V. Антична спадщина в українській культурі (20 хв.)

Від VІІ-VІ ст. до н.е. упродовж тисячоліття – по ІV ст. н.е. – на південних землях України розвивались антична культура й мистецтво, тобто відбувалась так звана грецька колонізація – береги Чорного моря почали заселяти колоністи з материкової Греції. На побережжі Чорного та Азовського морів греки заснували цілу низку міст-держав: Тіру, Ольвію, Херсонес (околиці сучасного Севастополя), Пантікапей (сучасний Керч), Феодосію. Так постали центри грецької, а згодом римської цивілізації (тоді народи Європи ще перебували на стадії первісного ладу).

Ця колонізація відбувалась мирно й поступово, з великими проміжками часу між виникненнями полісів. І вздовж берегів Чорного й Азовського морів утворилась своєрідна зона античної державності, людність якої інтегрувалась з місцевими осілими та кочовими племенами.

Причини виникнення колоній полягали в перенаселенні Греції, нестачі земель для хліборобства, пошуках джерел сировини (металу, лісу, солі) та ринків збуту, у внутрішній соціально-політичній боротьбі.

Античні поліси привнесли в регіон античну цивілізацію з усіма її досягненнями, особливостями, рабовласницьким соціальним устроєм. У контактах зі світоглядно-релігійними уявленнями місцевих племен утворилось мистецтво, яке становило частину мистецтва античної Греції.

Створювану віками античну культуру поселенці поширили на нові території. У характері та розташуванні міст простежувалось чимало спільного із традиціями античного світу. Проте в ландшафтному розташуванні повторень не спостерігалося. Проявилось властиве грекам почуття гармонії й краси, яке вони втілили в архітектурні споруди, узгоджуючи їх із навколишнім краєвидом. Кожне з міст мало неповторний вигляд і захоплювало притаманною лише йому красою.

У містах впроваджувалося прямолінійне планування, коли вулиці перетиналися під прямим кутом. Упорядковувались бруковані вулиці та площі, водопровідні канали, канали для дощових вод. В архітектурі переважав місцевий стиль, що склався у взаємодії античних і скіфо-сарматських елементів.

Будматеріалом був місцевий вапняк, не дуже пластичний і гарний для скульптури, оскільки райони причорноморських міст не мали мармуру чи інших кращих порід каменю. Тому готову скульптуру, а згодом і мармур, довозили із Греції.

Незабаром більшість художніх виробів виготовлялась в містах, де панували традиції й працювали майстерні керамістів, мозаїстів, ювелірів, різьбярів по дереву. Були свої скульптори й живописці.

В І ст. н.е. Північне Причорномор'я підпало під вплив Римської імперії. З ІІІ ст. н.е. внаслідок нападів кочівників (готи, гуни та інш.) розпочався занепад міст, які переважно по-варварськи руйнували.

Грецькі міста виконали свою культурну місію, яка сприяла цивілізаційному процесові, що згодом відгукнулося в слов'ян після прийняття християнства у вигляді розквіту архітектури та живопису.

Vі. Світосприйняття первісної людини (20 хв.)

На початковому етапі своєї історії людство було безрелігійним. Але з часом у первісної людини складається комплекс уявлень про нерозгадані нею таємниці світу. Головною особливістю тогочасного світогляду було не відокремлення себе від навколишнього середовища, тобто Земля, тварини, рослини і людина мислилися як єдине ціле, де люди тотожні з природою. Природа наділялась людськими можливостями, а людина – властивостями природи. Ця специфіка первісної релігії позначилась на всіх її ранніх формах: анімізм, фетишизм, магія, тотемізм.

Анімізм (лат. аnima – душа, живе) – віра у наявність душі чи духу в явищах природи, предметах навколишнього світу (поклоніння сонцу, воді).

Фетишизм – система уявлень про надприродні властивості предметів та речей та поклоніння їм (предметами фетишу могли бути кістки померлих предків, амулети, талісмани, стовпи як втілення світового дерева).

Тотемізм – сукупність уявлень та вірувань у надприродній зв'язок між людьми та окремими видами рослин, птахів і звірів (окремі представники рослинного чи тваринного світу визнавались предками того чи іншого племені, вважалось, що після смерті представники племені набувають образу цієї тварини).

Магія – віра в існування надприродних засобів впливу на природу і людину (у стародавніх слов'ян – це ворожбицтво, замовляння, заклинання та ін.)

Первісні вірування формували уявлення людей про самих себе, про природу й світ, які систематизувались у міфології, що відігравала у той час роль суспільної ідеології.

Міфологія – це форма зображення світу, наповненого живими істотами, наділеними чудесними й фантастичними якостями. Міфологію складають міфи – фантастичні символічні уявлення про світ, а також оповідання про поганських богів і надприродних героїв. Кожне плем'я створювало своїх богів та міфологічних персонажів, тому релігія первісних людей і називається «язичництвом» або народною релігією.

Головним призначенням міфів була побудова картини світу і з'ясування у ній місця людини, тому міфи розподіляються на декілька типів:

1. Етіологічні – трактують причини й обставини виникнення різних природних явищ (розповіді про походження тварин, рослин, небесних світил тощо);

2. Космогонічні – оповідають про походження космосу (підземного, земного та небесного світів, або про світове дерево);

3. Антропологічні – говорять про походження першої людини або першопредків роду;

4. Астральні – розповідають про стосунки між зірками і планетами (тут Сонце і Місяць виступають як брат і сестра, або чоловік і дружина);

5. Тотемічні – про братерські відносини між певною групою людей і представниками тваринного світу;

6. Календарні – трактують зміну сезонів року як циклічний процес умирання й відродження природи.

Вся ця міфологія представлена складною й різноманітною типологією персонажів або типів героїв:

А) першопращури – персонажі, що уособлюють прабатьків ранніх людей;

Б) культурні герої – персонажі, що вперше створюють для людини різні культурні чи побутові атрибути (Сварог – бог небесного вогню, Дана – берегиня води);

В) духи – істоти, що допомагають або перешкоджають людині у різних видах діяльності (русалки, лісовики, відьми тощо);

Г) боги й напівбоги – надприродні істоти, що створюють світ і керують ним.

Отже, ці форми ранніх релігійних вірувань були властиві міфологічному світогляду прадавніх людей, з чого з часом склався пантеон язичницьких богів.