8.1 Фізіологія праці.

Фізіологія праці є складовою частиною гігієни праці та розділом загальної фізіології, який присвячено вивченню змін функціонального стану організму людини під впливом трудової діяльності та виробничого середовища, розробці фізіологічних основ наукової організації безпечного трудового процесу з метою довгочасного підтримання на високому рівні працездатності людини та збереження її здоров’я.

Дослідження в галузі фізіології праці провадяться в основному в двох напрямах: 1) вивчення загальних фізіологічних закономірностей, що характеризують діяльний стан організму людини; 2) розробка науково обгрунтованих раціональних способів організації конкретних видів трудової діяльності, які сприяють поліпшенню фізіологічного стану працівників.

Об’єктом вивчення фізіології праці є форми організації трудового процесу, обладнання робочого місця та устаткування, фізіологічні зміни в організмі робітника, здоров’я працюючих тощо.

Основною метою фізіологічної праці є наукове обгрунтування рекомендацій щодо оптимізації трудового процесу в системі наукової організації трудової діяльності людини.

Загальні завдання фізіології праці полягають у вивченні форм виявлення робочої діяльності, станів, щовиникають в організмі людини, фізіологічних закономірностей та механізмів, які характеризують зміни в організмі людини під час роботи. Поряд із загальними завданнями виділяють завдання, зумовлені основними напрямами економічних та соціальних перетворень, які характеризують етап розвитку держави. Так, наприклад, обслуговування нового обладнання на сучасних виробництвах (атомних електростанціях, електронних підприємств, роботизованих виробничих лініях, пультах управліннях, лазерних та плазмових установках тощо) вимагає не тільки високої кваліфікації персоналу, а й дотримання відповідних гігієнічних та фізіологічних вимог до умов роботи.

На сучасному етапі завдання фізіології праці можна сформулювати так:

1. Фізіологічна оцінка нових видів організації праці, нової технології, сучасного обладнання, що використовуються у промисловості та сільському господарстві.

2. Вивчення фізіолого-гігієнічних особливостей трудової діяльності працівників нових професій, які обслуговують сучасні виробництва.

3. Встановлення фізіологічних закономірностей виникнення та механізмів формування таких негативних станів, як втома, монотонність, гіподинамія, нервово-емоційне напруження, перенапруження.

4. Вивчення характеру та механізму дії таких факторів як ультра-, інфразвук, іонізуюче та лазерне випромінювання, електромагнітне поле тощо.

5. Вивчення особливостей фізіологічних функцій в трудовій діяльності різних груп працівників, а саме: жінок, підлітків, осіб похилого віку.

6. Наукове обгрунтування методів виробничого навчання, професійного відбору та профорієнтації.

7. Розробка сучасних науково-обгрунтованих рекомендацій щодо побудови оптимальних режимів праці та відпочинку, упорядкування обладнання, робочих місць, організації технологій, профілактики несприятливих впливів нервово-емоційного перенапруження, гіподинамії, монотонності, втоми тощо.

8. Удосконалення методичного рівня здійснюваних досліджень шляхом модернізації апаратури, розширення методів дослідження, застосування математичних та програмних спсособів збору та аналізу одержаних даних тощо.

Методи дослідження в фізіології праці у кожному конкретному випадку визначаються за характером її завдань. У зв’язку з тим, що одним із центральних завдань фізіології праці є вивчення фізіологічних процесів в організмі людини, яка працює, важливе місце займають фізіологічні та біохімічні методи дослідження функцій нервової системи, аналізаторів, серцево-судинної, дихальної та м’язової систем, системи крові тощо.

Широко використовуються методи визначення ефективності праці, часових характеристик трудових процесів, робочих рухів та поз.

Серед форм трудової діяльності умовно розрізняють працю фізичну та розумову.

Характеризуючи різновиди трудової діяльності людини можна виділити такі:

• праця, що вимагає значної м’язової активності (землекопа, коваля, лісоруба, косаря, вантажника та ін.). Ці роботи займають на сьогодні мізерно малу питому вагу і характеризуються високої енергозатратою (понад 21 кДж/хв.);

• механізована праця є найбільш розповсюдженою формою трудової діяльності, до якої належать професії, пов’язані з роботою, що виконується за допомогою машин, станків та іншого обладнання (токар, слюсар, шліфувальник, фрезерувальник та ін.). Енергозатрити тут становлять 10,5 – 21 кДж/хв. Робота супроводжується вимушеною робочою позою, монотонністю, навантаженням на дрібні групи м’язків та підвищенням компоненту розумової діяльності;

• форми праці, пов’язані з напівавтоматичною роботою на виробництві, характеризуються повним виключенням людини з процесу обробки предметів праці, що виконується механізмами. Тут енергозатрати коливаються в межах 8-13 кДж/хв. Ця робота полягає у швидких і точних рухах і характеризується монотонністю, вимушеною робочою позою, не потребує високої кваліфікації (штампування та лиття деталів або виробів на напівавтоматах);

• з автоматичною працею пов’язана професія наладчика, який виконує роботу по наладженню, ремонту та нагляду за роботою автоматичних ліній. Робота потребує високої кваліфікації, швидких реакцій і виконання робочих рухів. При цьому досить велику питому вагу в робочму часі може становити час оперативного спокою;

• групова праця характеризується подрібненням виробничого процесу на дрібні операції, синхронізацією роботи окремих ділянок, монотонністю, гіподинамією, вимушеною робочою позою, спроженням та беззмістовністю роботи;

• праця з дистанціонним керуванням виникла в процесі автоматизації виробництва. З фізіологічної точки зору робота операторів характеризується монотонністю, нервово-емоційною напруженістю, гіподинамією, напруженням аналізаторів, підвищеною вимогливістю, до таких функцій, як увага, пам’ять, швидкість приймання та перебки інформації. Удосконалення форм дистанційного управління має бути направлене на звільнення людини від ролі оперативної ланки шляхом використання системи саморегуляції та створення роботів;

• до інтелектуальних належать професії сфери матеріального виробництва (інженерно-технічні працівники, обліковці та ін.) та поза ним (працівники науки, мистецтва, прикладних знань). Розумову працю характеризують низкі енергетичні затрати (8 – 8,2 кДж/хв.), незначна м’язова активність, відсутність, як правило, чинного обмеження у часі робочого стану, складність та мінливість програм дії, велика кількість переробленої інформаціх, підвищені вимоги до уваги, пам’яті, емоційної сфери. Основними негативними характеристиками можуть бути нервово-емоційне напруження, гіподинамія, перенапруження аналізаторів і психічних процесів.

Виконання роботи супроводжується розвитком функціональних змін в органах, які працюють (м’язах, нервових центрах, аналіхаторах), і у так званих обслуговуючих системах – дихальній, серцево-чудинній, центральній нервовій, крові тощо.