (в течение нескольких дней) исчезают. Стойкое сохранение симптоматики является признаком более серьёзного повреждения головного мозга. Основными критериями тяжести сотрясения мозга являются продолжительность (от нескольких секунд до 5 (в некоторых источниках до 20) минут^[6]) и последующая глубина потери сознания и состояния амнезии. Неспецифические симптомы — тошнота, рвота, бледность кожных покровов, нарушения сердечной деятельности.

Ушиб головного мозга: лёгкой, средней и тяжёлой степени (клинически).

Субарахноидальное кровоизлияние (кровоизлияние под мягкую мозговую оболочку).

Субдуральная гематома (кровоизлияние под твердую мозговую оболочку).

Внутримозговая гематома (кровоизлияние в вещество головного мозга).

Вентрикулярное кровоизлияние (кровоизлияние в желудочек (желудочки) головного мозга).

Диффузное аксональное повреждение.

Сочетание

Одновременно могут наблюдаться различные сочетания видов черепно-мозговой травмы: ушиб и сдавление гематомой, ушиб и субарахноидальное кровоизлияние, диффузное аксональное повреждение и ушиб, ушиб головного мозга со сдавлением гематомой и субарахноидальным кровоизлиянием.

Симптомы

нарушение сознания — оглушение, сопор, кома. Указывают на наличие черепно-мозговой травмы и ее тяжесть.

поражение черепных нервов, указывают на сдавление и ушиб головного мозга.

очаговые поражения мозга говорят о повреждении определенной области головного мозга, бывают при ушибе, сдавлении головного мозга.

стволовые симптомы — являются признаком сдавления и ушиба головного мозга.

менингеальные симптомы — их наличие указывает на наличие ушиба головного мозга, либо субарахноидального кровоизлияния. Спустя несколько дней после травмы, могут быть признаком развившегося менингита.

Лечение

Лечение черепно мозговых травм можно разделить на 2 этапа. Этап оказания первой медицинской помощи и этап оказания квалифицированной медицинской помощи в стационаре.

При наличии эпизода с потерей сознания больной независимо от его текущего состояния нуждается в транспортировке в стационар. Это обусловлено высоким потенциальным риском развития тяжелых опасных для жизни осложнений.

После поступления в стационар больному проводится клиническое обследование, собирается при возможности анамнез, уточняется у него или у сопровождающих характер травмы. Затем выполняется комплекс диагностических мероприятий направленных на проверку целостности костного каркаса черепа и наличия внутричерепных гематом и других повреждений тканей мозга.

Простейшим методом диагностики является рентгенография черепа, однако в связи с особенностями метода эффективность подобного её относительно не велика даже с использованием специальных укладок, примерно 20-30 % площади костей черепа остаются недоступными для оценки их целостности. Так же данный метод не позволяет оценить состояние тканей мозга. Методом выбора при данном виде травм является компьютерная томография. Данная методика позволяет получить изображение всех костей свода черепа, и оценить состояние головного мозга. Недостатком методики является дороговизна компьютерных томографов и как следствие их малая распространенность. Как правило подобные аппараты имеют только относительно крупные клиники.

В России и странах СНГ как правило пострадавшие поступившие первично с ЧМТ исследуются с помощью методов рентгенографии, и уже в тех случаях когда данная методика не дает клинически значимого результата больные направляются на КТ.

После того как в ходе обследования устанавливается тип черепно-мозговой травмы, врач-нейрохирург, а при его отсутствии в клинике травматолог принимает решение о тактике лечения пациента. Методики и схемы терапии отличаются в зависимости от типа травмы, но в целом преследуют одинаковые цели.

Главной целью является предотвращение поражения тканей головного мозга, и как следствие поддержание нормального внутричерепного давления и защита коры головного мозга от гипоксии. В некоторых случаях для этого выполняются трепанации с целью дренирования внутричерепных гематом. При отсутствии кровотечения в полость черепа больные ведутся как правило на консервативной терапии.

74.

Теплови́й уда́р — патологічний стан, що виникає раптово і зумовлений розладами терморегуляції організму при тривалому впливові на нього високої температури повітря або інфрачервоного (теплового) випромінювання.

