10.3. Розрахунки у сфері зовнішньоекономічної діяльності

Платіжні ризики - це основна група ризиків при здійсненні зовнішньоекономічних операцій.

Форми розрахунків – це регульовані законодавством країни-учасника розрахунки та способи виконання через банк грошових зобов’язань підприємств.

Документарний акредитив - це зобов’язання банку сплатити продавцю (бенефіціару, експортеру) за рахунок покупця (апліканта, імпортера) певну суму в обумовленій валюті у разі, якщо продавець надасть у зазначений термін документи, які передбачені в акредитиві, і підтверджують відвантаження товару (надання послуг).

Інкасо – це банківська розрахункова операція, за допомогою якої банк за дорученням свого клієнта отримує на підставі розрахункових документів гроші, перераховані клієнтові за відвантажені товарно-матеріальні цінності чи надані послуги, і зараховує їх на банківський рахунок клієнта.

Інкасо документарне, тобто інкасо фінансових документів, іноді супроводжуваних комерційними документами, або інкасо тільки комерційних документів.

Банківський переказ ─ це основна форма міжнародних розрахунків у сучасній практиці. Крім того, банківський переказ є елементом усіх інших форм міжнародних розрахунків (акредитиви, інкасо, чеки, векселі).

Факторинг ─ придбання банком (чи фактор-фірмою) права вимоги щодо виплат за фінансовими зобов’язаннями, скупленими у різних осіб. Здебільшого банк купує дебіторські рахунки на поставлений товар чи надані послуги.

де, 1 – відвантаження продукції; 2 – акцепт розрахункових документів; 3 – подання розрахункових документів; 5 – оплата розрахункових документів; 6 – оплата розрахункових документів.

Рис. 10.2. Послідовність факторингової операції

Форфейтинг – одна з форм короткострокового та середньо-строкового кредитування зовнішньоекономічних операцій у формі купівлі без права регресу комерційним банком (форфейтером) у експортера (форфейтиста) векселів чи інших боргових вимог, акцептованих імпортером.

де, 1 – виставлення експортером рахунку на оплату експортованих товарів; 2 – вимоги форфейтбанку до імпортера щодо акцепту платіжних документів; 3 – акцептування імпортером платіжних документів; 4 – прохання імпортера до банку гарантувати оплату боргу; 5 – гарантія банку форфейтбанком щодо оплати боргу імпортером; 6 – придбання форфейтбанком векселів чи інших боргових вимог без права регресу.

Рис. 10.3. Операції форфейтування

10.4. Державне регулювання зовнішньоекономічних операцій

Єдиний митний тариф – це систематизований звід ставок мита, якими оподатковуються товари та предмети, що імпортуються в Україні.

База нарахування – це митна вартість товарів, перерахована в гривні за курсом НБУ, тобто фактично сплачена на момент перетину митного кордону України.

Найбільш розповсюдженою формою нетарифних обмежень є квота. Це обмеження у кількості або вартісному вираженні обсягу продукції, дозволеної для ввозу (імпортна квота) або вивозу (експортна квота) за встановлений період.

Для захисту національних виробників держава може не тільки обмежувати імпорт, а й заохочувати експорт. Одна з форм такого стимулювання – експортні субсидії, які є пільгами для розширення вивозу товарів за кордон. Завдяки цьому експортери можуть продавати свою продукцію на зовнішньому ринку дешевше, ніж на внутрішньому.

Розповсюдженою формою конкурентної боротьби є демпінг. У цьому випадку експортер продає товар на ринку за ціною нижче тієї, за якою б він продав б на внутрішньому ринку своєї країни. Демпінг може бути наслідком зовнішньоторговельної політики держави, якщо експортер отримує субсидію, або може стати результатом цінової дискримінації, коли фірма-експортер, будучи монополістом, добивається максимального доходу на зовнішньому ринку за допомогою зниження цін і збільшення продажу.