3.1. Врахування в оподатковуваному прибутку операцій, по яким завершальна подія відбувається після 01.01.2015 р.

Зміни до ПКУ лише частково торкнулись порядку оподаткування операцій, по яким перша подія відбулась до 01.01.2015, а завершальна подія відбувається після цієї дати. Так, викладено в новій редакції п.18 підрозділу 4 Перехідних положень ПКУ, який частково визначає порядок податкового обліку в тому випадку, коли завершальною подією є оплата коштів. Так, збільшує фінансовий результат до оподаткування (включається до складу доходів) сума коштів, яка за правилами, що діяли до 01.01.15 включалась до складу доходів за фактом отримання коштів і яка надходить платнику після 01.01.2015. Аналогічно надано право зменшувати фінансовий результат до оподаткування (включати до складу витрат) сплачену контрагенту суму коштів, яка за правилами, що діяли до 01.01.2015, включалась до складу витрат. ПКУ не містить спеціальних правил щодо податкового обліку операцій, в яких другою подією є передача товарів (робіт, послуг). Відтак, не можна виключити ситуацію, коли певна сума, що була включена до складу доходів за датою надходження коштів, буде повторно включатись до складу доходів за датою продажу товарів (робіт, послуг) або ситуацію, коли певна сума, що була включена до складу витрат, буде повторно включатись до складу витрат за датою придбання товарів (робіт, послуг) або за датою списання їх вартості до собівартості реалізованих товарів (робіт, послуг). В той же час в ПКУ відсутня спеціальна норма щодо порядку ведення податкового обліку платниками податку на прибуток, що перейшли зі спрощеної системи оподаткування, що дозволяє уникати оподаткування юридичним особам, які після 01.01.2015 р. припинили використовувати спрощену систему оподаткування в тому випадку, якщо такі юридичні особи здійснили продаж товарів (робіт, послуг) до 01.01.2015 р., а оплату отримали після цієї дати. 3.2. Вплив переоцінки (дооцінки, уцінки) на об’єкт оподаткування ІІІ розділ ПКУ в новій редакції містить лише часткову відповідь на порядок податкового обліку операцій з переоцінки певних активів. Так, п.138.1 ст.138 ПКУ вказує, що фінансовий результат до оподаткування збільшується (зі складу витрат виключається) на суму уцінки та втрат від зменшення корисності основних засобів або нематеріальних активів. Водночас, п.138.2 ст.138 ПКУ вказує, що фінансовий результат до оподаткування зменшується (до складу доходів не включається) на суму дооцінки та вигід від відновлення корисності основних засобів або нематеріальних активів в межах попередньо віднесених до витрат уцінки та втрат від зменшення корисності основних засобів або нематеріальних активів. Цілком логічно ПКУ не містить окремих положень щодо порядку обліку дооцінки основних засобів або нематеріальних активів в сумі, що перевищує суму попередньої уцінки, оскільки відповідно до п.19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», сума такої дооцінки включається до складу капіталу, тобто не впливає на фінансовий результат до оподаткування. Водночас, п.141.2.1 ст.141 ПКУ вказує, що фінансовий результат до оподаткування збільшується (сума не включається до складу витрат) на суму уцінки цінних паперів, інвестиційної нерухомості і біологічних активів, які оцінюються за справедливою вартістю, відображених у складі фінансового результату до оподаткування, що перевищує суму раніше проведеної дооцінки таких активів. П.140.4.1 ст.140 ПКУ вказує, що фінансовий результат до оподаткування зменшується (до складу доходів не включається) на суму доходів від участі в капіталі інших платників податку на прибуток підприємств. При цьому ПКУ не містить вказівок щодо зменшення фінансового результату на суму доходів від участі в капіталі осіб, що не є платником податку на прибуток, а також доходів у вигляді дооцінки інших фінансових інвестицій (крім тих, що утримуються до їх погашення або обліковуються за методом участі в капіталі). Ймовірно, органи державної фіскальної служби будуть наполягати на включенні дооцінки таких цінних паперів до складу оподатковуваного прибутку. Дооцінку цінних паперів не слід плутати з сумою амортизації дисконту боргових цінних паперів, яку до своїх доходів включає платник, що утримує такі цінні папери до погашення. Така амортизація дисконту, природно, включається як до складу фінансового результату до оподаткування, так і до складу оподатковуваного прибутку. Амортизація премії таких боргових цінних паперів у інвестора, що утримує їх до погашення або амортизація дисконту у емітента таких цінних паперів буде зменшувати фінансовий результат до оподаткування, але під час оподаткування можуть бути обмежені з огляду на специфічний порядок обліку фінансових витрат (див.