Тепловий удар легкого ступеня

Потерпілі скаржаться на головний біль і запаморочення, відчуття гарячки, виникає втомлюваність, слабість, пригнічення. Турбує нудота, інколи блювання. Температура тіла нормальна або субфебрильна. Шкіра волога. Незначне прискорення пульсу.

Тепловий удар середньої важкості

Потерпілі скаржаться на загальну слабкість, пульсуючий головний біль, запаморочення, нудоту, блювання. Температура тіла підвищується до 40-41С. Шкіра гіпереована, волога, посилене потовиділення. Психічні розлади — підвищена дратливість і спалахи невмотивованого, нестримного гніву.

З 'являється гіперрефлексія, розлади координації рухів. Частота дихань не змінена або незначно збільшена. Тахікардія досягає 110–130 ударів на хвилину.Артеріальний тиск, звичайно, у фізіологічних межах або незначно змінений.

Тепловий удар важкого ступеня

Виникає раптово або поступово появою нестерпного головного болю, запамороченням, зниженням зору, багаторазовим блюванням. Наростає психомоторне збудження і дезорієнтація, розлади притомності. Зіниці вузькі, фотореакція в'яла. Гіперрефлексія, підвищення м'язового тонусу, тонічні і клонічні судоми, патологічні стопні рефлекси, парези і паралічі. Шкіра гіперемована і ціанотична, температура тіла в межах 40-42 С. Прогресує розлад кровообігу: зростає тахікардія до 120–140 ударів за хвилину, з'являється аритмія. Тахіпное до 30-36 в 1хв. Порушується ритм і амплітуда дихальних рухів.

Причини

Нормальна життєдіяльність можлива за умови збереження постійної температури тіла за рахунок рівноваги між теплоутворенням і тепловіддачею. При високій температурі навколишнього повітря сталість температури тіла зберігається за рахунок функції шкіри, через яку здійснюється тепловіддача шляхом випромінювання, проведення тепла і випаровування поту. Коли температура навколишнього повітря дорівнює температурі тіла, тепловіддача здійснюється тільки за рахунок потовиділення. Тому перегрівання найчастіше настає при підвищеній вологості і високій температурі повітря.

Основною причиною теплового удару є дія на організм високої температури в умовах високої вологості довкілля.

Також тепловий удар може виникнути в результаті носіння теплого і синтетичного одягу, який заважає тілу виділяти тепло.

Надмірне вживання алкоголю може стати причиною розвитку теплового удару, оскільки алкоголь порушує терморегуляцію.

Спекотна погода. Якщо ви не звикли до дії на організм високих температур, треба обмежити вашу фізичну активність, принаймні, на пару днів у разі, коли сталася різка зміна температурного режиму. Важке фізичне навантаження під відкритим сонцем є серйозним чинником ризику розвитку теплового удару.

Деякі лікарські засоби також підвищують ризик отримання теплового удару. До засобів, що підвищують ризик теплового удару, відносяться: вазоконстріктори, діуретики, антидепресанти і антипсихотичні засоби.

Групи ризику

Тепловий удар може отримати будь-яка людина, проте деякі люди, зважаючи на їх фізіологічні особливості, схильні до більшого ризику отримання теплового удару, ніж інші. До найбільшого ризику теплового удару схильні:

Діти та люди літнього віку. У новонароджених процеси терморегуляцій розвинені не повною мірою, тому у них зростає ризик отримання теплового удару. У літніх людей, терморегуляція з віком слабшає, що теж приводить до підвищення ризику отримання теплового удару. Також до групи ризику отримання теплового удару відносяться вагітні жінки.

Генетична схильність. Деякі дослідники важають, що існують люди з генетичними особливостями організму, які підвищують ризик виникнення теплового удару (природжена відсутність потових залоз, муковісцидоз).

Симптоми та ознаки

Основними симптоми та ознаками теплового удару є:

Висока температура тіла (40 С і вище) є головною ознакою теплового удару.

При тепловому ударі часто з'являється спрага.

Відсутність потовиділення. При тепловому ударі, викликаному спекотною погодою, шкіра стає гарячішою і сухою на дотик. А при тепловому ударі, викликаному напруженою фізичною роботою, шкіра зазвичай волога, липка.

При тепловому ударі шкіра часто червоніє.

Прискорене дихання також є частою ознакою теплового удару.

