- •Одеська національна академія х арчових технологій о.А. Нетребський, с.М. Неменуща
- •Змістовний модуль 1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності. Забезпечення природної, техногенної та соціальної безпек.
- •Лекція 1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності
- •1.1. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини.
- •1.2. Терміни та визначення безпеки життєдіяльності
- •1.3. Характеристика системи «людина – життєве середовище»
- •1.4. Класифікація небезпечних і шкідливих факторів (ншф)
- •1.5. Основні положення теорії ризику
- •2.1. Класифікація небезпечних природних процесів і явищ.
- •2.2. Характеристика геологічних та гідрологічних природних загроз
- •Лекція 2. Природні небезпечні процеси і явища та їх загрози.
- •2.3. Характеристика метеорологічних процесів і явищ
- •2.4. Пожежі у природних екосистемах: види, правила безпеки та заходи боротьби
- •2.5. Біологічні небезпеки
- •Лекція 3. Техногенні небезпеки та їхні наслідки
- •3.1. Антропогенний вплив на природне середовище та сучасні екологічні проблеми.
- •3.2. Урбанізоване середовище
- •3.3. Небезпечні та шкідливі чинники техногенного середовища
- •4.4. Показники оцінки шкідливої дії речовин
- •4.5. Сукупна дія небезпечних і шкідливих чинників міського і побутового середовища
- •Лекція 4. Пожежна безпека.
- •4.1. Загальні поняття про основи теорії розвитку та припинення горіння
- •4.2. Небезпечні для людини чинники пожежі
- •4.2. Вибух. Фактори техногенних вибухів.
- •4.4. Законодавча база в галузі пожежної безпеки.
- •Лекція 5. Глобальні проблеми людства. Соціально-політичні небезпеки.
- •5.1. Глобальні проблеми людства.
- •5.2. Соціальні чинники, що впливають на життя та здоров’я людини.
- •5.3. Соціально-політичні небезпеки, їх види та особливості.
- •5.4. Психологічна надійність людини та її роль у забезпеченні безпеки
- •6.2. Методичні підходи до визначення ризику.
- •6.3. Критерії оцінки рівня ризику.
- •6.4. Прийоми попереднього аналізу небезпек.
- •Лекція 7. Управління ризиком.
- •7.1. Управління ризиками.
- •7.2. Запобігання надзвичайних ситуацій.
- •7.3. Моніторинг надзвичайних ситуацій на підприємствах, порядок його проведення та чинники оцінки.
- •7.4. Алгоритм прийняття управлінських рішень по забезпеченню безпеки підприємства
- •Лекція 8. Управління силами та засобами підприємства під час надзвичайної ситуації.
- •8.1. Управління і прийняття рішень в умовах надзвичайних ситуацій. Стадії ліквідації наслідків.
- •8.2. Загальна характеристика рятувальних та інших невідкладних робіт під час надзвичайної ситуації.
- •8.3. Особливості ліквідації наслідків біологічної аварії, карантинні та інші санітарно-протиепідеміологічні заходи.
- •8.4. Організація життєзабезпечення населення в надзвичайних ситуаціях.
- •Лекція 9. Управління та державний нагляд за безпекою життєдіяльності.
- •9.1. Загальні аспекти управління безпекою життєдіяльності.
- •9.2. Правові основи безпеки життєдіяльності
- •9.3. Управління безпекою життєдіяльності.
- •9.4. Нагляд за безпекою життєдіяльності
- •Список літератури
- •О.А. Нетребський, с.М. Неменуща
- •65039, Одеса, вул. Канатна, 112
9.3. Управління безпекою життєдіяльності.
Центральним органом виконавчої влади управління безпекою та захистом у надзвичайних ситуаціях (НС), державного пожежного нагляду за станом пожежної безпеки та цивільного захисту в Україні є Державна служба України з надзвичайних ситуацій. Вона забезпечує реалізацію державної політики у сферах: цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, профілактики травматизму невиробничого характеру, а також гідрометеорологічної діяльності. відповідно до закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», Кодексу цивільного захисту та інших законодавчих актів. ДСНС видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання.
Координацію діяльності органів виконавчої влади у сфері цивільного захисту у межах своїх повноважень здійснюють:
- Рада національної безпеки і оборони України;
- Кабінет Міністрів України.
Державне управління охороною праці в Україні здійснюють:
- Кабінет Міністрів України;
- міністерство соціальної політики України;
- міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади;
- місцева державна адміністрація, місцеві органи самоврядування.