п.1.6 нижче). Курсові різниці за цінними паперами, номінованими в іноземній валюті, що обліковуються до погашення, також будуть враховуватись у складі фінансового результату до оподаткування, а відповідно – у складі оподатковуваного прибутку. 3.3. Податковий облік основних засобів П.138.1 і п.138.2 ст.138 ПКУ вказують, що фінансовий результат до оподаткування збільшується на суму нарахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до бухгалтерського обліку, а натомість зменшується на суму розрахованої амортизації відповідно до норм ПКУ. При цьому, нова редакція розділу ІІІ ПКУ містить лише одну відмінність від правил бухгалтерського обліку – встановлення мінімально допустимих строків корисного використання (не змінились порівняно із попередньою редакцією ПКУ), які застосовуються в тому випадку, якщо в бухгалтерському обліку встановлено інші строки.

Если минимально допустимые сроки амортизации по налоговому учету	>	Срок полезного использования ОС по бухгалтерскому учету	Для целей налогового учета используются сроки по НКУ
Если минимально допустимые сроки амортизации по налоговому учету	<	Срок полезного использования ОС по бухгалтерскому учету	Для целей налогового учета используются сроки по бухучету

Відповідно до п.11 Перехідних положень ПКУ, при розрахунку амортизації основних засобів та нематеріальних активів відповідно до п.138.3 ст.138 цього Кодексу, їх балансова вартість станом на 01.01.2015 має дорівнювати балансовій вартості таких активів за даними податкового обліку, що визначена станом на 31 грудня 2014 року. В податковому обліку дозволені ті самі методи амортизації, що й в бухгалтерському обліку за виключенням виробничого методу. Розділ ІІІ ПКУ в новій редакції не містить специфічних правил податкового обліку поточних витрат на утримання, поліпшення та ремонт основних засобів. Відтак, відповідні суми враховуються у складі витрат за правилами бухгалтерського обліку.

В разі продажу або ліквідації основних засобів фінансовий результат до оподаткування збільшується на залишкову вартість такого об’єкта, визначену відповідно до П(С)БО, та зменшується на залишкову вартість такого об’єкта, визначену відповідно до правил податкового обліку.   3.4. Податковий облік операцій з цінними паперами Відповідно до п.141.2.3 ст.141 ПКУ, платники податку окремо визначають загальний фінансовий результат за операціями з продажу або іншого відчуження цінних паперів відповідно до правил бухгалтерського обліку. На відміну від попередньої редакції ПКУ, такий фінансовий результат не оподатковується окремо від «загального» фінансового результату. Натомість, фінансовий результат за операціями з цінними паперами у складі «загального» фінансового результату, визначений за правилами бухгалтерського обліку (позитивний або від’ємний) «заміняється» на позитивний фінансовий результат, визначений за даними окремого обліку. Від’ємний фінансовий результат враховується в окремому обліку в майбутніх періодах. Можливість перенесення збитків, отриманих до 01.01.2015 в окремому податковому обліку сформульована у колізійний спосіб, що дозволяє органам державної фіскальної служби оспорювати правомірність перенесення таких збитків. 3.5. Врахування в податковому обліку резервів (в т.