При тепловому ударі різко підвищується частота серцевих скорочень.

Також при тепловому ударі може розвинутися пульсуючий головний біль.

Рідше при тепловому ударі виникають такі симптоми, як: судоми, галюцинації, втрата свідомості.

При дії на організм людини високої температури можуть розвинутися теплові судоми. Теплові судоми є передвісниками теплового удару. Першими ознаками теплових судом є: багате потовиділення, втома, спрага, м'язові судоми в області живота, в ногах і руках. Для запобігання першим ознакам теплового удару, таких як м'язові судоми, рекомендується пити більше рідини, поєднувати фізичне навантаження з відпочинком, працювати в добре провітрюваному або кондиціонованому приміщенні.

Ускладнення

Внаслідок теплового удару може розвинутися таке ускладнення, як шок. Першими ознаками шоку при тепловому ударі є: слабкий пульс (зниження артеріального тиску), посиніння губ та нігтів, втрата свідомості, шкіра стає холодною і вологою. Всі ці зміни в організмі ведуть до розвитку набряку внутрішніх органів і мозку. Набряк у свою чергу веде до безповоротних ушкоджень внутрішніх органів та мозку, до смерті.

Перша допомога

Якщо ви відчули перші симптоми теплового удару, негайно викличте швидку допомогу. Якщо у вас немає можливості викликати невідкладну медичну допомогу, слід зробити наступне:

Якщо ви відчули перші симптоми теплового удару і перебуваєте на вулиці, негайно зайдіть в прохолодне кондиціоноване приміщення. Такими приміщеннями можуть бути торгівельний центр, кінотеатр і так далі.

Зніміть тісний одяг, розв'яжіть краватку, зніміть взуття.

У разі теплового удару оберніться вологим простирадлом або ввімкніть вентилятор.

Якщо є можливість, прийміть прохолодний душ або ванну.

Тепловий удар виникає не лише внаслідок зневоднення, але і внаслідок втрати солей з потом. Тому при тепловому ударі рекомендується випити 1 літр води з додаванням 2 чайних ложок солі.

При тепловому ударі у жодному випадку не пийте алкогольні напої і напої з високим вмістом кофеїну (чай, кава, капучино), оскільки вони порушують терморегуляцію організму.

Так само, для зниження температури тіла можна прикласти до області шиї, спини, пахв і паху мішечки з льодом.

Тепловий удар — це дуже серйозний стан, але за допомогою простих заходів ви можете легко запобігти йому.

1. Носіть легкий одяг з натуральних матеріалів (льон, бавовна), це дозволить уникнути розвитку теплового удару.

2. При нагоді, встановіть в будинку кондиціонер.

3. Пийте більше рідини, особливо в теплу пору року, це знизить ризик розвитку теплового удару.

4. Перш ніж вживати які-небудь лікарські засоби, обов'язково проконсультуйтеся з лікарем.

5. Ніколи не залишайте машину на сонці. Якщо все ж це трапилося, не сидіть в розжареній машині понад 10 хвилин.

6. Уникайте важкого фізичного навантаження в жарку пору року. Під час виконання роботи час від часу робіть перерви на відпочинок, пийте більше рідини.

7. Стежте за дітьми і не дозволяйте їм грати в жарку погоду під відкритим сонцем.

8. По можливості, прагніть не знаходитися на відкритому сонці з 11.00 до 17.00.

Со́нячний уда́р — різновид теплового удару, що виникає в тому випадку, коли людина з непокритою головою тривалий час перебуває під прямим сонячним промінням. Його виникненню сприяє загальне перегрівання організму.

Симптоми

Сонячний удар супроводжується головним болем, млявістю, блювотою. У важких випадках — комою. Симптоми перегрівання посилюються при підвищенні вологості навколишнього середовища.

Легкий ступінь

загальна слабкість;

головний біль;

нудота;

зростання частоти пульсу та дихання;

розширення зіниць.

Середній ступінь

різка адинамія;

сильний головний біль з нудотою і блюванням;

оглушення;

невпевненість рухів;

хитка хода;

часом запаморочення;

зростання частоти пульсу та дихання;

підвищення температури тіла до 39 - 40 ° C.

