І. Поняття культура та предмет «Історії української культури»(20 хв.)

Приступаючи до вивчення такого складного і специфічного явища як культура, треба звернути увагу на багатозначність цього поняття. Існує багато визначень культури, зокрема ще у 1952 р. американські дослідники Кребер і Клакхон нарахували 164 визначення терміна «культура». Сьогодні їх існує близько 500.

Слово «культура» латинського походження і в буквальному перекладі означає – обробіток, догляд, вдосконалення. Але сучасне розуміння поняття «культура» запропонував німецький просвітник С. Пуфендорф у 1684 р., який під культурою розумів все те, що відрізняється від природного, тваринного, тобто те, що створене людиною.

І все те, що створено людиною можна умовно розподілити на матеріальне – сукупність практичних матеріальних надбань та духовне – результати розумової, творчої діяльності, систему цінностей.

Відповідно, культура – це сукупність усіх матеріальних і духовних цінностей, створених людством за час свого існування.

Найчастіше науковці розподіляють культуру на:

А) народна культура – створюється у повсякденній діяльності народних мас на основі життєвого досвіду, накопиченого століттями;

Б) елітарна культура – притаманна еліті суспільства до якої належить родова аристократія, фінансово-промислові магнати, політичні лідери з владними повноваженнями. Вона включає в себе мовні та ритуально-етикетні особливості, дистанціювання від народу й зверхнє ставлення до нього;

В) масова культура (з'явилась на початку ХХ ст.) – розрахована на широку аудиторію споживацького характеру. Зразки масової культури завжди мають йти «в ногу із епохою», тому вони не витримують випробування часом. Характерними ознаками масової культури є орієнтація на розвагу, примітивізацію відносин між людьми, елементи насилля, сексу, культ успіху та жадоба до влади (класичні приклади Джеймс Бонд та людина-павук).

Культура має тісний зв'язок з іншими сферами людської діяльності, зокрема із наукою, освітою, релігією та мистецтвом. Комплексним дослідженням усіх явищ, законів та зв'язків культури займається така галузь гуманітарного знання як культурологія, що сформувалась наприкінці ХХ ст.

Культурологія – наука, яка вивчає специфіку розвитку матеріальної та духовної культури етносів, націй та цивілізацій.

У сучасній українській культурології визначилися три напрями дослідження:

1. Історія культури – займається виявленням та описом фактів, подій, досягнень усієї культури чи певної культурно-історичної епохи (Відродження, Просвітництво та ін.);

2. Філософія культури (або теорія культури) – завданням якої є пояснити та осмислити культуру через її найзагальніші та найістотніші риси, розкрити причини розквіту та кризових явищ у культурі;

3. Соціологія культури – вивчає зрушення та зміни, що відбуваються у культурі та реакцію на них різних верств населення.

І предметом нашої цікавості стає саме історія культури, зокрема «Історія української культури».

Особливістю розвитку української культури є те, що упродовж століть вона формувалася на теренах литовської та польської держав, Російської та Австрійської імперій і тільки у ХХ ст. постала на міжнародній арені як незалежна держава. Тобто, в ході історичного розвитку різні території України знаходилися під різними впливами, що зумовило значні відмінності у побуті та творчості між окремими регіонами України. Тому на території сучасної України виділяють такі етнографічні регіони:

І. Центрально-Східний регіон, що охоплює три райони:

А) Середнє Подніпров'є до якого належить більша частина Київської та Черкаської областей та прилеглі до них землі.

Б) Слобожанщина – охоплює Харківську область та деякі землі на межі із нею.

В) Причорномор'я – входять території Запорізької, Херсонської, Миколаївської, Одеської, південних районів Дніпропетровської, Кіровоградської, Донецької, Луганської областей.

ІІ. Українське Полісся – Українське Полісся охоплює північні райони Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської та Сумської областей.

ІІІ. Західний (Південно-Західний), що постійно захоплювався чужоземцями зумовила його розподіл на велику кількість локальних частин:

А) Волинь – охоплює південні райони Волинської та Рівненської, південно-західні Житомирської, північну смугу Хмельницької, Тернопільської та Львівської областей.

Б) Поділля – більша частина Вінницької, Хмельницької, Тернопільської та південної частини Чернівецької областей.

В) Покуття – південно-східні території Івано-Франківської області.

Г) Опілля – Львівська, Івано-Франківська та центральний західний виступ Тернопільської області.

Д) Гуцульщина – охоплює східну частину українських Карпат: південна частина Івано-Франківської області, південну частину Чернівецької області та Рахівський район Закарпатської областей.

Е) Бойківщина – входять південно-західна частина Івано-Франківської області, більша частина Старосамбірського району Львівської області, північна смуга районів Заарпатської області.

Ж) Лемківщина – охоплює західну частину Карпат.

З) Закарпаття та Буковина – території, для яких характерне вкраплення між українськими поселеннями етнічних груп угорців, румунів, словаків, чехів, молдаван, німців.

З огляду на кількість етнографічних регіонів стає зрозумілим, що вивчення історії української культури є завданням досить складним і суперечливим.