ч. резерву відпусток), сумнівної та безнадійної заборгованості П.139.1.1 ст.139 ПКУ передбачає збільшення фінансового результату до оподаткування (виключення з витрат) на всі суми витрат на формування резервів (крім забезпечень на відпустки працівникам та інші виплати, пов’язані з оплатою праці, а також резервів банківських і фінансових установ). Натомість, п.139.1.2 ст.139 ПКУ дозволяє зменшити фінансовий результат до оподаткування (включити до складу витрат) суму всіх витрат, які відшкодовані за рахунок резервів та забезпечень сформованих відповідно до правил бухгалтерського обліку (крім резерву на відпустки працівникам та резерву сумнівних боргів). Заборгованість осіб, визнаних банкрутами або ліквідованих з інших причин, з 01.01.2015 р. не є безнадійною заборгованістю і не може зменшувати об’єкт оподаткування з податку на прибуток. При цьому, в разі, якщо така заборгованість вже була віднесена на зменшення доходу згідно з пп.159.1.1 п.159.1 ст.159 розділу ІІІ ПКУ в редакції, яка діяла до 01.01.2015, то подальше списання такої заборгованості внаслідок банкрутства або мирової угоди, не впливає на об’єкт оподаткування продавця та покупця (підпункт 1.3 п.17 Перехідних положень ПКУ). П.17 Перехідних положень ПКУ зберігає негативні фіскальні наслідки для операцій, по яким до 01.01.2015 було розпочато процедуру врегулювання безнадійної заборгованості: - якщо суд відмовив у визнанні позову – продавець має збільшити фінансовий результат до оподаткування на суму, на яку такий об’єкт оподаткування був зменшений до 01.01.2015, з нарахуванням відповідної пені; - якщо позов визнаний – покупець має збільшити фінансовий результат до оподаткування на відповідну суму боргу. П.24 підрозділу 4 розділу ХХ Перехідних положень ПКУ передбачено зменшення фінансового результату на відшкодування витрат на оплату праці (відпустки та ін.) за рахунок «перехідних» резервів (сформованих до 01.01.2015) у випадку, якщо такі витрати не були враховані при визначенні об’єкта оподаткування до 1 січня 1015 р. Резерви банківських та фінансових установ (крім страхових компаній, недержавних пенсійних фондів, корпоративних інвестиційних фондів та адміністраторів недержавних пенсійних фондів) обліковуються у відповідності з міжнародними стандартами фінансової звітності з певними обмеженнями на період 2015-2016 років (п.139.3 ст.139 ПКУ). Всім платникам податку забороняється зменшувати об’єкт оподаткування на суму списання як за рахунок резерву сумнівних боргів, так і понад цей резерв, сум заборгованості, яка не відповідає ознакам безнадійної заборгованості, визначеної у пп.14.1.11 ст.14 ПКУ. Сам термін «безнадійна заборгованість» зазнав істотних змін. З 1.01.2015 таке визначення включає: - заборгованість за зобов’язаннями, щодо яких минув строк позовної давності; - прострочену заборгованість померлої фізичної особи, за відсутності у неї спадкового майна, на яке може бути звернено стягнення, а також прострочену заборгованість осіб, які у судовому порядку визнані безвісно відсутніми чи оголошені померлими; - заборгованість фізичних осіб, прощену кредитором, за винятком заборгованості осіб, пов’язаних з таким кредитором, та осіб, що перебувають (перебували) з таким кредитором у трудових відносинах протягом останніх трьох років з моменту прощення; - заборгованість осіб, розмір сукупних вимог кредитора за якою не перевищує мінімально встановленого законодавством розміру безспірних вимог кредитора для порушення провадження у справі про банкрутство, а для фізичних осіб – 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року (у разі відсутності законодавчо затвердженої процедури банкрутства фізичних осіб). Така заборгованість визнається безнадійною у разі, якщо відповідні заходи, передбачені законодавством України, які вживав кредитор, не призвели до її стягнення; - актив у вигляді корпоративних прав або неборгових цінних паперів, емітента яких визнано банкрутом або припинено як юридичну особу у зв’язку з його ліквідацією; - заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв’язку з дією форс-мажорних обставин, підтверджених у порядку, передбаченому законодавством. 