Важкий ступінь. Розвивається раптово: Обличчя налите кров'ю, згодом блідо-синє. Трапляються випадки зміни свідомості від легкого ступеня до коми, клонічні і тонічні судоми, мимовільне виділення сечі і калу, марення, галюцинації, підвищення температури тіла до 41 - 42 ° C, випадки раптової смерті. Летальність 20 - 30%.

Перша допомога

Потерпілого необхідно перенести в тінь, зробити холодний компрес. У важких випадках - штучне дихання.

Передусім — усунути тепловий вплив:

винести постраждалого з зони перегрівання;

укласти на відкритому майданчику в тіні;

дати потерпілому вдихнути парів нашатирного спирту з ватки;

звільнити від верхнього одягу;

змочити обличчя холодною водою, поплескати по грудях мокрим рушником;

покласти на голову об'єм із холодною водою;

викликати бригаду швидкої допомоги.

Профілактика

Аби уникнути сонячних ударів, у спекотну сонячну погоду рекомендовано носити головні убори зі світлого матеріалу, які сильніше відбивають сонячне світло.

75.

Переохолодження

Переохолодження – надмірне пониження температури тіла людини з-за зовнішніх факторів.

Причини переохолодження

Переохолодження організму розвивається внаслідок тривалого перебування на холоді, особливо в сиру вітряну погоду.

Симптоми переохолодження

Початок загального охолодження має характерні ознаки-збудження, озноб, синюшність губ, блідість і похолодання шкірних покривів, «гусяча шкіра», задишка, почастішання пульсу. Потім з’являються втома, скутість, сонливість, байдужість, загальна слабкість, людина втрачає здатність самостійно пересуватися. Якщо охолодження триває, то настає непритомний стан, потерпілий втрачає свідомість, у нього може зупинитися дихання і серце.

Особливо швидко охолоджується людина, потрапивши в холодну воду. Наприклад, при температурі води плюс 15 ° він може вижити не більше 6 годин.

Лікування переохолодження

Заходи при переохолодженні на вулиці:

* Пошліть за медичною допомогою. * Як можна швидше помістіть потерпілого в захищене від негоди місце або в приміщення. * Накрийте потерпілого спальним мішком або іншою формою укриття. * Поділіться з потерпілим теплом свого власного тіла під загальним укриттям. * Перевірки дихання. * Перевіряйте пульс. * Якщо є, дайте йому гаряче питво і їжу.

Заходи при переохолодженні в будинку:

* Пошліть за медичною допомогою. * Якщо потерпілий знаходиться у свідомості і не отримав травми, покладіть його в тепле ліжко. Простежте, щоб була накрита голова (але не обличчя). * Дайте йому гаряче питво і їжу. * Якщо потерпілий втратив свідомість, виконайте при необхідності заходи по його пожвавленню шляхом штучного дихання з рота в рот і непрямого масажу серця.

Не можна розтирати кінцівки потерпілого або змушувати його енергійно рухатися. Не дозволяйте потерпілому пити спиртне. Це викликає втрату тепла. Не кладіть потерпілого в гарячу ванну і не застосовуйте гарячі пляшки. Це перерозподілить кров від найважливіших органів тіла до дрібних судин шкіри.

76.

Електротра́вма — травма, що виникає при доторканні неізольованих електродротів, увімкнених у мережу, або при ураженніблискавкою, внаслідок чого в організмі людини відбуваються важкі місцеві та загальні зміни, які часто та швидко закінчуються смертю.

Причини

Проблема електричної травми, за винятком уражень блискавкою, стала актуальною порівняно недавно. На сьогодні постійне збільшення кількості джерел електроенергії, пов'язане з розвитком науково-технічного прогресу, безумовно, підвищує рівень комфортності життя, але в той же час обумовлює стабільність частоти виникнення електротравм і електроопіків. Розрізняють ураження технічною і атмосферною електрикою. Не вивчені дуже рідко фіксовані ураження електричними розрядами, що продуковані спеціальними органами деяких видів морських тварин. Ураження технічною електрикою майже завжди відбувається при безпосередньому контакті з провідником електричного струму. Рідко людина може бути уражена електричним струмом високої напруги без дотику до провідника, через дуговий контакт на близькій відстані від провідника.

Симптоми

Хворий миттєво втрачає свідомість, відмічається судомне скорочення м'язів, зупинка дихання, різкий розлад серцевої діяльності.

