36. Глобальний еволюціонізм і проблема історичності психіки

Глобальний еволюціонізм – це визнання неможливості існування Всесвіту і всіх породжуваних ним менш масштабних систем поза розвитку, еволюції. Еволюціонує характер Всесвіту, крім того, свідчить про принципову єдність світу, кожна складова частина якого є історичний наслідок глобального еволюційного процесу розпочатого Великим вибухом.

Психіка людини – вищий рівень еволюційного розвитку психіки. Найважливішою особливістю людини є те, що вона володіє свідомістю. Свідомість – це те, що відрізняє людину від тварини і робить вирішальний вплив на її поведінку, діяльність, на її життя в цілому. Свідомість – одне з основних понять філософії, психології, що позначає людську здатність ідеального відтворення дійсності в психіці. Це вища форма психічного відображення, властива суспільно розвиненій людині і зв’язана з мовою, ідеальна сторона цілепокладання діяльності.

Свідомість людини дозволяє глибше пізнати світ, зрозуміти те, що не можна побачити з безпосереднього спостереження. Вона дозволяє на основі узагальнення спостережуваних фактів робити висновки.Особлива форма свідомості – самосвідомість дозволяє людині виділити себе, своє «Я» з оточення, думати про себе, свої якості, здібності, ставитися до себе, переживати з приводу себе.

Психологи, що керуються природничими переконаннями, розглядають свідомість як результат тривалої еволюції психіки. Вирішальну роль у виникненні свідомості відводиться соціальному буттю людини, її праці, членороздільної мови, суспільно-історичної діяльності людства в цілому.

Однак не можна вивести свідомість безпосередньо з еволюції тварин: людина – продукт суспільних відносин. Біологічної передумовою суспільних відносин було стадо. Фактором, що впливає на перетворення мавпи в людину, а стада в суспільство, була трудова діяльність.

Найперші уявлення про свідомість виникли в давнину. Одні відстоюють думку про первинність свідомості стосовно матерії (Платон, Декарт, Гегель), інші вірять тому, що світ є рухома матерія, свідомість є функцією мозку людини, а душа - це вигадка ідеалістів і богословів (Демокріт, Бекон, Локк, Маркс, Енгельс). У науці довгий час широке поширення мало дуалістичне уявлення про свідомість і мозок (Декарт, Кант).

Розвиток свідомості припускає насамперед збагачення його новими знаннями про навколишній світ і про саму людину. Пізнання, усвідомлення речей має різні рівні, глибину проникнення в об’єкт і ступінь ясності розуміння її природи.

Існує ряд сучасних гіпотез про походження людини в результаті вибуху наднової зірки, що могло викликати мутації в клітинах мозку деяких тварин або зростання самого мозку, що призвело до формування розумних мутантів; в результаті природного відбору серед гуманоїдів в умовах екстремального теплового стресу і т.д.

Світоглядний підхід, що передбачає виникнення життя нееволюційним шляхом, людини в готовому вигляді, являє собою типовий світоглядний суб’єктивізм, тотожний філософії раціоналізму.

Розвиток пізнавальної здібності людини, який супроводжує весь його історичний шлях, що задано на генетичному рівні наявністю у людини пізнавальної потреби.

Проте ототожнення ідеального зі свідомістю, розумом, сенсом не дозволяє вийти на переконливе рішення проблеми морфогенезу.