3.6. Особливості визнання фінансових витрат П.140.2 ст.140 в іншій спосіб, ніж було передбачено попередньою редакцією ПКУ сформулював правило так званої «тонкої капіталізації». Наразі це правило передбачає, що платник, у якого сума боргових зобов’язань перед пов’язаними особами-нерезидентами перевищує суму власного капіталу більш ніж в 3,5 разі (для фінансових установ і компаній, що займаються виключно лізинговою діяльністю – більш ніж в 10 разів), збільшує фінансовий результат до оподаткування над перевищенням нарахованих у бухгалтерському обліку процентів над 50 відсотками показника EBITDA (суми фінансового результату до оподаткування, фінансових витрат та амортизаційних відрахувань). Проценти, які перевищують суму вказаних обмежень, зменшують фінансовий результат до оподаткування в сумі, щорічно зменшеній на 5 відсотків до повного її погашення. Застосування цього правила на практиці буде ускладнено і потребуватиме додаткових коментарів з боку Міністерства фінансів або Державної фіскальної служби. Так, хоча формально вказане правило неможливо застосувати до підприємств з від’ємними чистими активами, ймовірно на практиці воно буде застосовуватись і до них. Крім того, з огляду на той факт, що Законом № 72 змінено поняття «пов’язані особи» (див. також розділ 2) і відтепер пов’язаною є будь-яка особа, сума боргових зобов’язань перед якою перевищує суму власного капіталу більш ніж в 3,5 рази, застосування обмежень буде мати надзвичайно широкий характер. При цьому, під обмеження потраплятимуть всі проценти, навіть за тими борговими зобов’язаннями, що виникли перед іншими особами (в т.ч. за операціями РЕПО, договорами фінансового лізингу, а також у вигляді амортизації дисконту у емітента боргових цінних паперів). 3.7. Оподаткування поворотної фінансової допомоги Розділ ІІІ ПКУ не містить спеціальних норм щодо оподаткування поворотної фінансової допомоги, подібних до правил, що діяли раніше. При цьому, з визначення безповоротної фінансової допомоги (п.14.1.257 ст.14 ПКУ) виключено умовні проценти, що нараховуються на суму безповоротної фінансової допомоги. За правилами бухгалтерського обліку поворотна фінансова допомога не впливає на фінансовий результат. Отже – поворотна фінансова допомога, яка отримується після 01.01.2015 не впливає на об’єкт оподаткування. Що стосується поворотної фінансової допомоги, яку отримано до 01.01.2015 від осіб, які не є платниками податку на прибуток і включено до складу доходів, то ПКУ не містить прямої норми, яка б дозволяла включати відповідні суми до складу витрат. В той же час, на такі суми може бути розповсюджено норми п.18 підрозділу 4 Перехідних положень ПКУ, яка надає право на збільшення витрат в разі, якщо завершальною подією певної операції є сплата коштів (див.п.1.1). Слід враховувати, що поворотна фінансова допомога, отримана від нерезидента, розглядається як сума боргового зобов’язання, яка може призводити до необхідності застосування правила «тонкої капіталізації» (див.п.1.6). 3.8. Особливості податкового обліку роялті Як і в попередній редакції ПКУ, нова редакція розділу ІІІ містить численні обмеженні щодо врахування сум нарахованих (сплачених) роялті у зменшення об’єкту оподаткування. Так, п.140.5.5 і п.140.5.6 ст.140 ПКУ встановлюють, що на зменшення об’єкту оподаткування може бути враховано витрати на сплату роялті лише в сумі, що не перевищує 4 відсотки частого доходу від реалізації за даними фінансової звітності за попередній рік, збільшеній на суму доходів, отриманих у вигляді роялті. П.140.5.7 ст.140 ПКУ встановлює, що фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму витрат по нарахуванню роялті в повному обсязі (до складу витрат не відноситься), якщо роялті нараховані на користь: - нерезидентів, що зареєстровані в державах (на територіях), зазначених у підпункті 39.2.1.2 п.39.2 ст.39 ПКУ (перелік «низькоподаткових» юрисдикцій, що використовується для трансфертного ціноутворення); - нерезидента, який не є бенефіціарним власником роялті; - нерезидента щодо об’єктів права інтелектуальної власності щодо яких вперше виникли у резидента України; - нерезидента, який не підлягає оподаткуванню у відношенні роялті в державі, резидентом якої він є; - особи, яка сплачує податок у складі інших податків, крім фізичних осіб, які оподатковуються у складі інших податків (крім фізичних осіб – платників податку на доходи фізичних осіб); - юридичної особи, яка відповідно до ПКУ звільнена від сплати податку на прибуток чи сплачує цей податок за ставкою, іншою, ніж 18% (платники єдиного податку, неприбуткові установи, інститути спільного інвестування). Всі вказані вимоги можуть не застосовуватись в разі, якщо виплата роялті здійснюється в контрольованій операції і платник податку обґрунтував, що сума роялті відповідає рівню звичайних цін в порядку, передбаченому ст.39 ПКУ або у випадку, якщо платник обґрунтував таку ціни навіть у випадку, якщо відповідна операція не є контрольованою. Сам термін «роялті» (п.14.1.225 ст.14 ПКУ) уточнено таким чином, щоб однозначно виключити з нього плату за використання комп’ютерної програми, якщо умови використання обмежені функціональним призначенням такої програми та її відтворення обмежене кількістю копій, необхідних для такого використання (використання «кінцевим споживачем»). 3.9. Оподаткування доходів нерезидентів і операцій платника з окремими нерезидентами

