V. Містобудування та архітектура: класицизм, ампір, еклектика. (20хв.)

В архітектурі XIX століття на зміну пишноті і розкутості українського бароко прийшов стриманий, академічний стиль класицизм, так званий «міський стиль», характерною рисою якого було значне зменшення церковного будівництва.

Класицизм – етап розвитку мистецтва, зокрема архітектури, що існував на території України впродовж останньої третини ХVІІІ – і до середини ХІХ ст. Назва цього художнього стилю походить від французького слова classicisme і перекладається як «зразковий». «Батьківщиною» цього стилю вважають Францію.

Характерні ознаки стилю в архітектурі:

1. Велична простота, відсутність зайвих деталей;

2. Будівлю виконано в кремових, молочних, блідо-жовтих кольорах; 3. Обов'язкова наявність ордерів (колон) білого кольору;

4. Наявність арок, ажурних перил та мармурових скульптур.

За часів класицизму перевага стала надаватись палацам та громадським будівлям. Найвідоміші архітектори доби класицизму в Україні Петро Ярославський (помічник губернського архітектора м. Харків) та Андрій Меленський (перший головний архітектор м. Київ).

А. Меленський (1766-1833 рр.). За його проектами у стилі класицизм збудовано: Контрактовий будинок (Контрактова площа, м. Київ), Церква Різдва Христового (на Подолі, м. Київ), Будинок Назарія Сухоти (Контрактова площа, м. Київ) та ін.

П. Ярославський (1750-1810 рр.). За його проектами у стилі класицизм збудовано Палац Шидловських (смт. Старий Мерчик, Харківської обл.), Палац генерала Сабурова (приміщення лікарні № 15, м. Харків), Введенська церква-дзвіниця (м. Охтирка, Сумська обл.) та ін.

В Україні до споруд характерних стилю класицизм відносять: червоний корпус Київського університету в Києві (архітектор В. Беретті), дзвіниця Успенського собору в Харкові (архітектор Є. Васильєв), приміщення земельного банку (нині Автотранспортний технікум) та Олександрівського комерційного училища (нині головний корпус Юридичної академії) в Харкові (архітектор О. Бекетов), Львівська ратуша м. Львів, ансамбль Круглої площі в Полтаві та інші.

Майстерність і талант українського народу виявилися у створенні палацово-паркових ансамблів у стилі класицизму. Їх автори, як правило, нам невідомі. Народні майстри створили видатні шедеври архітектурного зодчества: палац Розумовського у Батурині в живописній місцевості над Сеймом; парк «Олександрія» на березі Росі в Білій Церкві; знаменита «Софіївка» в Умані в маєтку Потоцького, де руками кріпаків, без використання якої-небудь техніки були насипані гори, викопані ставки, Палац Тарновських в селищі Качанівка Чернігівської області.

Наприкінці ХVIII та на початку ХІХ ст. на землях України з'явилися поодинокі зразки стилю ампір. Ампір (від фр. еmpire – імперія) – архітектурний стиль, якому характерно звернення до мистецьких традицій імператорського Риму. Характерні особливості стилю в архітектурі: пафос, застосування в оформленні архітектурних споруд військових емблем, зброї часів Стародавнього Риму, лаврових вінців, сфінксів, левів.

Ампір як стиль, короткий за терміном існування і неширокий за обсягом прийнявших його країн (практично був прийнятим лише в наполеонівській Франції та в Російській імперії), причому у Франції його існування обмежують 1799 — 1815 рр., тобто часом правління Наполеона Бонапарта.

Як стиль ампір не мав підстав для виникнення та розвитку в Україні, котра тоді була однією з провінцій класичної військової імперії. Ампір був і залишився модою військової еліти Російської імперії, привнесеної штучно з метрополії в колоніальну провінцію, і зник, як мода, утім, поодинокі пам'ятки побудовані в цьому стилі існують і понині: досить поширеним був тип округлих будов (ротонд) ампірових форм, а добрим прикладом цього є Церква-ротонда на Аскольдовій могилі в Києві (архітектор А. Меленський), пам'ятник на честь повернення Києву магдебургського права м. Київ (архітектор А. Меленський), палац Галаґана в Сокирницях на Чернігівщині, до якого прилягає лісопарк площею 600 десятин.

З середини ХІХ ст. в архітектурі втрачається стильова єдність. Виникають найнеможливіші комбінації різноманітних стильових елементів минулого і складається архітектурний напрям, який отримав назву «еклектика» (змішування). Еклектика – напрям в архітектурі, що домінує у Франції та Росії у 1830-1890 рр. та характеризується використанням різних елементів історичних стилів (готики, бароко, ренесансу та ін.). Серед різних фаз еклектизму особливо поширюються віденський неоренесанс та необароко.

Поява еклектичного архітектурного стилю замовлена швидкими темпами зростання міст, великими масштабами забудови, появою числених господарських приміщень (складів, магазинів, контор, банків). На формі споруд позначилося впровадження нових будівельних матеріалів та технологій. Загальний вигляд забудови визначали особисті смаки замовників.

Внаслідок еклектичного стилю до української культури на віки увійшли такі архітектурні споруди: Оперний театр в Одесі (архітектор Тома де Томона – віденське необароко), Львівський оперний театр (архітектор З. Горголевський – псевдоренесанс) Володимирський собор в Києві (архітектор Ю. Бернгардт – російсько-візантійський псевдостиль), будівля резиденції митрополита Буковини (архітектор І. Главка – російсько-візантійський псевдостиль) у м. Чернівці – сьогодні будівля Чернівецького університету, Костел Успіння Пресвятої Діви Марії у м. Харків (архітектор Б. Міхайловський – неоготика), Ужгородська синагога (архітектор Д. Паппа, Ф. Саболча – немавританський стиль)

Щодо власне містобудування, то за будівництвом міст наглядали спеціальні комісії і комітети. Громадські споруди будувалися з урахуванням їх призначення — головною метою архітектора стало не створення зовнішньої привабливості, а внутрішній комфорт (висока стеля, вентиляція, освітлення).

Перехід від бароко до класицизму відбився і на плануванні міст. Обов'язково виділяється адміністративний центр з площею, на якій розміщувалися помпезні будівлі урядових установ, квартали були прямокутними, композиції ансамблів, окремих архітектурних комплексів, палацово-паркового ландшафту носили відкритий характер.

У цей час активно забудовуються нові міста на півдні України і в Криму — Маріуполь, Олександрівськ (Запоріжжя), Катеринослав (Дніпропетровськ), Миколаїв, Одеса.