Рекомендована література

[1, 2, 3, 4, 5, 6, 9]

Тема 2. Стратегія соціально-економічного розвитку країни План вивчення теми

1. Індикативне, директивне та стратегічне макроекономічне планування.

2. Досвід макроекономічного планування в світовий практиці.

3. Державний план (програма) економічного і соціального розвитку України.

Навчальні цілі

Цілями вивчення теми навчальної дисципліни є: самостійне оволодіння новим навчальним матеріалом щодо місця, сутності, функцій прогнозування, планування та програмування в системі державного регулювання економіки України, формування здатності охарактеризувати особливості сучасних методів макроекономічного планування; здатності сформулювати та охарактеризувати сутність діючих державних програм економічного та соціального розвитку України.

Завдання та методичні рекомендації до вивчення теми

1. Індикативне, директивне та стратегічне макроекономічне планування

При розгляді першого питання, слухачам необхідно засвоїти що макроекономічне планування - це цілеспрямована діяльність органів державного управління із забезпечення пропорційного й динамічного розвитку суспільства, визначення основних параметрів економіки в майбутньому та досягнення їх з найменшими витратами суспільної праці.

У сучасній економічній літературі виділяються декілька типів макроекономічного планування: директивне (адміністративно-командне) та індикативне, системне, протекціоністське, аполітичне, стратегічне й тактичне.

Директивне планування діяло в більшості країн з централізованою системою управління економікою. Його суть полягала в тому, що централізовано розроблені планові показники розроблялися вищою за рівнем ланкою управління народним господарством і доводилися нею нижчій за рівнем ланці для обов'язкового виконання. За невиконання планових завдань керівники несли персональну адміністративну та партійну відповідальність.

Індикативне планування передбачає процес формування заходів рекомендаційного характеру, спрямованих на досягнення цілей соціально-економічної політики держави і створення таких умов для суб'єктів господарювання, які б спонукали їх до виконання поставлених завдань. Індикативне планування характерне для змішаної економіки.

Системне планування передбачає системний підхід до національної економіки, формування планових завдань з урахуванням усіх факторів розвитку, сфер економіки, територій; глибокий аналіз способів досягнення цілей і завдань та вибір оптимального варіанта розвитку економіки, аналіз результатів реалізації плану.

2. Досвід макроекономічного планування в світовий практиці

При розгляді другого питання необхідно спочатку зазначити, що вперше планування в капіталістичних країнах на макрорівні виникло в 30-х роках і було пов'язане з економічною кризою 1929-1933 рр.

Спочатку державні плани капіталістичних країн охоплювали бюджетну та грошово-кредитну політику. Результатом такого планування була розробка національних бюджетів, які враховували як доходи державного сектору, так і всіх інших складових.

В післявоєнний період, впливаючи на всі форми власності, консолідуючи їх, державне регулювання економіки найжорсткіше підходить до суб'єктів господарювання з державною формою власності. Частка державних підприємств у господарському комплексі розвинених країн досить висока і порівняно стабільна за останнє десятиліття

Доцільно розглянути, як система державного регулювання економіки Франції зароджувалась, вдосконалювалась, адаптувалась до вимог часу та позбавлялась перекосів занадто марксистської орієнтації. Програми перших планів спрямовувались на розв'язання внутрішніх проблем економічного розвитку.

Прикладом «м'якого» регулювання економіки може бути Швеція. Для розробки програм економічного розвитку там створено відділ при міністерстві фінансів. Збираються необхідні матеріали, на основі яких розробляється кілька альтернативних варіантів програм розвитку. Вони мають рекомендаційний характер для економічної політики уряду.

Планування здійснюється і в рамках Європейського Союзу. Органи ЄС складають коротко- та середньострокові програми державного розвитку конкретних регіонів, на основі яких формується політика та надаються рекомендації національним економікам.

Регулювання економічних процесів як на державному, так і на регіональному рівнях цілеспрямовано і послідовно проводиться в Японії, де одночасно з індикативними національними планами регулярно розробляються плани комплексного розвитку країни. Плани містять як прогнозні матеріали, так і заходи прямого та непрямого регулювання, що здійснюються через широку систему законів і правових важелів впливу, які визначають головні складові діяльності урядових, територіальних та місцевих органів.

У Китайській Народній Республіці знайдено механізм ефективного суміщення та співпраці державного і ринкового секторів. Останній найбільш розвинений у сільському господарстві, виробництві товарів широкого вжитку, торгівлі та сфері послуг. У державному секторі директивне планування збережене, але його жорсткість значно послаблена.

При розгляді другого питання необхідно приділити увагу досвіду планування у США, у Великій Британії та Іспанії.

Доцільно зупинитись на досвіді розвинених країн у створенні державних регіональних програм.

Досвід минулого і практика сучасних процесів показують, що тільки шляхом планування та прогнозування можна втримати економічну рівновагу і поступальний рух у напрямі вдосконалення ринкової моделі розвитку.