Нова редакція розділу ІІІ ПКУ містить ті самі правила оподаткування доходів нерезидента у вигляді податку на репатріацію або у вигляді податку на прибуток постійних представництва, які діяли раніше. Замість обмеження на врахування у складі витрат лише 85% в разі придбання товарів (робіт, послуг) у нерезидентів з офшорним статусом, запроваджено інше обмеження, згідно з яким фінансовий результат до оподаткування збільшується (не враховується у складі витрат) на 30% вартості товарів (робіт, послуг), придбаних у нерезидентів, що зареєстровані в державах (на територіях), зазначених у підпункті 39.2.1.2 п.39.2 ст.39 цього Кодексу (перелік «низькоподаткових» юрисдикцій для цілей трансфертного ціноутворення). Ці вимоги можуть не застосовуватись в разі, якщо придбання товарів (робіт, послуг) у нерезидента здійснюється в контрольованій операції і платник податку обґрунтував, що сума роялті відповідає рівню звичайних цін в порядку, передбаченому ст.39 ПКУ або у випадку, якщо платник обґрунтував таку ціни навіть у випадку, якщо відповідна операція не є контрольованою. 3.10. Податковий облік окремих витрат ПКУ з 01.01.2015 не містить численних обмежень на формування витрат, які раніше містились у розділі ІІІ, наприклад: - на організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків; - на утримання органів управління об’єднань платників податку, включаючи утримання материнських компаній, які є окремими юридичними особами; - на сплату штрафів та/або неустойки чи пені; - на придбання у нерезидента послуг з консалтингу, маркетингу чи реклами та послуг інжинірингу; - на забезпечення найманих працівників спеціальним одягом, взуттям, мийними та знешкоджувальними засобами, засобами індивідуального захисту, а також продуктами спеціального призначення (незалежно від переліку, встановленого КМУ або галузевими нормами); - на професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації (п.165.1.21 ст.165 ПКУ, яка і раніше, передбачає включення цих сум до складу оподатковуваного доходу фізичних осіб у випадку відсутності контракту про відпрацювання у роботодавця не менше трьох років); - на гарантійний ремонт (обслуговування) або гарантійні заміни товарів (без будь-яких обмежень); - на відрядження працівників (при цьому підтвердження витрат та їх гранична сума відповідно до нової редакції п.170.9 ст.170 ПКУ впливатиме на включення відповідних сум до складу оподатковуваного доходу фізичної особи); - на відшкодування фактичних втрат товарів (як в межах норм природного убутку, так і за межами таких норм); - на благодійність. Більше того, за загальним підходом, для віднесення відповідних сум до складу витрат, стає необов’язковим зв’язок відповідних витрат із господарською діяльністю. Тим не менше, відповідні суми мають підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, оскільки таке підтвердження передбачено Законом «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та підзаконними нормативними документами (наприклад, Положенням про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку від 24.09.95 № 88). ПКУ не виключає можливості застосування органами ДФС концепцій «нікчемної угоди» або «необґрунтованої податкової вигоди», оскільки в разі виявлення відповідних фактів такі органи будуть оспорювати правомірність внесення відповідних записів не лише в податковому, але також і в бухгалтерському обліку. 