Кабінет Міністрів України:
- забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці;
- затверджує національну програму по поліпшенню стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища;
- визначає функції міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці та нагляду за охороною праці;
- встановлює порядок створення і використання державного, галузевого і регіональних фондів охорони праці.
При Кабінеті Міністрів для забезпечення державного управління охороною праці створена Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення, яку очолює віце-прем'єр-міністр України.
Міністерство соціальної політики України:
- здійснює державну експертизу умов праці;
- визначає порядок та здійснює контроль за якістю проведення атестації робочих місць;
- бере участь у розробці нормативних актів про охорону праці.
Для координації, вдосконалення роботи з охорони праці і контролю за цією роботою в міністерствах та інших органах державної виконавчої влади створюються служби охорони праці.
Реалізація державної політики охорони здоров'я покладається на органи державної виконавчої влади. Особисту відповідальність за неї несе Президент України. При реалізації цієї політики Кабінет Міністрів України:
- організовує розробку та здійснення комплексних і цільових загальнодержавних програм;
- створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність в галузі охорони здоров'я;
- забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров'я, укладає міжурядові угоди і координує міжнародне співробітництво з питань охорони здоров'я тощо.
Міністерство охорони здоров'я України є спеціально уповноваженим органом державної виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.
Державна політика з питань санітарно-епідеміологічного благополуччя населення покладена на державну санітарно-епідеміологічної службу. Основні напрямки її діяльності:
- здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду;
- визначення пріоритетних заходів у профілактиці захворювань, а також у охороні здоров'я населення від шкідливого впливу на нього факторів навколишнього середовища;
- вивчення, оцінка і прогнозування показників здоров'я населення залежно від стану середовища життєдіяльності людини;
- встановлення факторів навколишнього середовища, що шкідливо впливають на здоров'я населення;
- підготовка пропозицій по забезпеченню санітарного та епідемічного благополуччя населення, запобігання занесенню та поширенню особливо небезпечних (у тому числі карантинних) та небезпечних інфекційних хвороб;
- контроль за усуненням причин і умов виникнення і поширення інфекційних, масових неінфекційних захворювань, отруєнь та радіаційних уражень людей;
- державний облік інфекційних і професійних захворювань та отруєнь;
- видача висновків державної санітарно-гігієнічної експертизи щодо об'єктів поводження з відходами;
- встановлення санітарно-гігієнічних вимог до продукції, що виробляється з відходів, та видача гігієнічного сертифіката на неї.
Державну санітарно-епідеміологічну службу України очолює державний санітарний лікар України – перший заступник міністра охорони здоровя, який призначається на посаду і звільняється з неї Кабінетом Міністрів України.
Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюють: Кабінет Міністрів України, Міністерство екології та природних ресурсів, ради народних депутатів та їх виконавчі й розпорядчі органи, а також спеціальні уповноважені державні органи з питань охорони довкілля і використання природних ресурсів в Україні.
Міністерство екології та природних ресурсів:
- здійснює координацію всіх природоохоронних робіт в Україні;
- готує для Кабінету Міністрів пропозиції з питань охорони природи і раціонального використання водних ресурсів,
- розробляє пропозиції по вдосконаленню господарського механізму управління процесом природокористування, екологічні нормативи, правила та стандарти;
- готує довгострокові державні цільові програми з охорони довкілля;
- здійснює екологічну експертизу планів розвитку і розміщення продуктивних сил , контроль за дотриманням екологічних норм під час розроблення нової техніки, технології та матеріалів, екологічну експертизу проектів усіх новобудов і діючих промислових об'єктів.
Міністерство має право заборонити будівництво, реконструкцію або розширення об'єктів промислового чи іншого призначення, проведення робіт з експлуатації природних ресурсів, якщо вони порушують природоохоронне законодавство, а також притягти до відповідальності як організації, так і окремих громадян у разі порушення природоохоронного законодавства. Міністерство працює в тісному зв'язку з Міністерством охорони здоров'я та підпорядкованими йому санітарно-епідеміологічними службами, міністерством аграрного комплексу, Державним комітетом по водному господарству, державним комітетом по земельним ресурсам, Міністерством транспорту України.
Державтоінспекція МВС України є спеціально уповноваженим державним органом, що здійснює управління у сфері автомобільного дорожнього руху.