Якщо ураження не призвело до моментальної загибелі та через деякий час свідомість постраждалого відновилася, то в нього визначається головний біль, сонливість, загальна млявість. Місцево відмічаються сліди опіку у вигляді жовтувато-бурих плям та смуг.

Електричні травми являють собою чітко виражені місцеві пошкодження тканин організму, викликані впливом електричного струму або електричної дуги. Зазвичай це ураження шкіри, рідше — інших м'яких тканин, а також зв'язок і кісток. У більшості випадків електротравми виліковуються і працездатність потерпілого відновлюється повністю або частково. В окремих випадках, зазвичай при важких опіках, травми можуть призвести до загибелі людини.

Розрізняють такі електричні травми: електричні опіки, електричні знаки, металізація шкіри, електроофтальмія.

Лікування

В першу чергу, якщо потерпілий перебуває під дією електричного струму, вказаний вплив необхідно припинити. Коли є можливість, необхідно розімкнути електричний ланцюг за допомогою переривника ланцюга або вимикача, або висмикнути вилку з штепсельної розетки. Якщо це з якоїсь причини зробити неможливо, треба віддалити джерело струму від потерпілого, використовуючи ізолюючі предмети, наприклад, суху дерев'яну палицю, одяг, мотузок, шкіряні або гумові рукавички та ін. Після звільнення постраждалого від дії струму приступають до надання першої допомоги.

Перша допомога: необхідно швидко відімкнути струм та негайно розпочати штучне дихання, яке слід проводити упродовж тривалого часу (декілька хвилин), до повного відновлення самостійних та глибоких дихальних рухів грудної клітки.

Призначають серцеві засоби — камфору, кофеїн. Постраждалого на тривалий час розміщують у стаціонарі, де проводять симптоматичне лікування.

Блискавкою, як правило, уражаються люди, що знаходяться на відкритому місці під час грози. Уражаюча дія атмосферної електрики обумовлена, в першу чергу, високою напругою (до 10000 000 В) і потужністю розряду. Крім одержання електротравми, потерпілий може бути відкинутий повітряною вибуховою хвилею і при цьому отримати травматичні ушкодження тіла і черепа. Ураження блискавкою може також супроводжуватися тяжкими опіками до IV ступеня (температура в місці так званого каналу блискавки може перевищувати 25 000 °С). Незважаючи на короткий час впливу блискавки, стан постраждалого зазвичай важкий, що обумовлено, в першу чергу, ураженням центральної і периферійної нервової систем. Симптоми. При ураженні блискавкою потерпілий непритомніє, що може продовжуватися від декількох хвилин до декількох діб і супроводжуватися клінічними судомами. Після відновлення свідомості хворі збуджені, неспокійні, дезорієнтовані, кричать від болю в кінцівках і в місцях опіків, марять. Можуть розвиватися галюцинації, парез кінцівок, геми- і парапарези, бульбарні порушення. Часто хворі скаржаться на сильний головний біль, біль і різь в очах, порушення зору до повної сліпоти (відшарування сітківки), шум у вухах. Нерідко виявляються опіки повік і очного яблука, помутніння рогівки і кришталика. На шкірних покривах іноді чітко видні своєрідні деревоподібні знаки (знаки блискавки) багряно-бурого кольору по ходу судин. В окремих випадках можуть з'явитися порушення слуху, загрудний біль, кровохаркання, набряк легенів. Неврологічні розлади (парези, паралічі, гіперестезія й ін.) можуть зберігатися тривалий час і вимагають посиленого лікування. Невідкладна допомога. На жаль, дотепер має деяке поширення думка, що ураженого блискавкою треба закопати на деякий час у землю. Ні до чого, крім втрати часу і забруднення опіків, це не призводить. У той же час від своєчасності і правильності реанімаційних заходів, які повинні початися якнайшвидше, залежить життя потерпілого. Якщо в потерпілого зупинилося серце, необхідно негайно розпочати непрямий масаж серця і штучне дихання з рота в рот чи з рота в ніс. Це необхідно також у тому випадку, якщо серцева діяльність збережена, але розвинулися важкі порушення дихання. Якщо серцева діяльність не відновлена, але в хворого в процесі масажу серця залишаються вузькі зіниці, відчувається пульс на великих судинах, присутні одиничні атональні вдихи, припиняти реанімаційні заходи не можна. Часто причиною порушення роботи серця є фібриляція шлуночків (скорочення м'язів, неадекватні нормальному функціонуванню серця), тому треба продовжувати непрямий масаж серця, а також штучну вентиляцію легень і зробити електричну дефібриляцію. При низькому артеріальному тиску необхідні: внутріартеріальне введення поліглюкіна, внутрішньовенна інфузія 500 мл 5% розчину глюкози з 90 мг преднізолону чи з 250 мг гідрокортизону. При різкому порушенні, сильному болі внутрішньовенно чи внутрішньом'я-зово вводять літичну суміш (2,5% аміназин - 1 мл, 2% промедол -1 мл, 1% димедрол — 1 мл) чи суміші нейролептанальгетиків (фен-таніл — 2 мл, дроперідол — 2-4 мл) під контролем AT. Якщо біль не припиняється, можна дати киснево-закисний наркоз у співвідношенні 1:2. При судомах застосовують 5% розчин хлоралгідрату (30-40 мл) у клізмі. Від дегідратаційної терапії на догоспітально-му етапі варто утриматися. У стаціонарних умовах дегідратацію можна провести за строгими показниками (набряк легенів). Госпіталізація. Транспортувати постраждалого необхідно на ношах, краще в положенні на боці через небезпеку виникнення блювоти, у відділення реанімації багатопрофільної лікарні, де є хірург, невропатолог, терапевт, офтальмолог, отоларинголог.