3.11. Звільнення від оподаткування, податкові пільги та інші особливості оподаткування ПКУ збережено лише декілька звільнень від оподаткування, податкових пільг чи особливого порядку оподаткування в іншій формі. Так, п.133.1.1 ст.133 ПКУ виключає з числа платників податку неприбуткові установи: бюджетні установи, громадські об’єднання, політичні партії, релігійні і благодійні організації, пенсійні фонди. П.141.6 ст.141 ПКУ вказує, що звільняються від оподаткування кошти інститутів спільного інвестування, а також платників податків, що здійснюють недержавне пенсійне забезпечення. Об’єктивно, обсяг звільнених від оподаткування доходів інститутів спільного інвестування розширено порівняно з попередньою редакцією ПКУ, оскільки нова редакція дозволяє звільнювати від оподаткування не лише активи ІСІ чи доходи за такими активами, але також і інші доходи від діяльності (відсотки за позиками, орендні/лізингові платежі, роялті тощо). П.142.1 ст.141 ПКУ дозволяє звільняти від оподаткування прибуток підприємств та організацій, які засновані громадськими організаціями інвалідів і є їх повною власністю. П.141.1 ст.141 ПКУ встановлює гібридний механізм оподаткування страховиків – як шляхом оподаткування прибутку, так і шляхом оподаткування доходу у вигляді страхових платежів, страхових внесків і страхових премій. Збережено до 01.01.2016 режим так званих «податкових канікул» (застосування ставки оподаткування 0% платниками, доход яких становить до 3 мільйонів гривень, у яких середньооблікова чисельність працівників не перевищує 20 осіб так окремих платників, які перейшли на загальну зі спрощеної системи оподаткування) (п.16 підрозділу 4 Перехідних положень ПКУ). Також гібридний механізм оподаткування (оподаткування водночас прибутку і певних видів доходів) встановлено для суб’єктів, що здійснюють букмекерську діяльність, діяльність з випуску та проведення лотерей чи азартних ігор (в т.ч. казино) (п.141.5 ст.141 ПКУ). П.141.3 ст.141 ПКУ, як і раніше встановлює, що оподаткування прибутку, отриманого платником податку в умовах дії угоди про розподілу продукції, здійснюється з урахуванням особливостей, встановлених розділом XVIII ПКУ. Скасовано можливості для застосування інших пільг в оподаткуванні, зокрема: - суб’єктами індустрії програмної продукції; - підприємствами, що здійснюють діяльність з видобування та використання газу (метану) вугільних родовищ; - підприємств легкої промисловості; - підприємств суднобудівної та літакобудівної промисловості; - підприємств машинобудування для агропромислового комплексу; - прибуток видавництв, видавничих організацій, підприємств поліграфії; - суб’єктів кінематографії. Податок на прибуток платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зменшується на суму такого податку (нарахованого та сплаченого) (п.137.5 ст.137 ПКУ). 3.12. Оподаткування дивідендів Розділом ІІІ ПКУ змінено критерій, за яким дивіденди не включаються до складу доходів – раніше таким критерієм був факт їх оподаткування при виплаті, наразі – факт їх отримання від інших платників податку (п.140.4.1 ст.140 ПКУ). Відповідно – в разі отримання дивідендів від особи, яка не є платником податку, такі дивіденди будуть включатись до бази оподаткування. Положення щодо виплати авансового внеску при виплаті дивідендів в цілому збережено, але викладено в новому п.57.11 ст.57 розділу ІІ ПКУ. За новими правилами, авансовий внесок розраховується не з всієї суми дивідендів, а з суми перевищення дивідендів, що підлягають виплаті, над значенням об’єкта оподаткування за рік, за результатами якого виплачується дивіденди. Зазначене правило застосовуються лише у випадку, якщо податкові зобов’язання за відповідний рік погашені. В разі наявності непогашеного зобов’язання (наявності податкового боргу) – авансовий платіж сплачується з усієї суми дивідендів. ПКУ не врегулював остаточно питання щодо права на взаємне зарахування авансового платежу, сплаченого при виплаті дивідендів, в рахунок сплати щомісячного авансового платежу та навпаки. Нагадаємо, що раніше Державна фіскальна служба надавала з цього приводу суперечливі роз’яснення, але судові органи ставали на бік платників податків у захисті цього права. Авансовий внесок при виплаті дивідендів не справляється в разі виплати дивідендів: - за рахунок прибутку, що утворений, в свою чергу, за рахунок отриманих дивідендів, - платником, прибуток якого звільнений від оподаткування, - інститутами спільного інвестування, - фізичним особам.