77.

Гіпертермічний синдром визначається як патологічний стан, що характеризується високим підйомом температури тіла (більше 40 ° С) на тлі основного захворювання.

Причини гіпертермічній синдрому. Етіологія гіпертермічній синдрому.

Регуляція теплообміну здійснюється 2 групами термочутливих нейронів, що знаходяться в подбугорной області головного мозку. Одна група регулює метаболічну теплопродукцию, інша - фізичні механізми тепловіддачі.

Виділяють 4 види гіпертермічній синдрому:

1. В результаті зовнішнього перегріву. Найбільш часто зустрічається в педіатричній практиці і обумовлений не посиленням катаболізму, а зменшенням тепловіддачі (основа - зайве укутування немовляти). Нерідкі випадки, коли батьки залишають включеними обігрівачі поруч з ліжечком своєї дитини, а безконтрольне використання обігрівача досить часто призводить до його перегрівання.

2. Фармакологічна гіпертермія спостерігається при використанні моноамінооксидази - препаратів типу ефедін, амітріпті-лин, імізін тощо Ефект проявляється через порушення метаболізму норадреналіну, його попередників і серотоніну, в результаті чого порушується зниження тепловіддачі.

3. Гіпертермія на тлі лихоманки протікає по типу реакції антиген - антитіло, як відповідь на мікробний антиген; в процес втягуються центр терморегуляції і ретикулоендотеліальна система.

4. Гіпертермія при травмі головного мозку з ураженням подбугорной області. Даний варіант часто спостерігається при постреанімаційної хвороби.

Патогенез гіпертермічній синдрому. Клініка (ознаки) гіпертермічній синдрому. Невідкладна (перша) допомога при гіпертермії

1. На тлі високої температури, До 40 про С, виникає компенсаторна гіпервентиляція у відповідь на наявний метаболічний ацидоз. При підвищенні температури вище 40 ° С хвилинний об'єм вентиляції різко падає, дихальний алкалоз переходить в респіраторний ацидоз, що, в кінцевому підсумку, підсилює метаболічний ацидоз.

2. Різко зростає втрата рідини через дихальні шляхи і шкіру, що в підсумку призводить до гіповолемії, що супроводжується паралельною втратою іонів калію, натрію і хлоридів.

3. Відбувається зниження судинного опору в нирках, Що сприяє виділенню великої кількості гіпотонічній сечі.

4. У печінці інактивуються ферментні системи, Руйнуються внутрішньоклітинні структури, посилюється утворення молочної кислоти.

5. Хвилинний об'єм серця (МОС) зростає за рахунок тахікардії, проте артеріальний тиск падає.

6. Метаболізм головного мозку зростає, але кровопостачання не відповідає цьому підвищення, що призводить до його ішемії.

Клініка (ознаки) гіпертермічній синдрому.

На тлі основного захворювання відзначається високий підйом температури - До 40 і більше градусів. Можливе порушення свідомості, марення, галюцинації. Шкірні покриви на дотик гарячі, можуть бути покриті теплим потім. Спостерігаються різні типи порушення дихання - від тахіпное до брадипное. Артеріальний тиск - нормальний або гіпотонія, відзначається тахікардія.

Невідкладна (перша) допомога при гіпертермії

Оптимальним варіантом лікування гіпертермічній синдрому є поєднання загального охолодження (краніоцеребральная гіпотермія, холод на область великих судин, інфузія охолоджених розчинів та ін) з цілеспрямованим медикаментозним придушенням центру терморегуляції. Для цього рекомендується використовувати в /в введення 2-4 мл реланиума, 2-4 мл 025% розчину дроперидола (контроль артеріального тиску!), 1-2 мл аміназину. В комплекс лікування, крім патогенетично обгрунтованої терапії, необхідно включати оксигенотерапію, проводити нормалізацію водного, електролітного, кислотно-основного стану.

Кожен лікар у своїй практиці зустрічався згіпертермічним синдромом, коли у дитини підвищена температура до 40С, шкіра «мармурова», кінцівки холодні, озноб, надмірна тахікардія, задуха, млявість або збудження. Ефект від жарознижувальних засобів недостатній. Це справжній гіпертермічний синдром, при якому необхідно приймати термінові заходи.

Гіпертермічний синдром - стан глибокого порушення терморегуляції у дітей з підвищенням температури тіла до 39 С і більше за рахунок збільшення теплопродукції і зменшення тепловіддачі.

Всім відомо, що підвищення температури тіла - це захисна функція організму, яка призводить до мобілізації захисних сил організму. Вона здатна посилювати імунну відповідь організму, стимулювати бактерицидну активність лейкоцитів, підвищувати продукцію інтерферону. Температура вище 38 С сприяє загибелі багатьох патогенних мікроорганізмів. Однак адаптивну роль лихоманка має тільки до певної межі.

Тому слід розрізняти клінічні варіанти гіпертермії.

1. «Червона» («рожева») лихоманка (супроводжується нормальним самопочуттям і рожевими шкірними покривами) - у більшості випадків не вимагає екстреності втручання.

2. «Біла» («бліда») лихоманка (відзначається порушення самопочуття і стану, озноб, блідість шкірних покривів) - якщо не проводити лікування може перейти в гіпертермічний синдром.

3. «Гіпертермічній синдром» - патологічний варіант лихоманки, при якому відмічається швидке і неадекватне підвищення температури тіла. Супроводжується порушенням мікроциркуляції, метаболічними розладами з прогресивно наростаючою дисфункцією внутрішніх органів (поліорганною недостатністю).

В залежності від клінічного варіанту гіпертермії проводиться і відповідне лікування.

Лікування гіпертермічного синдрому у дітей.

1. Лікування «рожевої» лихоманки.

- Дитину слід легко одягнути, давати якомога більше рідини.

- Дати жарознижуючий засіб. Препарат вибору- парацетамол. Разова доза препарату 10-15 мг / кг., добова не більше 60 мг / кг. Дітям з  благоприємним преморбідним фоном жарознижуючі засоби слід призначати при температурі вище 38,5-39С. Але якщо в анамнезі відзначалися судоми і є неврологічні захворювання, антипіретики доцільно застосовувати вже при 38С.

У дітей також можна застосовувати ібупрофен, який, крім жарознижуючого, дає знеболюючий і протизапальний ефект. Разова доза 5 -10 мг / кг. через кожні 6-8 год (є рекомендації чередувати введення парацетамолу з ібупрофеном).

2. Лікування «блідої» лихоманки.

- Застосовуються жарознижуючі препарати в поєднанні з спазмолітичними препаратами - парацетамол - 10-15 мг / кг; ібупрофен - 5-10 мг / кг з папаверином 0,5 мг / кг, або но-шпа 1 мг / кг.