       На схемі це виглядає так:    

Сумма дивидендов за год > Сумма налогооблагаемой прибыли	Сумма налогооблагаемой прибыли за период, за который начислены дивиденды,погашена	Авансовый платеж рассчитывается с суммы превышения суммы дивидендов над суммой налогооблагаемой прибыли
	Сумма налогооблагаемой прибыли за период, за который начислены дивиденды, не погашена	Авансовый платеж рассчитывается со всей суммы дивидендов
	Если дивиденды выплачиваются за часть года, то расчет производится пропорционально

3.13. Сплата щомісячних авансових внесків Механізм сплати щомісячних авансових внесків збережено, але ПКУ передбачає поетапну зміну бази та механізму сплати щомісячних авансових внесків: У січні – грудні 2015 року та січні – травні 2016 року платники зобов’язані сплачувати авансові внески з податку на прибуток на підставі норм п.57.1 ст.57 ПКУ в редакції, яка діяла до 1 січня 2015 р.: - в січні-лютому 2015 р. – в розмірі 1/12 нарахованої суми податку на прибуток за 2013 р., - в березні 2015 р. – травні 2016 р. – в розмірі 1/12 нарахованої суми податку на прибуток за 2014 р. Від сплати авансових внесків звільнені новостворені платники, суб’єкти, у яких обсяг доходу за попередній рік менший за 10 млн грн та платники, що перейшли зі спрощеної на загальну систему оподаткування. Починаючи з червня 2016 р. передбачається застосування нової бази для розрахунку щомісячного авансового внеску – він буде розраховуватись в розмірі 1/12 суми нарахованого податку на прибуток за попередній звітний рік, зменшеної на суму сплачених авансових внесків при виплаті дивідендів, яка залишилась не зарахованою у зменшення податкового зобов’язання. Від сплати авансових внесків будуть звільнені новостворені платники, суб’єкти у яких обсяг доходу за попередній звітний рік менший за 20 млн. грн.. та платники, що перейшли зі спрощеної на загальну систему оподаткування. 3.14. Перенесення збитків Пп.140.4.2 ст.140 ПКУ дозволяє зменшувати фінансовий результат до оподаткування на суму від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років. При цьому, з незначними змінами зберігається порядок погашення збитків, що виникли за підсумками 2011 р. – об’єкт оподаткування за 2015 рік зменшується на 25% збитків за підсумками 2011 р., збільшений на непогашені збитки, що виникли в наступних роках (включаючи непогашену в 2012-2014 рр. частку збитків 2011 р.). 3.15 Оподаткування в разі реорганізації підприємства Розділ ІІІ ПКУ, на відміну від попередньої редакції, не містить спеціальних положень щодо податкового обліку в разі реорганізації. Виходячи з принципу визначення об’єкту оподаткування на підставі даних бухгалтерського обліку, слід виходити з того, що безпосередньо процедура реорганізації не створює податкових наслідків для платника податків. При цьому платник податків – правонаступник зберігає право на врахування у складі витрати (зменшення фінансового результату до оподаткування) на суми витрат, понесених попередником, але не врахованим у складі витрат з тієї причини, що дата визнання витрат попередником не настала до моменту реорганізації. У випадку, якщо до моменту реорганізації настала дата визнання витрат в бухгалтерському обліку, але не настала дата визнання витрат в податковому обліку (в період дії попередньої редакції ПКУ), в передавальному балансі мають бути відображені відповідні суми відстрочених податкових активів. Аналогічно слід діяти з метою збереження права на врахування правонаступником збитків, що отримані попередником.