- При неможливості перорального або ректального введення жарознижуючих препаратів першого ряду (парацетамол, ібупрофен) показано парентеральне призначення анальгіну(метамізолу) -50% розчин з розрахунку 0,1-0,2 мл.на рік життя, в поєднанні з папаверином2% в дозі 0.5 мг / кг. Але в даний час від застосування анальгіну відмовляються, із за його ускладнень (може викликати значні порушення гемопоезу, аж до агранулоцитозу).

- Після відновлення мікроциркуляції (шкіра гаряча, гіперемована, кінцівки теплі) - фізичні методи охолодження. Розкрити дитину, розтерти шкіру водою (30-32С). Раніше використовували розтирання 40% спиртом, або оцтом наполовину розведеним водою, але в даний час це робити не рекомендують, тому що вони всмоктуються через шкіру і можуть викликати отруєння. Також застосовують обдування вентилятором, у важких випадках - пакети з льодом на область проекції великих судин.

3. Лікування гіпертермічного синдрому.

- Для зниження температури тіла слід проводити комбіноване лікування, використовуючи як фармакологічні, так і фізичні методи охолодження.

-Обов'язково оксигенотерапія, інфузійна терапія для корекції водно-електролітних порушень і КОС.

- При гіпертермії вище 40С необхідно будь-яким чином знизити температуру тіла, для цього дитину звільняють від одягу і застосовують фізичні методи охолодження.

- Застосовують парацетамол (тепер з'явилася довенна форма препарату «інфулган») 15 мг / кг. При його відсутності - анальгін 50% 0,1-0,2 мл. на рік життя.

- Якщо є порушення периферичного кровообігу, застосовують препарати судинорозширювального дії, такі, як папаверин, нікотинова кислота, новокаїн та інші.

- Підсилює дію жарознижуючих засобів застосування антигістамінних препаратів (димедрол, тавегіл, супрастин). Вони мають легку седативну та спазмолітичну дію.

- Також з седативною метою застосовують бензодіазепіни (седуксен, реланіум, діазепам, сибазон) в дозі 0.2-0.3 мг / кг.

- Ефективне застосування літичних сумішей, до складу яких входять дроперидол або аміназін у вигляді 2,5% розчину. Літична суміш: -1 Мл 2,5% розчину аміназину, -1 Мл 2,5% розчину дипразина (піпольфену), -8 Мл 0,25% розчину новокаїну. Розчин дипразина (піпольфену) можна замінити 1 мл 2% розчину супрастину. Літичну суміш вводять з розрахунку одноразової дози 0,1-0,2 мл / кг маси тіла дитини. Її не можна застосовувати при глибокій комі і різкому пригніченні дихання.

- Боротьбу з ацидозом, гіпоксією, гіперкапнією, набряком мозку, токсикозом проводять за загальними правилами.

- При гіпертермічному синдромі температуру тіла контролюють кожних 30 хв.- 1 год. Коли температура буде знижена до 37,5 градусів, заходи боротьби з гіпертермічним синдромом припиняють, так як в подальшому вона може знижуватися без додаткових втручань.

- Не потрібно обов'язково домагатися нормалізації температури, в більшості випадків досить знизити температуру тіла на 1-1,5 С, що супроводжується покращенням самопочуття дитини. Зниження температури не повинно бути швидким;

- Загальноприйнятим фактом є неприпустимість призначення дітям в якості жарознижуючих засобів наступних препаратів:

а) ацетилсаліцилової кислоти (небезпека розвитку синдрому Рея при ГРВІ)

б) метамізол (небезпека агранулоцитозу)

в) амідопірин (висока токсичність)

г) німесулід (гепатотоксичність)

- При лікуванні гіпертермічного синдрому слід утриматися від застосування вазопресорів, атропіну і препаратів кальцію.

З перерахованого випливає, що в даний час для боротьби з гіпертермією лікар у своєму виборі обмежений. Це парацетамол (у різних формах) і фізичні методи охолодження. З обережністю можна застосовувати анальгін (поки він не заборонений і ще присутній в протоколах лікування, але скоро напевно буде заборонений остаточно). Деякі лікарі виходять з положення і використовують комплексні препарати - спазмалгон, спазган (але в їх склад входить той же самий анальгін). Є педіатри, які застосовують старий, забутий препарат - мефенамінова кислота (його можна застосовувати з 5-ти років), але в сучасній літературі його ніхто не рекомендує.